— Пані Беверлі, як давно побраталися американський Корваліс і український Ужгород?
— Міста стали побратимами 20 років тому. На той час у Корвалісі вирішили, що було б доволі добре мати місто-побратим в якійсь із країн світу. Ініціатори звернулися з цим проханням до Міжнародної організації міст-побратимів. Вони хотіли, щоб місто-побратим було схоже на Корваліс і розташовувалося в Центральній Європі. Після довгих пошуків зупинили свій вибір на Ужгороді. Чому? По-перше, в обох населених пунктах дуже схожий клімат, географічне розташування, наявність у містах річок. І Ужгород, і Корваліс є університетськими містами. Єдина різниця - кількість населення. Бо Ужгород удвічі більший за Корваліс і має більше багатоповерхових будинків. Наприкінці 2008—на початку 2009 років ми будемо відзначати 20-річчя побратимства. З цієї нагоди у Корвалісі святкуватимуть цілий тиждень.
— Що вдалося зробити у рамках співпраці між двома містами?
— Існує кілька проектів співпраці. Деякі з них - довготривалі. Серед таких: опіка над Часлівецькою школою-інтернатом, програма «Нова сім'я», реабілітаційний центр «Дорога життя», Ужгородська школа №14, школа у селі Павлово, де навчаються діти — колишні вихованці сиротинців.
Наприклад, у Часлівцях ми втілюємо у життя програму«Візьми одну українську дитину за руку». Тобто будь-який американець може допомогти українській дитині, жертвуючи 60 доларів у рік. За ці гроші ми привозимо до Часлівців необхідні речі. Деякі із пожертв були настільки великими, що ми змогли навіть облаштувати кімнату для прання, душові, поміняти все необхідне у дитячих спальнях, переобладнати шкільні класи. Аналогічна робота проводиться і по решті проектів.
Приємно, що у Корвалісі люди особисто проявляють бажання допомагати ужгородським дітям.
— Закарпатська обласна бібліотека налагоджує дружні стосунки із бібліотекою міста Корваліса. Яким чином триватиме співпраця?
— Спершу ми плануємо взяти на стажування працівника закарпатської бібліотеки, щоб ознайомити його з роботою нашої книгозбірні. А взагалі місія такої співпраці полягає в тому, щоб створити союз бібліотек-посестер, який би обмінювався ідеями.
— Пані Беверлі, ви вже втретє у нашій країні. Які враження від України і від Ужгорода зокрема?
— Уперше я побувала тут чотири роки тому, вдруге - два роки. Тепер - утретє. Я дуже люблю Україну, мене взагалі дуже вражає ваша країна. Бо тут можна побачити як парубка на «Мерседесі», так і людину, яка їде на підводі. Що стосується Ужгорода, то за цей час місто надзвичайно змінилося. За останні два роки в Ужгороді 'значно побільшало нових гарних автомашин. По-друге, дороги почали набувати кращого вигляду. Це стосується тих доріг, які починаються за містом. По-друге, в Ужгороді активно ведеться будівництво, реставруються старі будівлі. Особливо мені подобається старий Ужгород. В Америці ти ніде не зустрінеш старих будівель, бо все, що звели індіанці, було з дерева, і воно не дожило до сучасних днів. А ужгородська архітектура мені дуже до вподоби. Та й люди тут надзвичайно привітні, виявляють зацікавленість до іноземців.