“Хлібний” директор добре знав, що очолюване ним підприємство отримало право виступати постачальником продовольчого зерна для закладення до державного матеріального резерву. Для цього підприємству передбачалось виділення з держбюджету значної суми необхідних коштів. Зокрема, через державне науково-виробниче об’єднання мало надійти 1 мільйон 225 тисяч гривень, ще 400 тисяч -- через державну акціонерну компанію. Звісно, що зловмисникам закортіло цього ласого шматка...
Від імені очолюваного ним хлібокомбінату пан директор уклав угоди зі згаданими “подільниками” буцімто на постачання зерна. Справно переказував гроші (благо, що державні, а не свої кровні) на рахунки цих фірм. А позаяк насправді жодного зерна не було, то директор просто підробляв документи про його нібито надходження на склад...
Згідно з розробленим зловмисниками планом фірмач Т. повинен був виступати в ролі покупця зерна. Йому належало зняти готівкою частину коштів, які перечислялися на його рахунок, підробити документи придбання зерна через одне з вінницьких підприємств пані З. та про його реалізацію фірмі, на якій працював менеджером ужгородець М.
У свою чергу вінницька пані мала виступити постачальником зерна на Закарпаття. Частково виконати умови договорів під переведені на її рахунок кошти. Решту коштів легалізувати через рахунки двох інших своїх фірм, підробивши документи про реалізацію зерна...
Підприємець М. повинен був як представник товариства з обмеженою відповідальністю, де він працював менеджером, контролювати від імені ТзОВ постачання пшениці, підписати підроблені документи про отримання ним зерна від вінницької фірми та приватного підприємця ужгородця Т. А далі це зерно буцімто було відпущено на склад очолюваного ватажком злочинної групи хлібокомбінату... Звісно, такий хитромудрий план зловмисниками було укладено для того, аби заплутати сліди афери.
ДЕ СІМ ТИСЯЧ ТОНН ЗЕРНА?
У серпні 2002 року за результатами тендеру на право постачати продовольче зерно для закладення до державного матеріального резерву наш хлібокомбінат та згадане ужгородське ТзОВ, де працював менеджером пан М., отримали право на укладення з ними договорів на постачання та закладення до держрезерву продовольчого зерна. Наприкінці серпня та у вересні того ж року державне науково-виробниче об’єднання, діючи за дорученням Комітету України з держрезерву, як замовник підписало із закарпатським хлібокомбінатом в особі його директора Н. договори на закладення 2500 тонн пшениці третього класу за ціною 450 гривень за тонну, і стільки ж четвертого класу -- за ціною 400 грн. за тонну. На загальну суму 2 мільйони 125 тисяч гривень. А ще -- договір на постачання близько 174 тонн пшениці четвертого класу на загальну суму 69 тисяч 576 гривень.
У той же період державна акціонерна компанія, що також діяла за дорученням держкомітету, уклала зі згаданим ужгородським ТзОВ договір на закладання до держрезерву 1000 тонн пшениці четвертого класу загальною вартістю 400 тисяч гривень. При цьому укладанням договору та його візуванням від імені постачальника займався безпосередньо згаданий директор хлібокомбінату Н.
Як і годиться, обидва державні замовники зобов’язалися вчасно розрахуватися за поставлене зерно. Не відали лише, що “хлібний” директор із Закарпаття надає їм підроблені приймальні акти про те, що зерно вже надійшло... Натомість директор хлібокомбінату від імені очолюваного ним державного підприємства складає договір купівлі-продажу пшениці в кількості 9030 тонн на суму 3 млн. 814 тис.грн. ужгородським приватним товариством, де працює менеджером його товариш М., учасник злочинної групи. Документ цей був фальшивий, позаяк підпису його директора на договорі не було, а все оформили заднім числом, коли ще й самого ТзОВ не існувало. Далі уклали ще кілька фіктивних договорів, аби заплутати справу. При цьому сам директор товариства не був обізнаний зі злочинними намірами зловмисників, в числі яких був менеджер його підприємства.
Далі хлібокомбінат перераховує ТзОВ в Ужгород як передоплату за пшеницю кошти в сумі 1 мільйон 225 тисяч гривень, ще 400 тисяч туди надійшло від акціонерної компанії з Києва. Не маючи власного зерна, ужгородська фірма укладає договір купівлі-продажу пшениці 4 класу в кількості 3752 тонни на загальну суму 1 млн. 440 тис. грн. і перераховує вінницькій фірмі згаданої пані З. необхідні для цього кошти. За домовленістю згідно з договорами, постачання зерна мало здійснюватися з Вінничини безпосередньо на склад хлібокомбінату. Ще понад 147 тисяч гривень були переведені на рахунок приватного підприємства згаданого ужгородця Т., який виступав у цій справі як “повірений” і мав доставити зерно безпосередньо на хлібокомбінат. Контроль за постачанням зерна був покладений на менеджера М.
Вінницька пані З. після одержання на свій рахунок 1 млн. 440 тис. грн., уклала низку реальних договорів купівлі незначних партій пшениці з кількома вінницькими підприємцями. Загалом на Закарпаття надійшло з Вінниці 20 залізничних вагонів пшениці загальною кількістю 1336 тонн., вартістю 558 тис. грн. Решту ж отриманих пані З. для закупівлі та постачання зерна 881 тисяч гривень вона переказала на рахунки власних підприємств. Далі ці гроші були зняті з рахунку й розподілені між усіма учасниками злочинної групи -- директором Н., підприємцем Т. та менеджером М. Так же зняв готівкою та розділив 147 тисяч гривень і згаданий ужгородський підприємець Т. Загалом спритники поцупили від держави не багато не мало -- 1 мільйон 28 тисяч гривень...
А В ТЮРМУ НЕ ХОЧЕТЬСЯ...
Допитаний пан директор визнав свою вину частково. Виправдовувався, що зерно комбінату було конче потрібне, а тут якраз і постачальники підвернулися -- згадані підприємці Т. і М. Вони самі запропонували свої послуги, а позаяк інших постачальників пан директор не знав, тож не мав вибору... З керівниками цих підприємств він знайомий особисто. Частково із завданням він упорався -- 20 вагонів пшениці на комбінат усе ж надійшли... Чому ж тоді пан директор, чудово знаючи, що його спільники Т. і М. не привезли на хлібокомбінат і мішка з обіцяного зерна, не повідомив про це у Держкомрезерв, складаючи звітність? Та тому, що він... попередньо уже відрапортував державі, що зерно в її “закрома” уже заготовлено в повному обсязі! Однак організатором та членом злочинної групи наш директор себе не вважає, у змові з панами З., Т. та М. він не був, державних грошей не привласнював, і ніхто з ним не ділився... Його провина лише в тому, що він укрив факт наявності заборгованості щодо постачання пшениці вказаними постачальниками, бо сподівався, що ті таки привезуть зерно... У діях, в яких він винен, пан директор чистосердечно розкаюється. Але просив, аби суд взяв до уваги той факт, що він уже був засуджений за зловживання службовим становищем й підроблення документів, тому просить суд суворо його не карати...
Вінничанка пані З. запевняла слідство, що вона взагалі жодних стосунків із закарпатським хлібокомбінатом не мала. Договір на постачання туди зерна вона уклала з директором одного з ужгородських ТзОВ. Виконала його в повному обсязі, й замовник не має до неї жодних претензій... Пшениця доставлялася частково залізницею, частково автотранспортом. Які саме автоперевізники були задіяні? У кого вона купувала зерно для закарпатців? Вона вже не пам’ятає... Що включено в суму транспортних розходів на 76,5 тисяч гривень? Теж не пам’ятає, бо давно це вже було...
Підсудний Т. визнав, що він повинен був доставити на хлібокомбінат 612 тонн. пшениці на суму 245 тисяч гривень. А не доставив зерно тому, що не було транспорту... Водночас пан Т. зізнався, що він з переведених на його рахунок 245 тисяч гривень зняв готівкою 213 тисяч і через кілька днів віддав у руки “хлібному” директору М. Правда, невдовзі від своїх свідчень проти директора хлібокомбінату Т. відмовився і заявив, що обмовив його...
Підсудний М. виправдовувався, буцімто познайомився в Ужгороді з якимось Ворошиловим, той сказав, що займається постачанням зерна. М. нібито дав готівкою 245 тисяч гривень на пшеницю, але загадковий Ворошилов нічого не доставив. Вони уклали новий договір, аж до 2005 року, але й тоді зерна на хлібокомбінат не надійшло. З цього підсудний робить висновок, що він став жертвою пройдисвіта Ворошилова...
Хід цій кримінальній справі дали кияни. На початку 2003 року комісія Держкомрезерву України під час перевірки хлібокомбінату виявила недостачу пшениці й ініціювала звернення в прокуратуру Закарпатської області й проведення документальної ревізії.
Допитаний як свідок представник Державного комітету України з матеріального резерву показав у суді, що комітет підтримує цивільний позов за цією кримінальною справою на суму 1 млн. 720 тис. грн., які були виділені державою на закладення зерна в держрезерв.
Допитана як свідок колишній головний бухгалтер хлібокомбінату пані Н. показала, що усі договори на постачання зерна укладав безпосередньо сам директор, а їй надійшла вказівка від нього перераховувати гроші. Печатка підприємства завжди перебувала в директора. А ще вона розповіла цікаву річ -- буцімто співзасновником згаданого ужгородського ТзОВ, через яке й проходили всі основні оборудки, є... донька директора нашого хлібокомбінату. Як мовиться, ворон ворону...
Слідчі допитали інших свідків із числа працівників самого хлібокомбінату та причетних до афери приватних підприємств, інших осіб. Саму кримінальну справу розслідував досвідчений слідчий УМВС Микола Артимич. Після складання обвинувального висновку кримінальну справу стосовно розкрадачів державних коштів направлено в суд, який і винесе остаточний вирок.