Я та всі колишні колеги Миколи Івановича, кому пощастило отримати і прочитати його книгу-есе, були приємно вражені. Адже всі ми знаємо його як компетентного, високоерудованого керівника, який чудово розбирався в кадрах, понад усе шанував людей праці, сам був порядною, чесною людиною, патріотом свого краю. Тепер же він розкрив свою нову яскраву рису - талант літератора.
Книга «Серпантини» складається з двох частин. Кожен із 15 розділів першої з них, зокрема «Колиба над Голятином», «Наші палати», «Дорога до знань», «На бокорі до Хуста» та ін. - це цікава, захоплююча розповідь про далеке босоноге дитинство та студентську юність автора.
Народившись у верховинському селі Голятин у багатодітній селянській родині, де споконвіків понад усе шанували хліб і сіль на столі, а також мудре батьківське і материнське слово, сини Івана Яковича та Гафії Іванівни Сюськів мріяли здобути освіту, адже це був єдиний шлях для молодих людей із гір позбутися злиднів, безробіття, які віками переслідували верховинців. Брат Миколи Івановича - Михайло - доктор філологічних наук, професор, академік, заслужений працівник освіти України, довгий час працював деканом філологічного факультету УжНУ, очолював кафедру української мови, а 8 років поспіль - Спеціальну
раду з прав захисту кандидатських та докторських дисертацій.
«Брат Василь, - пригадує автор, - з яким я топтав дорогу в сусідню Новоселицю, закінчив на «відмінно» Ужгородський учительський інститут та Івано-Франківський педагогічний інститут, здобув спеціальність учителя української мови та літератури. 37 років працював директором школи, і більшість із них - у Майдані». Сам Микола Іванович закінчив філологічний факультет Ужгородського державного університету за спеціальністю «філолог, учитель російської мови та літератури», жив і 30 років працював на Міжгірщині. Міністерством освіти і науки України удостоєний звання «Відмінник народної освіти України».
Друга частина книги - це оригінальні твори автора: невеликі оповідання, замальовки, нарис «Шляхом терновим» - цікава хвилююча розповідь про зустріч з основоположником нової української літератури на Закарпатті Василем Гренджею-Донським, який у 1973 році приїжджав у Міжгір'я із Братислави. Зачарований Верховиною був і славетний український співак, щирий патріот рідної землі Іван Козловський, який, як пригадує автор, «коли ми опинилися на березі Синевирського озера, вигукнув: «Боже! Яке диво - краса! Воно краще від кавказької Ріци». І на весь голос заспівав: «Верховино, світку ти наш!»
Спогади Миколи Івановича «Серпантини» - це велична ода отчому краю, його самобутності й неповторності, мудрим, роботящим і талановитим людям. Тож побажаємо шановному автору щасливого довголіття і багато сонячних днів на його життєвих серпантинах.