Закарпатець вилікував туберкульоз кобилячим молоком

Марія та Василь Савки біля власного будинку

— В Ужгороді мене обстежили, зробили рентген легень і виявили на них два очаги хвороби, — згадує Савко. — Лікарі сказали: туберкульоз. Виписали ліки, уколи. Дома все приймав, але покращення не було.

Савко не міг їсти, худ на очах. У 22 роки важив 42 кг.

— Василь був худий, як тріска, — додає дружина Марія, 72 роки. — Одні кожа та кістки.

Додає: у той час до села приїхав вербувальник із Казахстану. Набирав людей на роботу. Жінка погодилася їхати, бо треба були гроші. За 2,5 року подружнього життя нічого не наґаздували. Дітей не мали.

— Чоловік зібрався зі мною, — каже жінка. — Але я його переговорювала не їхати. Боялася, що помре у світі.

Савки їхали потягом до Казахстану тиждень. Оселилися в селі Росинівка Щучинського району Кокчитавської області. Марія доїла корови. Василь за 7 км від села будував тік для зерна. Там казахи мали ферму коней.

— Одна казашка, не пам’ятаю її ім’я, цілий день доїла кобил, — додає Василь. — Вона ставала на коліна під кобилу. Коліна її були, як підошви на взуттю. Оте молоко цідила в дерев’яну бочку. Щось туди, напевно, добавляла. Бо молоко бродило так сильно, що здавалося ось-ось розірве бочку.

Кумис казахи возили за 80 км на курорт Бурове. Місцевий Ахмед пригощав закарпатця напоєм.

— Щоранку він кликав мене: ”Гайда на шампай”. Кумис тік, наче шампанське. На смак був кислуватим. Смакував: я його пив, як пиво. За день кумису перепадало кілька разів.

Савко каже, що за тиждень почав їсти, за місяць — набирати вагу.

— За п’ять місяців погладшав на 30 кілограмів, — усміхається. — Відтоді ні разу не хворів і не звертався до лікарів.

— Там залишив усі хвороби, — махає руками жінка. — Ніколи не думала, що Василь колись буде ще видіти Закарпаття. Якби тут був кумис, то і я пила б. Там я гидувала — казахи не дуже чистотні.

Торік у Савків захворіла правнучка — 2-річна Євгенія. У дитини  боліло у грудях, підвищилася температура. Батьки півроку возили дівчину на обстеження до лікарень. Лікування не дало результатів.

— Дитина помирала на очах, — розказують Савки. — Вирішили давати кобиляче молоко.

Кажуть, батько дівчини Іван ходив по молоко в село за 12 км.

— Потім в односельця Михайла Антолика ожеребилася кобила. Брали молоко в нього. За кілька місяців дитина одужала.

Теги:

3 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати