Закарпатські перекладачі про лом, "фальшивих друзів" та резервацію

ЧОМУ ЦЕ НЕ Я НАПИСАВ?
— Чи має, на вашу думку, значення, хто саме перекладає твір: власне перекладач чи перекладач-письменник?
Іван ПЕТРОВЦІЙ: Безсумнівно, поезію повинен перекладати поет. І, до того ж, - талановитий. Інакше матимемо не поетичний спалах, а суху інформацію. Приклад - виданий 1975 року «Дніпром» збірник Єсеніна. Чого лише вартий «переклад» єсенінського - останнього, кров'ю написаного вірша «До свиданья, друг мой, до свиданья...»: «Прощавай, мій друже, - серце стука, - Любий мій, ти в грудях - до кінця. На роду написана розлука. Десь там згодом зустріч обіця...».
Бог з ним, що дуже далеко від букви оригіналу. Але хто повірить, що отакий набір слів йарто писати власною кров'ю?! Для паралелі згадаймо воістину відступницькі від оригіналу російськомовні переклади поезій Роберта Бернса, здійснені Самуїлом Маршаком.
Надія ПАНЧУК: Я в перекладах «партизан». Спочатку задля експерименту схотіла перекласти Ксенію Некрасову, яку однокурсники називали блаженною. Трохи переклала з польської. Вважаю, переклад - це трохи свій вірш. Найкраще і найлегше перекладати те, про що думаєш: «Чому не я це написав?». Пушкін казав про перекладачів, що це поштові коні цивілізації.
Тетяна ЛІХТЕЙ: Або, за Рильським, мисливці: «Чи птиця є, чи лов сьогодні буде?».
Надія ПАНЧУК: Як правило, тут найважливіше - талант. Пастернаківський переклад Шекспіра цікавіший. А Лозинського -точніший.
Василь ГУСТІ: Коли письменник каже, що він байдужий до перекладацької справи, не вірте йому, бо лукавить. Магія перекладу -коли твої твори звучать іншою мовою чи ти стаєш причетнимдо українського перекладу інших авторів - всевладна. І поезію, а тим більше написану в класичному стилі, краще таки перекладати поетові. Щодо прози, при , нагоді прочитайте, як майстерно переклав Ю.Керекеш надзвичайно складний твір І.Галла «Сонцелюб». Інша річ детектив. Тут потрібна тільки настирливість і... угода з видавцем.
Тетяна ЛІХТЕЙ: Насамперед перекладач має поважати автора. Але буває по-різному. Нерідко цей перекладач «колонізує» текст, переробляє його на свій смак або навпаки - унікальний твір приходить до нас збідненим, обкраденим. Бо перекладач-невдаха не зумів відтворити всіх нюансів оригіналу. Відомо, що Ю.Шкробинець залишив кілька варіантів-перекладів «Нічної пісні подорожнього» Й.Гете - і всі вони один кращий за інший.
Лесь БЕЛЕЙ: Як на мене, то це справа професіоналізму, а головне, перекладацької практики. Зрозуміло, що суб'єктивізм присутній в обох випадках, оскільки йдеться про індивідуальний мовний вжиток перекладача і те, як він iaf ним бореться при перекладі текстів.
— Переклади і час. Чи стикалися ви з такими явищами, коли певні мовні чи життєві реалії, про які йдеться в оригіналі, зникли або застаріли? Як ви їх передали власною мовою?

Надія ПАНЧУК: Щодо часу, то часто та література, яка зробила якусь сенсацію, потрібна. Але добра ложка до обіду.
Василь ГУСТІ: Те, що сьогодні на піку слави, може не вважатися таким завтра. Років через десять воно може просто загубитися.
Лесь БЕЛЕЙ Щодо мовних реалій, наскільки я розумію, йдеться про архаїзми та історизми. У моїй скромній практиці я ще не встиг з ними стикнутися.
Тетяна ЛІХТЕЙ: Це дуже непросте питання. Вважаю, мудро поступили ті, хто вирішив перекласти Вишенського, Сковороду сучасною літературною мовою. Адже сковородинську мову навряд чи сприйме наш сучасник. Так само аглійцям непросто зрозуміти мову свого класика, яка з часів Шекспіра суттєво застаріла.
Іван ПЕТРОВЦІЙ: Дуже рідко зустрічаємо переклади, так би мовити, на всі часи. Тобто такі, які воістину доходять до читача нині так само, як сто чи й більше літ тому. Тому кожне покоління, себто кожні двадцять років, основні переклади світової літератури мають оновлюватися.
ПРО МЕНШИННІ МОВИ ТА ТВАРИННІ ІМЕННИКИ
— Кожна мова має свої закони, які в іншій мові виглядають неприродними, а деколи навіть кумедними. Чи були такі ситуації у вас, і як ви з них виходили?

Тетяна ЛІХТЕЙ: Розповім, як на студентському перекладі позначився вплив явища - гіпнозу оригіналу. Читала якось такий переклад студентів зі словацької: «Ціріл а метод преклялітштіріеванєлія». Тобто вийшло, що Кирило й Мефодій прокляли - замість відповідного переклали (словацькою «преложілі») чотири євангелія. Або мови національних меншин студенти словацькою переклали як меншинні мови. А іменники, що позначають назви тварин, переклали як тваринні іменники.
Надія Панчук: Юрій Андрійчик якось перекладав мої «стихи». І спіткувся на слові «лом». Воно виявилося для нього незрозумілим. Для нас це грубе знаряддя нищення. В інстиуттіім. Шевченка ломом колись нищили вітражі. Тут навіть справа не в слові. А в історичному досвід.
Лесь БЕЛЕЙ: Тут дуже важливо дивитися на мову як на систему. Тобто мова оригіналу - це одна система, а цільова мова - зовсім інша. На цьому етапістається найбільше непорозумінь. Так звані «фальшиві друзі» або кальки - це найчастіша перекладацька помилка. Мені особисто завжди бракує знань з англійської фразеології, і на цьому ґрунті я часто ловив себе на промахах.
Василь ГУСТІ: У роки моєї молодості письменники старшого покоління знали кілька мов, причому, грунтовно, а не як прийнято писати в анкетах: «читаю і перекладаю зі словником». А в радянські часи дуже популярними були переклади з підрядників. Були й такі письменники, які з 90 мов перекладали. Вони нагадували передовиків, які обслуговували десятки верстатів одночасно, а толком не знали жодного.
Іван ПЕТРОВЦІЙ: Справа в тім, що є невідомий нам підсвідомий рівень володіння рідною мовою, почерпнутий із маминих пісень, казок, який спрацьовує при щонайвищих актах творення поезії, та й перекладу поезії теж, коли з підсвідомості випливають слова і мовні конструкції, про існування яких у нашому мозкові ми й не підозрівали...
— Які стилі, напрямки у літературі вам любляться найбільше? Чи має для вас значення, до якого з них належатиме поет, якого ви б захотіли перекладати?

Лесь БЕЛЕЙ Мої смаки дуже часто змінюються. І вони розкидані по всіх епохах літератури. Тому навіть не берусь їх якось окреслювати. Як правило, це окремі індивідууми -  незалежно від школи, до якої вони належали. Мої улюблені - це Л. Ферлінґетті, Ф. Лорка, Р. Воячек, П. Целян, В. Блейк... На моє переконання, перекладач повинен працювати з тими авторами, які йому до вподоби особисто.
Іван ПЕТРОВЦІЙ: Модерна література, особливо ж поезія, явище складне й суперечливе. І тому я ніколи не повірю тому перекладачеві, який не відтворив жодного твору класичної літератури, а пропонує нам у власній інтерпретації якісь «дива» новоспеченого модерну. Кожен істинний перекладач поезії має продемонструвати свою силу у відтворенні рідною мовою щонайперше канонічних норм вірша: сонета, терцини, олександрійського вірша, може, навіть і гекзаметра. А вже потім являти нам, простим читачам, дива нинішнього модерну, який допускаєунайнесподіваніших і найне-мислиміших формах вільний вірш.
Василь ГУСТІ: Хотів би сказати таке. Перекладати закордонних метрів - справа серйозна. І не тільки з творчого боку. Треба дотримуватися міжнародного законодавства. Багато з цих моментів у нас іще в стадії вдосконалення. І тому для початку нам би добре було провести літературний форум у рамках Карпатського єврорегіону. Переконаний, що тоді визріли б нові дієві форми (сприянння літературно-мистецькому поступу.
— Чим відрізняється культурне чи літературне середовище письменників, яких ви перекладаєте, від українського?
Надія ПАНЧУК: Мабуть, тим, чим ужгородські газони від лондонських. їх багато років стрижуть, щоб вони були охайними. Щодо польської, то їхня література передвоєнних років - це вже настільки розлоге дерево, вільне, з багатою тематикою. Просто вони раніше усвЦюмили себеяк націю. Літературна мова у них із глибшим фундаментом.
Лесь БЕЛЕЙ: Поки я робив певні проби (наголошу - студентських) перекладів американської поезії XX ст. Тобто, це тільки проби. Саме середовище американської поезії XX ст. досить строкате. Починаючи від академізму Еліота та Камінґса (якщо
вважати їх американськими) і закінчуючи богемно растаманськими бітниками. Тобто тут можна знайти середовища на всі смаки. Звичайно, найцікавішими мені видаються бітники з їхнім бунтом проти системи. їхня генерація припала на 60-ті, і їхній протест був зовсім іншим у порівнянні з нашими шістдесятниками, але це тема для окремої розмови.
Іван ПЕТРОВЦІЙ: Щодо французького культурного середовища, то це розмова не на годину. Хоча бтака дрібниця - у французів сталий наголос на останньому складі. Яквсе це поєднати - сталий французький і біглий український наголоси. Як перекладати сонет? Асонет надзвичайно популярний навіть у модерних французьких письменників.
Тетяна ЛІХТЕЙ: Письменники Словаччини, особливо молодь, частіше бувають за кордоном. Вони давно переконалися, що треба знати мови. Молодь не тільки цікавиться перекладом, а й непогано на цьому заробляє. Є різні фундації, стипендії, програми. Тому там і сильні перекладацькі школи. Тобто держава дбає про майбутнє. А ми тут живемо як в резервації.
— Проблеми українського перекладу... Чого нам бракує?
Лесь БЕЛЕЙ: Перш за все, стилістичної компетенції. Це звучить дуже штучно, коли у перекладі які-небудь неформали у розмові вживають слова «хутчій» або «далебі» або просто говорять якимось вигаданим сленгом. Крім того, ми не встигаємо оперативно реагувати на розвиток світової літератури. До прикладу, Мілорад Павич був на пікові слави у 80-х, а в нас про нього широко довідались тільки на початку 2000-х. Якщо ж говорити про обласний масштаб, то я просто не можу зрозуміти так званих «русинських» перекладачів, які перекладають світову класику закарпатським діалектом, це повна дисеквівалент-ність та зміщення кодів. Як правило, діалект перекладають діалектом, а літературну мову літературною.
Надія ПАНЧУК: Тільки у нас є люди, які з дитинства знають і угорську, і українську. Тільки тут може зрости повноцінна школа перекладу. До прикладу, є дуже цікавий угорський прозаїк Естергазі. Російська «Іностранка» переклала всі його відомі романи. Ми ж знаємо його по коротенькій публікації у «Всесвіті». А він тут, під боком.
Тетяна ЛІХТЕЙ: Словацькій прозі пощастило, що в них є Дмитро Андрухів, який переклав чи не всю їхню класику. Колись на кафедрі словацької філології стартував студентський перекладацький проект, результатом якого стало сім випусків збірників «Між Карпатами і Татрами». Це був непростий, цікавий процес і для студентів, і для кафедралів. Однак сумніваюся, що при нинішньому ставленні до літератури хтось зі студентів спокуситься присвятити себе художньому перекладу. Проте будьмо оптимістами. Недавно на зльоті творчої молоді виявилося, що юні цікавляться перекладами. Один з цікавих прикладів - Оксана Варга.
Василь ГУСТІ: Гонитва донести до українського читача те, що плаває на верхів'ях популярності, не завжди дає результат. Що в лісі впадає в очі найперше? Красиві, але не завжди їстівні гриби. А пізнати ліс поспіхом неможливо. Так і в перекладах. Не все вартісне може вирватися на поверхню, бо не має кон'юнктурної підтримки. Ми знаємо, як робиться піар художньому твору. І все це в першу чергу і перекладається.
Іван ПЕТРОВЦІЙ: Проблеми? Оскільки на Закарпатті художню літературу майже не перекладають, то ніяких проблем з перекладами не існує. Однак всі ті молоді талановиті люди, які здобувають освіту по закордонах, вивчають кілька мов глибоко, без будь-якої принуки. Само собою складеться так, що вони вдадуться до перекладу художньої літератури. Особливо ті, що «отруїлися» творенням власної літератури, але ще не усвідомили, що тут їх чекають одні розчарування. Але це - завтрашній день.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати