Вид на угорську оперету з українського партера

Про останні події у Будапешті відомо практично усім закарпатцям. Багато хто поспішив нарікти це Помаранчевою революцією в Угорщині. Багато хто вважає, що події мають зовсім протилежний характер. Парадоксально, але по-своєму праві і ті, й інші.

Починалися вони справді досить подібно до вже призабутого “кучмагейту” в Україні. На телебаченні і в Інтернеті у середині вересня було оприлюднено 20-хвилинні розмови нинішнього угорського прем’єра Ференца Дьорчані, виголошені ним на партконференції своєї владної Соцпартії (при владі з 2002 р.), що відбулася 26 травня на Балатоні. Вони дуже емоційні, місцями нецензурні, містять багато несподіваного про самого прем’єра, його сподвижників, тут же визнання катастрофічного становища у країні, провалу реформ, зізнання про фальсифікацію парламентських виборів. Останні і викликали найбільше обурення у пересічних мадярів. Парламентські вибори відбулися у квітні. За їхніми результатми правлячу коаліцію склали Соцпартія і ліберальна партія “Вільні демократи”. В опозиції опинилася впливова партія “Фідес”. Ліві перемогли перш за все завдяки обіцянкам знизити податки, гарантувати соціальні пільги, проте вже у червні мусили публічно визнавати, що ці обіцянки неможливо виконати. На плівках же прем’єр говорить, що прекрасно розумів це з самого початку.
От тільки вважають, що за публікацією розмов глави уряду стояли не якісь іноземні спецслужби (як це було, найімовірніше, у нас), і навіть не опозиція, а... сам прем’єр. Це одна з кількох поширених версій, але цілком вірогідних. Бо за всіма ознаками, даний скандал саме зараз найбільш вигідний таки урядовій коаліції. І ось чому.

В Угорщині завжди все було ніби й так як у її східних сусідів, але водночас і цілком по-своєму. Соціалізм тут був так званий гуляшний, із кооперативами, західним ширвжитком, американською мас-культурою. Перебудова – максимально організована, з кількома потужними партіями і провідною роллю парламенту. Першим постсоціалістичним президентом – письменник і філософ Арпад Гьонц. Одна з його п’єс про угорську революцію 1956 р. (чий ювілей, до речі, відзначатиметься незабаром) зветься “Песимістична комедія”. Назва, звичайно, є полемічною щодо відомої драми В.Вишневського про більшовицьку революцію “Оптимістична трагедія”. Оце дуже по-угорськи: у нас так, як і у вас, але зовсім не так. Власне, з відвертостей Дьорчані і випливає, що розвиток Угорщини за останні півтора десятиліття був такою собі песимістичною оперетою – назовні все весело і благополучно, насправді же ішли кудись не туди. Саме на балатонській конференції Соцпартія вирішила докорінно змінити свій курс. Вона фактично перетворюється з партії соціалістичної на ліберально-буржуазну. Перемогти можна було тільки під рожевими прапорами, але розбудовувати Угорщину під ними неможливо. Доводиться проводити дуже жорстку, аж ніяк не популістську політику. Політику шокової терапії, через яку вже пройшли поляки. Повідомляти про початок такої шокової терапії теж найкраще шоково – аби не було надто тривалого опору, вагань і хитань. А просто – йшов, упав, опритомнів – гіпс! Публікація прем’єрської нецензурщини і була отакою шокуючою акцією, аби виборці відволіклися на неї і проковтнули набагато важливіше – те, що вся соціально-економічна політика віднині буде зовсім іншою. В крайньому випадку заради цього можна було пожертвувати і прем’єром, аби лиш його команда могла проводити нову політику.

Тому-то і так звані «помаранчеві події» в Будапешті геть не схожі на наші. Обурені обманом виборці спершу кинулися на штурм телебачення. Чому саме його? Хто зна! Прогнозувати поведінку натовпу практично не можливо. 1993 р. російський генерал Макашов точнісінько так повів людей на штурм Останкіно. Але останнє асоціювалося з ненависним їм режимом. Угорське же телебачення саме роздобуло і оприлюднило скандальний аудіозапис. Потім угорці хотіли розтрощити офіс Соцпартії. Це вже зрозуміліше. Але все одно мало ефективно. Схоже, що вуличне дійство було наперед зрежисоване. Масам надали можливість вихлюпнути енергію, щоб потім вони знову розійшлися по домівках.

Увесь скандал досить нагадує історію з відставками Сталіна. На початку своєї кар’єри той подавав у відставку з посади генсека аж шість разів. Але кожного разу соратники просили його залишитися. Так лже-відставки тільки посилювали авторитет Сталіна. Аналогічно й угорським соціалістам зараз дуже вигідно випустити пару з народу. Невдоволення зріло дуже давно. Тепер його досить вправно каналізували у безпечне для влади русло. Людям дали можливість кілька днів покричати, помітингувати, аби тільки вся пара пішла у гудок. Услід за скандальними матеріалами державні і партійні пропагандистські машини розгорнули масовану кампанію, спрямовану на піднесення прем’єрового рейтингу. Мовляв, він брехав, але во благо. Для того, щоб прийти до влади і почати справжні реформи замість надуманих.

Не виключено, що альянс наших, українських соціалістів О.Мороза з прем’єром В.Януковичем теж скоро вдасться до чогось подібного. Саме за такою схемою незабаром можуть почати виправдання виборчих фальсифікацій у 2004 р. і головне – неминучість цілком аналогічного до угорського жорсткого курсу в соціально-економічній сфері, проявом чого є бюджет-2007. Правда, копія завжди приречена бути блідішою за оригінал.

Угорські події поставили ряд принципових питань перед українськими політиками. Якою може бути допустима частка за відомої неправди у передвиборних обіцянках? Що правильніше – затятися у своїй брехні чи відверто визнати минулі помилки? Які форми припустимі у спілкуванні зі своїми співпартійцями і з широкими масами? Нашим політикам доведеться вирішувати усе це цілком по-своєму – з оглядом на угорський досвід, але й на українські реалії насамперед. Неспростовним лишається тільки одне: у сучасній політиці жодна таємниця не лишається такою назавжди. Максимум на чотири місяці.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати