Мешканець закарпатської Колочави облаштував у своєму дворі екзотичний птахопарк

На причепуреному подвір'ї бабуся доглядає за квітами, а молодий чоловік, сидячи на стільці, щось змішує у мисці. Наближаючись до дідусевої хати, я почув спів невідомих меніптахів, який з кожним кроком ставав гучнішим. «Гарно у вас тут, і пташок, напевно, багато», - промовив я. «Так, їх тут і справді чимало. Якщо хочете, то мій зять Василь зараз вас познайомить», - зі щирою усмішкою на обличчі відповів пан Юрій. Нічого не зрозумівши, я все ж таки кивнув головою і привітався з господарями. Після розмови з Василем я зрозумів, що Юрій Данилович мав на увазі, коли говорив про «знайомство» з птахами.
Багато років тому до Василя Йосиповича Макара невідомо звідки прилетів екзотичний голуб із колечком на лапці, який залишився жити в Колочаві. Тоді чоловік зрозумів, що птахи - його покликання. Три дні пан Василь намагався зловити дивопташку, якій сподобалося одне з верховинських обійсть, однак марно. Потім хтось підказав, що є нехитрий спосіб це зробити: «Насип лишень трохи зерна, а зверху прикрий тазом, підперши його палицею, до якої потрібно прив'язати нитку. Сховайся і чекай, поки голуб не піде у пастку...» Саме так Василь Йосипович і зробив: сидів за кущем і спостерігав, аж допоки голуб не оцінив старання майбутнього господаря і не вирішив попоїсти. Після цього пан Макар і птахи -нерозлучна верховинська сім'я, яка з часом поповнювалася новими видами. Заради них він об'їздив чимало країн.
Пан Василь запросив до свого царства і рушив до дерев'яних будівель, що знаходилися позаду хати. Відчинивши двері, я не повірив своїм очам: різні за кольором, розміром в один голос цвірінькали якусь пісню десятки милих створінь, більшість з яких складали папуги, а в опозиції - діамантові горлиці та інші не менш екзотичні птахи. За іншими дверима вже сердитим поглядом мене пронизували більші «експонати», які були розміщені парами. Хтось не дає спати своїй половинці, хтось незворушно сидить на яйцях, а хтось пурхає з одного кінця клітки в інший на знак незадоволення моєю присутністю. Разом їх було більше двох сотень. Та й це лише ті, що вже навчилися літати.
В іншій будівлі панували голуби, яких не побачити навіть у «Планеті тварин». Навіть кури у пана Василя не такі, як в інших. Господар розповідає, що раніше й пави красувалися на його подвір'ї, і в найближчому майбутньому вони знову радуватимуть цікавих колочавців. Справжня птахоферма, за якою потрібен неабиякий догляд. Та коли Василь Йосипович на роботі (працює лісівником), родичі охоче доглядають за «верховинським птахопарком».
За кільканадцять років життя з птахами пан Макар навчився навіть їхньої мови. Він добре розуміє, коли папугам щось не подобається, коли вони голодні або ж захворіли. Ті, в свою чергу, відповідають любов'ю і чарівним співом, під який уся родина Василя Йосиповича звечора лягає і зранку прокидається. Співати пташки люблять найбільше і не терплять, коли їм хтось перешкоджає це робити. Навіть якщо це близькі люди. «Коли я розмовляю з папугами, то один із них мені одразу каже: «Тихо будь, тихо будь», - розповідає Василева теща Ольга Миколаївна.
Ось така чудова сім'я з не менш оригінальним захопленням живе в Колочаві. Верховинський птахопарк радує тисячі мешканців та гостей нашого краю.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати