Василь Горват: Вслухання в живопис

Але все це я мав на увазі стосовно текстів, опублікованих до виходу нової (третьої) збірки Лесі Ребрик. Показовим є навіть порівняння назв книжок. Якщо перші дві мають цілком конформістькі щодо традиційного сприйняття назви, то остання збірка презентована як «А 4».  
Підкреслено безпретензійна назва, знову таки  оманлива.

Можливо,  форма вірша (мова йде не про ямб-хорей-риму, а точну виважену побудову образів) знову підкреслювала оту класичну збалансованість на рівні традиційної поезії, але цього разу ті, справжні риси Олесиного письма, які були дещо прихованими раніше, відкрилися максимально відверто. І причина тут не лише в поетичній свідомості Олесі Ребрик. Справа в тому, що  активним співавтором книги стала випускниця Закарпатського художнього інституту Корнелія Ілюк, яка  втрутилася в графічну побудову віршів, завдяки чому їх справжня постмодерністична актуальність вийшла на перший план. 
Маємо риси, які  так чи інакше проявляються в сучасній поезії (адже це в будь-якому сенсі сучасна поезія). Приховане стало явним, відвертим, закономірним.

Здається, не вперше про це сказано. Постмодернізм поетичний відображає постмодернізм нашого життя. Це не закономірність (немає рамок для форми, як немає рамок для повернення до класичних витоків аж до сонета). Є природність постмодернового духу, який став глобальним і всеохопним явищем. Тому нинішня «неправильна» поезія – це вже давно не експеримент, це пошук того ж розряду, що й пошук точного слова, точної метафори, пошук врешті теми і самого себе в темі.

Час від часу ловиш себе на тому, що літери, викладені в певному порядку, є виключно композиційним елементом  картини. Таким чином Олесю потрібно читати двічі. Спочатку як графічну конструкцію, поєднання змісту і простору. А вдруге – власне як поетичний текст, у якому є  своє бачення, своє світовідчуття, свій досвід – поетичний, життєвий, можливо, ірреальний.

Власне дизайнер передала те, що у віршах і було – сучасне формулювання власного світу, матеріалом для якого стали зафіксовані в пам’яті життєві моменти або ж заховані у підсвідомості модерні архетипи нових/старих міфологічних образів і персонажів. Тому так часто у поетичному світі Олесі Ребрик зустрічається янгол. Він поки що безіменний, чи, можливо, Олеся не поспішає оголошувати його ім’я. Серед персонажів,  які зайвий раз нагадують, що «гра» Олесі Ребрик має дуже серйозне підґрунтя, зустрічаємо Пожежника, Дощ, Черепашку…
Поняття «постмодернізм» звично пов’язане з поняттям «гра» саме завдяки співавторству художниці, яка дійсно запропонувала свою візуальну гру внаслідок чого зміст слів набув емоційно зміщених смислових варіацій. Кожен графічний образ має свою невипадковість. І тому, наприклад, на сторінці «Чотири кути» не побачиш звичних м’яких і довільних ліній, а тільки жорсткі й прямі, що обмежують простір: «Моя чотирикутна самотність душить своєю обмеженістю».

Далі подумки відкидаєш просторову композицію, тобто починаєш читати вдруге і заглиблюєшся у власне слова:

І кінець – це лише кінець, а не початок нового
і життя це лише життя а не ще одна можливість
і смерть це лише смерть, а не втрата плоті… 

Антитеза відомим сентенціям виплекана власним ще невеликим досвідом і власною інтуїцією. «Якщо перероджуватись – то у маленьку черепашку», «полювати на погляди до поколювання у скронях», «Починаю до тебе всміхатися до безпричинности до вслухання в живопис»…
У рядках впізнаєш  несподіваність постмодернової конструкції і водночас прагнення довершеності фраз, якої досягали  поети класичного зразка і внаслідок народжуються рядки, де нічого не додаси і нічого не віднімеш:

твої фотографії
розміром три на чотири
а може й менше
залежно від настрою
чомусь так хочеться болю
візуальності твого дотику
запаху цигаркового диму що спокушає
до подвигівне бажаних і не виправданих  

Зміст абсолютно відповідає думці, висловленій поєднанням «саме тих слів саме тут і саме зараз».
Але все таки, все таки... Все таки професійна освіта  молодої письменниці (студентки Львівського національного університету) помножена на внутрішню схильність до балансу й вивіреності послужили стримуючим фактором і попри просторові ігри дала відчути зв’язок з класичною поезією із законами самовимогливості, яких дотримувалися, скажімо, Леся Українка, Франко, неокласики…

Олеся Ребрик. «А 4» /Ілюстрації та дизайн Корнелії Ілюк; керівник проекту Надія Пономаренко. – Ужгород: Ґражда, 2008. – 48 с.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати