Ужгородець Андрій Любка вразив поетичний Львів наповал

Андрій Любка

Перед своїми однолітками, до яких затесалася імпозантна постать львівського літератора Ігоря Гургули, молоді поетів із різних областей Західної України презентувати свою творчість та демонстрували поетичну боєздатність десанту «Західного фронту», який має взяти участь у театрі воєнно-мистецьких дій під час фестивалю «День Незалежності з Махном» у Гуляйполі. «Фронт» склали добре знайомі за спільними акціями, зокрема літмайстернею «Ніж» під час недавнього фестивалю «Уніж», Григорій Семенчук (м. Хмельницький), Микола Шпаковський (смт. Микулинці), Альбіна Позднякова (м. Львів), Андрій Любка (Ужгород), Мар’яна Максим’як (Львів), Юрій Завадський (м. Тернопіль), Оксана Васьків (м. Львів) та модератор – голова львівської асоціації ЛХНАХ Анатолій Кукула.
"Хто сказав, що центр сучасної літератури неодмінно має бути в центрі України? Ми виступаємо єдиним творчим фронтом на гуляйпільські землі. Вторгнення неминуче! Наша зброя – вірші, перформанси, відео-арт. Наша мета – довести сучукрліту боєздатність нового покоління західноукраїнських поетів! За нами – Львів, Тернопіль, Ужгород, Луцьк, Рівне, Хмельницький, Івано-Франківськ, Чернівці. Побачив своє місто в цьому переліку? Готовий рушати з нами на Гуляйполе? Долучайся до лав Західного Фронту! Орієнтовний дедлайн – 20 липня. Вірші та інфу про себе надсилайте координаторам у Львові: – ksenja_v@yahoo.com Оксана Васьків, у Хмельницькому:- grigory-jah@ukr.net Григорій Семенчук» – таким був їхній маніфест-запросини, інформаційним спонсором якого став сайт «Рожевий слоник».
Поезія, що звучала вчора в «Кабінеті» видалася не так радикально оригінальною, як такою, що продовжує традиції певних течій: Григорій Семенчук, якого за його словами надихає пиво і Оленка, викликав згадку про Сергія Жадана, а романтично народжений український і міжнародний революціонер-політик Андрій Любка вразив викапаною схожістю манер із Юрієм Андруховичем. Львів був упізнаваний своєю вічно жіночою тематикою-проблематикою, що цілком зрозуміло з огляду на те, що його репрезентувало жіноцтво…
Але в жодному разі західнофронтівців не можна назвати початківцями чи новачками у літпроцесі: за їхніми плечима – чимала кількість акцій, фестивальних та Інтернет-ініціатив. Наприклад, спільний проект Григорія Семенчука та Юрія Завадського – змагання талантів в тернопільському арт-клубі “Коза» – має на меті залучити молоді таланти з усієї України до процесу створення абсолютно нового літературного дискурсу. На їхню думку, реальний процес сучасного літературного життя – є грою, де на перший план висувається цінність “окремої людини” і цілком природно, що “гратися” за таким правилами багато хто не наважується, адже потрібно обговорювати недоліки тексту, або ж стояти “нижче за когось”. Так само добре відома своїми організаційними зусиллями на ґрунті фестивалів «наЛІТ» та «Драбина» львів’янка Альбіна Позднякова.
Перше слово Анатоль Кукула надав Григорію Семенчуку – співакові хмельницького гурту "The Хлопці", співзасновник літгурту "Четверта колія" та організатору всеукраїнських поетичних слемів. «Четверта колія» ставить перед собою завдання інтегрувати літературну Хмельниччину в сучасний літпроцес, організовувати в місті літературні акції, видавати антології молодої місцевої поезії. Щочетверга молоді поети та прозаїки збираються в мистецькому відділі бібліотеки для юнацтва. Вони обговорюють творчість один одного, ведуть літературні дискусії. Участь в гурті може взяти будь-яка людина, яка пише та готова відкритися не лише в читанні віршів, а й в організації акцій. У «Кабінеті» Гриць читав нові вірші з циклу "Нема.Є.", зокрема «Ліцензію на вбивство себе» - "Просто збиваючись у цьому диму, серце, з яким я живу роками, не зупинилось лише тому, бо по ньому били весь час кулаками"…
Після артиста Гриця Семенчука мав слово ще один засновник рок-гурту, але вже тернопільського «De Profundis» – «аграрний» поет Микола Шпаковський, який нещодавно отримав III премію видавництва «Смолоскип» за збірку поезій “P.S. / De Profundis”. Координатор загальноукраїнського літпроекту “Вакації” 25-річний Микола Шпаковський 2006 року закінчив факультет психології в Люблінському католицькому університеті ім. Івана Павла ІІ, він активний учасник львівської літтусівки, учасник поетичного слему в Café Kulturalna (Варшава), XI Фестивалю Культури Кресів у м. Мронґово, грудень 2006 р. – співзасновник Української Молодіжної Літературної Групи ТаБа(S)Ко (Люблін), грудень 2006 р. – переможець Міжнародного Полонійного Конкурсу Поезії у м. Бялисток (Польща). Публікувався в журналі Потяг 76, газеті “ПостПоступ”, антології “Діджитал Романтизм 2.0”. Свого часу вечір Юрія Андруховича у тернопільському арт-барі «Коза» модерував саме він – молодий письменник Микола Шпаковський. Відомий в Інтернеті як автор Bareth та виконавець власних пісень, Микола Шпаковський, однак у «Кабінеті» співати не наважився…
Незважаючи на тиху декламацію Альбіни Позднякової, мистецьку потугу цієї поетки відчули слухачі, що побачили платформну естетику її творів із поезіями Юрія Завадського та Андрія Любки. Цей же (не вперше!) вразив Львів наповал і рідкісною вродою, і гармонійною вивершеністю творів, і артистичною манерою виконання своїх поетичних блюзів, яка замалим не переростала в танець! З усього виглядало, що Андрій Любка, який вважає, що «з мовою й справді варто/Поводитись, наче з останньою шльондрою: /Кусати, шмагати. Любити.», помилився, коли написав «Ми не потрапимо в ранкові газети, нас не спіймають радіохвилі,/Минуле – не те, що ми прожили, а що пам’ятаємо./Найкраще про нас напишуть у некрологах, найкращий/Наш вчинок – це смерть, найкращий спосіб любові – любити саму любов». Сьогодні саме той ранок, коли колишній військовий курсант, котрий студіює українську філологію в Ужгородському національному університеті, голова Студентського Парламенту УжНУ і вважає себе професійним революціонером (відсидів 15 діб у білоруській темниці за спостережницьку діяльність на тамтешніх президентських виборах), потрапив в змі-етер…
Любка також відомий тим, що ініціює літературні вечори в Ужгороді і також зокрема модерував виступ Юрія Андруховича. Згодом той в івано-франківському кафе-клубі „Химера” знайомив своїх краян із збіркою Любки „Вісім місяців шизофренії” на запрошення прикарпатського видавництва „Лілея-НВ”. Окрім Андруховича поезію Любки високо оцінюють Оксана Луцишина, Сергій Жадан та інші. У «Кабінеті» поет, перекладач і критик Андрій Любка самозречено виспівував свої безперечні хіти: «Вірші – це невдалі спроби самогубства», «шева, я, алкоголь (культурний герой)» та «тичину з рильським». Публіка зустрічала його не просто оплесками, а ристалищним ревищем!!! Тому гріх буде не навести тих текстів у додатку до інформації…
22-річна майбутня журналістка і теолог Мар’яна Максим’як із львівського тріо запам’яталася верлібровими соціологічними баладами про жіноче щастя й чоловіче нещастя.
Одним із пунктом збігань поетів, що виступали учора в «Кабінеті» був помічений ними ж самими однаковий формат (стандартний розмір компакт-диску) поетичних збірок Андрія Любки та Юрія Завадського. І це ціле щастя, що збірка Завадського була у вільному продажу, щоправда в обмеженій кількості. Насправді ж, то не перша книжка
27-річного поета, літературознавця, укладача самвидавівської літературної газети “ZВІРШІ”, співзасновника сайту РАСТАУКРАЇНА (http://rasta.com.ua), засновника інтернет-проектів, серед яких є сайти Павла Тичини, Івана Іова, Марії Приймаченко та інші. Юрій Завадський, який свого часу став переможцем львівського конкурсу поетів і лауреатом премії ім.. Б.-І. Антонича «Привітання життя», вже встиг видати такі поетичні книги, як “Імовірність”(1999) та “юрійзавадський”(2005). Хоч автор, залюблений у творчість М. Хвильового, В. Маяковського, П. Елюара, Джима Морісона з The Doors, Ґ. Аполлінера, І. Берґмана та А. Тарновського, охоче декламує свої верлібри вголос, не надто переймаючись, чи його хтось розуміє, усе ж його поезії ліпше сприймати зорово, читаючи оком видруки цих, за словами критиків, «стенограм снів інтелігентного хулігана».
Харизма поета Юрія Завадського як автора зорової поезії та літератури віртуального просторук у Тернополі є беззаперечною й підкріплюється академічним статусом: Юрій – кандидат філологічних наук, асистент кафедри інформації та методики викладання інформатики у ТНПУ ім. В. Гнатюка. Цікаво, що символічну назву збірки – “юрійзавадський” – саме так, із маленьких літер, запропонував авторові світлої пам’яті поет Іван Іов. Юрій примудрився прочитати, за його словами, 30 верлібрів як один гіпертекст.
Завершила «кабінетну» артпідготовку західнофоронтівців до гуляйпільської вакханалії Оксана Васьків – львів’янка, яка закінчила Інститут архітектури НУ «Львівська політехніка». За фахом дизайнер, Оксана працює викладачем в рідній альма-матер та журналі «Архітектурний вісник», друкується під псевдонімами в «Четверзі» та на літсайтах, бере участь у фестивалях «НаЛіт», «Драбина» та літературних читаннях, є авторкою пісень львівського рок-гурту «Клаузура» та веде блог ksenja-v.livejournal.com. Може тому, що поезія Васьків була не такою аж травматичною, автоматична зброя, перейнята з рук Анатоля Кукули у «Кабінеті», Оксані вельми личила, доповнюючи образ Ксени-воїнки.

Андрій Любка

Тичина з Рильським
Знімаємо двохсюжетний фільм.
Перша сюжетна дія відбувається на початку минулого століття в Києві,
Друга – тепер в ужгородському гуртожитку.
Отже, третя година ночі, сидять Тичина з Рильським, бухають,
Розповідають масні анекдоти, говорять про літературну дискусію, потім
Збиваються з теми і знову п’ють.
У цей час в ужгородському гуртожитку я, курва, не займаюся своєю
Улюбленою справою, я, курва, не сплю, у мене завтра також розмова про
Літературну дискусію, для мене завтра Страшний Суд – я готуюся до екзамену.
Павло Григорович Тичина виголошує тост – я виходжу в туалет.
На унітазі я сиджу з книжкою – у мене завтра екзамен, Рильський щось говорить
Про гекзаметри, курва, я не вивчив ще навіть половини.
У мене закінчуються сигарети, курва, все – проти мене:
Завтрашній екзамен, порожня пачка, третя година ночі, курва,
Тичина з Рильським, їхні гекзаметри, курва, моя сонливість.
Я голосно матюкаюся, докурюю недопалки, в цей же час
Павло з Максимом розпочинають нову пляшку, курва, у мене
Завтра екзамен, я також нестерпно хочу випити.
Кожен з нас трьох думає про своє:
Рильський з Тичиною про недбало прожите життя, я –
Про невдало прожитий семестр.
Максим Рильський дрібно нарізає квашені огірки, я спльовую,
Мені хочеться плакати, а ще більше мені хочеться випити й спати, бо
У мене завтра екзамен, бо жодної сигарети, бо, курва, я хочу спати.
Починає розвиднюватися, більшовики дряпаються крутими схилами Дніпра,
Майорять червоні прапори, Тичина з Рильським лягають спати.
Я відкриваю нову книжку, починається сюжет про Володьку Сосюру.
Курва, я хочу спати, у мене завтра екзамен, курва.
Фільм тягне на Оскара.

«Вірші – це невдалі спроби самогубства…»
Вірші – це невдалі спроби самогубства,
Дощ починається з хмари, смерть починається з
Осені, ти починаєшся з мене,
Стежити за годинником – це ніби проростання трави,
Ніколи не забуду як ти танцювала у темряві,
втомлена і без музики, ніколи не забуду цю осінь, це лезо, ці
вени, зашморг, твій язик, наче ніж, по шиї.
Піклуватися про бродячих собак, вичитувати пожовтілі
ґазети, розчісувати волосся. Розкривати євангеліє
на будь-якій сторінці, довго читати, довго читати вголос так,
ніби це я на початку нашої ери ходив по світу, так, ніби
це я брехав апостолам, так, ніби це мене
розіп′яли.
Спілкуватися з поетами, всякими іншими художниками-
Скульпторами-акторами, стежити за розвитком політичних подій,
Так, ніби телевізор – це величезне вікно у простір.
Найбільше чомусь люблю фотографуватися на голих
Ландшафтах, скажімо, восени, дуже жалкую, що
Неможливо сфотографувати запах, те, що поза кадром,
Тому мушу описувати, довгі вервечки слів
Нанизуючи на стандартний папір, мушу багато
Пити, аби писати, просто багато пити, просто
Багато писати.
Ніколи не забуду як ти танцювала у темряві, бо
Дощ починається з хмари, смерть
Починається з осені, ти починаєшся з мене.
Ти залишаєшся у моїх спогадах, наче на проявлених
Фотоплівках, найчастіше згадую тебе, перебуваючи в
Темряві (під час сну, наприклад), найчастіше згадую
Тебе танцюючою в темряві: без
Музики, втомлену, але щасливу.
Ти любиш мене? – питає тебе Ісус,
відрізаючи вухо Ван Гогу.
Час від часу, аби змінити життя, приймаю іслам
Чи вступаю до якоїсь комуністичної партії,
Розважаюся примітивно, майже відмовившись
Від наркотиків, усуваюся від сексу, пам′ятаючи як
Ти танцювала у темряві. Надзвичайно багато уваги
Приділяю приготуванню їжі, збиранню опалого листя,
Жолудів, старанно підкопую молоді дерева, дощ
Починається з хмари, смерть починається з осені,
Ти починаєшся з мене.

шева, я, алкоголь (культурний герой)

Тарасе,
І наші серця гупають, як перестиглі яблука, і
Наші очі, мов камені, і наші тіла ввібрали в себе найгірші
Випари, і взагалі: ми –
Скульптури третього сорту;
Я давно йшов до тебе повз неонові вивіски, повз контейнери зі
Старими акордеонами, повз зламані навушники, з
Яких лине джаз, повз п’яних самітників,
Які загортають у свіжі газети заржавілі гранати,
Повз ринви, по яких стукає – гуп-гуп - дощ, наче сльози Мадонни,
Я пройшов нескінченну кількість кілометрів і гігабайтів, пере-
Ступаючи через вінілові пластинки із написом «бітлз»,
Через продірявлені довгими нігтями презервативи, наповнені
Жовтим фосфором, через козацькі люльки і трупи збитих автомобілями кішок,
Переступаючи через роки і смерті, перестрибуючи через потоки
Свідомості, через труби з російською нафтою, через розвалені будинки і
Надщерблених скіфських баб, через лісосіки і згаслі вулкани,
Іноді наче через хмари, серед яких виднілися гірські вершини з
Сивиною на голові, я йшов до тебе,
Тарасе,
Із мовою в роті, яка більше нагадує випуклі тіла жінок і стрункі пагони
Винограду, із віршами на пучках пальців, міцно переплетених волоссям, яким
Третьому з нас витирали ноги, ні, четвертому, тобто першому, із
Засохлою кров’ю на анкетах про смакові вподобання,
Я йшов до тебе,
Тарасе,
Маючи дві гривні в кишені, тримаючись за стиглі фрукти, наче за риму,
Спокушаючись історіями про самогубства, написаних шумерською мовою, я
Проходив через бічні і головні, центральні вулиці, котрі були освітлені
Синьою венозною кров’ю і моїм безсонням, або безглуздям, тобто безсмертям,
Гулко клацаючи зубами від ритму вужів на без-
Людних плесах, голосно матюкаючись через тупих лекторів у
Холодних аудиторіях, підраховуючи кількість мурахів, які
Лазили по спині під час розповідей про визвольну боротьбу мого народу,
Регочучи з піар-менеджерів останнього роману Гоголя, залізаючи під
Сукні піонеркам і журналісткам різноманітних редакцій, п’ючи
Не найкращі напої: всі, крім безалкогольних, старанно приховуючи
Сліди нашої гомосексуальної електронної переписки,
Я йшов до тебе,
Тарасе,
Занадто довго, аби прийти молодим і невтомленим від
Наркотичної залежності, від зіпсованих продуктів харчування і
Протертих черевиків, від куріння свіжорозпиляних осик, від
Малювання своїх автопортретів, від імітації любові у музиці і кулінарії,
Від щирої віри, що наша партія програна, від розуміння того,
Що зараз пів на сьому,
Я йшов до тебе,
Тарасе,
І ось ми зустрілися біля фастфуду з жахливими трупами пацюків і несвіжими соками,
Де продаються книжки не найкращих блазнів, котрі
Можуть бути ченцями чи архістратигами у порівнянні із
Нашими диявольськими душами і кінцівками,
Тарасе,
Наші розплескані, ніби хвилі чи плями, мізки на стінах,
Наші зуби, ніби не піймані окуні, наші суглоби,
Змащені нітрогліцериновою вибухівкою, наші дивакуваті
Розмови, наче постріли, наші смерті, передбачені за півстоліття,
Наша слава, сифілітична й щаслива, як сорокарічна коханка,
що прийшла завчасно, наше життя, наче порожня цистерна,
запаяна трипільськими візерунками, наш талант, ніби
вакуум, який нікого не впустить до себе,
Тарасе,
Нишпорячи всередині жінок, пере-
Гортаючи сотні сторінок спалених рукописів, постійно згадуючи
Василя, котрий десь затримується, вічного студента, який
Пише про Тичину феноменальні рецептури середньовічних сумішей,
Перелітаючи до середини Дніпра, як бомбардувальники, по-
Чинаючи писати нові книжки одразу о десятій,
Тарасе,
Випий зі мною, у мене двадцять, я пишу вірші як молодий Овідій,
Нам вистачить, перележуючи в парках найгірші перші сорок годин галюцинацій,
Пересиджуючи місяцями в універах, під час поліційних погромів, про-
Триндівши три четверті виділеного нам часу, ретельно вимірявши температуру
Наших зогнилих прославлених шизофренічною геніальністю тіл,
Безмежно закохані у себе, ти, Тарасе, я і Василь,
Які зливаються, наче нічні кольори і розливаються,
Як мінеральні води у пластикові пляшки, ми всюди, ми, які
Спарюються і роздвоюються, перекладаються і перевтілюються, як
Вовкулаки, які безумовно схрещуються: ти, Тарасе, я і Василь, які
Стали тризубом, і щойно через п’ять хвилин зустрінемося з тим,
Хто нас покликав дві тисячі років тому,
коли засіяла.

Теги:

2 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати