ЛЬВІВ’ЯНИН? КИЯНИН? БОСНІЄЦЬ???
Передовсім слід пояснити, чому такі різнобіжності у визначенні «малого громадянства» чемпіона. Василь Клюса народився на Закарпатті й спершу займався східними єдиноборствами у Виноградові та Берегові, віддаючи перевагу карате. Втім, як зізнається наш співрозмовник, якось завжди тягнуло до боксу. Тому, коли його (ще каратиста) помітили на турнірі у Львові, місцеві тренери з училища культури і запропонували «працювати лише руками», тобто стати боксером. Василь, не вагаючись, погодився. Подав документи до львівського училища, пройшов тестування, здав фізичні нормативи і став львів’янином, адже відтепер всюди в турнірних протоколах вказували, що Клюса — вихованець львівського училища. Це сталося у 2001 році. Вже того року Василь виступив на Чемпіонаті України серед свого віку і пробився до фіналу, здобувши срібло. Відповідно став членом збірної. Після двох років вийшов на міжнародну арену: на Чемпіонаті Європи серед кадетів у Каунасі став третім і виконав норматив майстра спорту України.
Далі запросили до Києва, навчався в республіканському спортивному училищі, а тренувався в одного з найвідоміших тренерів України, що виводив на високий рівень обох Кличків. Під столичними прапорами й виступав. Тож і досі в графі місце проживання стоїть «Київ». А от у боснійці Василя записали через те, що першим (і поки що єдиним) промоутером хлопця у професійному боксі є саме громадянин Боснії та Герцеговини Асмір . «Мені тоді 18 років було, — згадує чемпіон. — І я провів лише два бої на професійному рингу. Асмір захотів мене подивитися. Спеціально для цього приїхав до України, і відразу ж запропонував контракт. Тоді це видавалося просто суперовою домовленістю (300 доларів на місяць незалежно від кількості боїв плюс витрати на ліцензування та тренувальні збори). Але вже згодом, коли контракти почали пропонувати серйозніші компанії (приміром Нейшенл Бокс Промоушен, до якої мають стосунок і брати Клички), зрозумів, що, можливо, й поквапився. З іншого боку, нас тоді ще ніхто не знав, Асмір же влаштовував для нас бої, клопотався про хороші місця й умови для зборів, навіть змушений був продати власний автомобіль і два мотоцикли! І лише тепер, коли я став чемпіоном світу, він зможе отримувати дивіденди. Мені порадили допрацювати з ним до кінця угоди (2011 рік) і вже тоді укладати угоди з новими людьми».
Коли розказував Василеві та його батькові (який став справжнім фанатом боксу і всіляко підтримував починання сина, будучи донині якщо не тренером, то авторитетним наставником) про те, як умудрилися «охрестити» Клюсу в Інтернеті, ті як відрізали: «Та які ми в біса боснійці. Закарпатці — й крапка! Навіть Львів і Київ не мають права казати, що ми звідти, адже там тільки проходило навчання та тренування! От тепер маємо чемпіонський пояс, на який робляться спеціальні нашивки, то ми туди герб Закарпаття пришиємо, аби всі бачили і знали!»
ПЕРШІ БОКСЕРСЬКІ РУКАВИЧКИ СПАЛИЛА БАБУСЯ
«Чому саме бокс?» — питаю в чемпіона.
— Боксом марив ще коли займався карате. Не пропускав жоден бій Кличків і сам хотів спробувати себе в цьому виді. Вже тоді розумів, що хоч там і конкуренція більша, однак і переваг багато: по-перше, це олімпійський вид спорту, до якого прикуто більше уваги і фінансування з боку держави та олімпійського комітету; по-друге, значно вищі гонорари. Навіть у любительському боксі. Втім на Закарпатті боксу не було вже давно. Представництво національної федерації лише нещодавно відкрилося у Берегові...
— Ти вибрав шлях професіонала, не намагаючись досягнути чогось у любителях...
— Зразу бачив себе у професіоналах. Була потрібна лише практика на рингу, тому лишався певний час любителем і провів понад 200 боїв, віддавши любительському боксу майже 6 років. Знаєте, там (у професійному боксі) якось усе більш впорядковано і прозоро, якщо ви мене розумієте. Є контракт з промоутером, де прописано майже все, є домовленість про оплату бою: вийшов, відпрацював — отримав по заслузі. І ніяких тобі закулісних ігор, тренерських уподобань, регіональних пріоритетів, інтриг...
— Як родина сприйняла твоє прагнення мати професію «боксер»?
— Батько цікавився боксом, але тепер став справжнім фанатом: статистику збирає, слідкує за виступами конкурентів, крутиться в тій сфері, налаштовує на поєдинки... А от мама, як напевно всі матері, переживала. Приходжу от недавно з розсіченою бровою, а вона каже: «От, знову побили! Скільки то ще триватиме». Я їй, мовляв, усе тільки починається! А вона: «Та ти казав 5 років тому, що воно почалося. А коли ще малий був, то тато купив перші рукавиці, ми пробували щось боксувати, а бабуся взяла та й спалила їх. «Ніякого боксу!» — був її вердикт. І мама, і бабуся радили, що краще великий теніс — там принаймні голову не розбивають. А загалом я ще й футболом цікавився. От і після училища можу працювати тренером з футболу, наприклад. Це коли професійну кар’єру закінчу. Втім про це ще рано думати.
ЛІВИЙ ПО ПЕЧІНЦІ
— Як вдалося організувати бій за пояс і як шукали суперника?
— Донедавна володарем пояса був українець Стас Каштанов. Однак він досяг віку 24 роки і вже не може бути юнацьким чемпіоном. Тож титул став вакантним, а в такому випадку бій організувати набагато легше (не треба вести переговори з чемпіоном про гонорар, обумовлювати час і місце тощо). Не гаючи часу, мій промоутер почав шукати суперника, адже я був за рейтингом першим претендентом. Спочатку не вийшло з американцем і тоді знайшовся сильний литовець Мантас Таврідас, котрий дав згоду.
— Хто був фаворитом бою і як ти себе почував до, під час і після перемоги?
— Бій проходив у Києві, тож я виступав вдома і відповідальність відчувалася, незважаючи на те, що перевагу віддавали саме мені (батько спортсмена з усмішкою згадує, мовляв, оператори УТ-1, що знімали бій, попередили: «Дивіться там — ще ні один українець не програвав вдома титульний бій!». — Авт.). Та й суперник був досвідченіший: провів більше боїв, стояв по 10—12 раундів (натомість мої професійні бої тривали щонайбільше 5!), а за титулом він ходив до цього тричі, щоправда, програвав. Тож Мантас був радий, що йому дали четвертий шанс, і обіцяв нарешті перемогти...
— У кожного боксера є певний стиль і «коронні удари». Використовував щось подібне в цьому поєдинку?
— Ефективний прийом, який часто використовую — лівий боковий удар у печінку. Високі суперники такий удар пропускають, бо він йде знизу. А до шостого-сьомого раунду не витримують, гірше рухаються, гірше дихають. У чемпіонському бою так і було. Суперник згинався в три погибелі, аби не пропускати мої удари. Матч закінчився після того, як литовець головою розсік мені брову. За очками перемогу віддали мені.
— Які перспективи і плани у новоспеченого чемпіона?
— Тепер, коли я чемпіон світу, нарешті промоутер почне отримувати дивіденди: пропонують уже рекламні контракти фабрики, компанії з виробництва різних напоїв, обговорюватиметься спонсорство «Nike», «Adidas» і таке інше. До того ж за трансляції боїв у Європі чимало платять саме спортсменам. У Хорватії, приміром, бій мого рівня може коштувати кількасот тисяч доларів. 30 % йде промоутерові, 20 % тренерові, а решта залишається. Також, за правилами версії WBC, мушу провести два бої-захисти титулу на рік. Утім, практики необхідно значно більше. Промоутер організовуватиме комерційні рейтингові матчі на 8—10 раундів, щоб у мене за рік набралося принаймні 5 боїв. Через місяць їду до Хорватії на збори. А в перспективі мрію об’єднати всі чотири пояси! Час ще є — у юніорах пробуду ще майже три роки.
ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ КЛЮСА
21 рік, вага 76 кг (суперсередня категорія), правша.
Нар. 26.05.1987 в с. Сасово, Виноградівський р-н, Закарпаття.
Понад 200 любительських боїв, призер і переможець чемпіонатів України та європейських першостей (кадети), майстер спорту України.
Володар чемпіонського пояса WBC (юніори) в суперсередній вазі та чемпіон Центральної та Східної Європи (за однією з європейських версій).
33-тє місце в юніорському рейтингу WBC (193-тє місце у світовому об’єднаному рейтингу чотирьох категорій серед дорослих).
11 професійних боїв, 11 перемог (6 нокаутів).