Його часто бачили на електричному візку, де він просив милостиню. Та Михайло не лише просив грошей - він дарував перехожим щирість, добре слово і власноруч зроблені вервички.
Для багатьох жителів Мукачева він став уособленням віри, смирення й сили духу. Попри життєві труднощі, Михайло залишався щиро віруючим, відвідував богослужіння, був ревним паломником і парафіянином.
Його смерть стала сумною новиною для всієї громади. Люди згадують його як добру, світлу людину, яка щодня сиділа на своєму звичному місці в центрі Мукачева - з вервичками в руках і словами вдячності.