В ужгородському скансені відкрили виставка гачкованих виробів "Мереживо надії"

В'язання гачком – популярний в Україні вид домашнього жіночого заняття, яке полягає в ручному створенні полотна, мережива або одягу з ниток за допомогою вʼязального гачка. Воно існувало з давніх часів, але через нетривкість матеріалів до нашого часу не дійшли давні зразки цього виду народного мистецтва.

Літературні джерела засвідчують існування в’язаних виробів уже в XI ст. Витвори пізніших часів (XIX – XX ст.) зберігаються в музейних колекціях, зокрема й у Закарпатському музеї народної архітектури та побуту.

Матеріалом для створення служили ручнопрядені лляні, конопляні, вовняні, а згодом фабричні (бавовняні, вовняні, шовкові металеві та синтетичні) нитки. Ручне в'язання здійснювалося з допомогою гачка (дерев’яного, кістяного або металевого).

Техніка ручного в'язання на Закарпатті доволі часто зустрічається в інтер'єрах жител. Цим доволі поширеним видом ремесла і художньої творчості споконвіку займалися в жінки й дівчата не лише в сільських, а й міщанських родинах. В процесі вдосконалення це мистецтво набуло численних варіантів технік плетіння. Застосовуючи розмаїття ручного в'язання, мисткині виготовляли вироби – серветки, скатертини, гардини на вікна та двері, елементи декору на буфет, декорування рушників вбрання тощо.

На виставці з колекції ужгородського скансену експонуються гачковані вироби з різних куточків Закарпаття. Поширеним були різні декоративні доповнення в інтер'єрі, що надавало оселям затишку. Тут представлені: маленькі та великі серветки (різні за формою); скатертини; мережки, які використовували в сервантах; довгі серветки на буфет; елементи гачкування, які використовували на дверях; гардини на вікна.

Пропонована до огляду виставка є одним із варіантів експонування традиційних мереживних предметів, які можна було побачити в кожній оселі краю впродовж середини-другій половині ХХ століття.