Ужгородська письменниця Оксана Луцишин шокувала львівських читачів новелами із книжки "Не червоніючи"

«В Україні так ніхто не пише, – прокоментував Юрій Кучерявий, – Але авторка мешкає у США від 2001 року, куди поїхала спершу за ознайомчою програмою, а потім і на навчання». Про відмінність ситуацій у сучасній літературі США та України і зав’язалася розмова із авторкою книжки малих прозових жанрів «Не червоніючи», що з’явилася торік у київському видавництві «Факт».
Проза, аудіозапис якої Оксана Луцишин здійснила на студії «Дзиги» та яку читала в «Кабінеті», належить до її перших друкованих новел і зачіпає читачів екстрапольованою автобіографічністю. Як зізналася авторка, її більшість «перших» прозових спроб – у смітнику, але деякі, написані в період гострого підліткового протесту, який виявився затяжним, її письменницьке сумління схвалює. Натомість тепер її цікавить не тема бунту особистості, а навпаки – роду, родинного міста тощо. З усього видно, що авторка мислить себе романісткою, і новели для неї є лише шляхом до прози великого жанру. «Новела – короткий жанр. Це настрій. Спалах, тут не обов’язково виписувати характери. Але відчуваю, що роман таки вибирає мене, бо в новелі мане тісно, туди я не можу вмістити усі описи. Хоча й усвідомлюю, що саме поняття роман у наш час девальвоване, як любов чи гривня. Зараз модно ставати романістом у 20 років за простим рецептом: записати, як бухав із друзями, присмачити це матюками і 3-4 снами, а ще фрагментами із блогів приятелів у ЖЖ і видати це все у «Фоліо». Однак це не для мене», – вважає Оксана Луцишин, яка дебютувала в літературі спершу перемогою у конкурсі «Гранослов», а потім отримавши другу премію в конкурсі ім.. Б.І.Антонича «Привітання життя» (збірку «Орфей великий» із передмовою Маріанни Кіяновської видав 2000 року у бібліотеці журналу «Зерна» редактор Ігор Трач).
«Тепер класичних римованих віршів не пишу, вони вимагають особливого мислення, а воно вичерпалося, так само, як і скінчився набір відомих мені рим. Така поезія стала неактуальною для мене, особливо в Америці, тому почався етап прози і верлібрів», – сказала Оксана Луцишин, зауваживши, що англійською поезій також не стала писати (натомість перекладає сучасних американських авторів). Демонструючи зразки найновішого доробку, вона прочитала «Спогад» та «Абу-Грейв», опубліковані у №2 журналу «Кур’єр Кривбасу». Юрій Кучерявий звернув увагу на те, що це дуже американський стиль, і в пошуках його означення Оксана Луцишин погодилася, що сучасна американська поезія відрізняється від нашої відстороненою споглядальністю та фіксацією певних станів, тому через не збігання поетичного мислення є неперекладною (при перетлумаченні значень слів втрачається сенс поезії як такої).
Окрім того на авторському вечорі Оксан Луцишин зачепила тему різниці систем освіти, при якій навіть порівняння бібліотек вийшло не на користь україністики в Україні. «Там є вільний доступ до будь-якої крижки. А в нас система освти неначе створена для того,щоб тебе нікуди не пустити. Пошуковувач із провінційного Ужгорода на кафедрі львівського університету – це ще нижче за прибиральницю! Окрім того в Україні ще сильна система звичаєвих табу», - констатувала магістр феміністки та французької літератури, яка з однаковим задоволенням і у Південній Флориді, і у Києві, у яких тепер поперемінно мешкає, перечитує твори Олександра Дюма, шануючи його романи за віртуозно виписані діалоги та інші естетичні й етичні категорії.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати