Закарпаття цікаве своїми звичаями, мовою та вмінням жити одразу у двох часових поясах

У колисці гір
Закарпатський край зустрічав і проводжав горами. У світанковому мареві чи вечірніх сутінках, коли в міжгір’ї розсипались вогні більших і менших поселень, відірвати погляд від швидкоплинного краєвиду за вікном потяга було неможливо. Аби побачити всю цю красу, варто було подолати півтисячі кілометрів залізницею.
Звичайно, перше, що вразило при зустрічі з мешканцями, – мова. Ніби і розумієш, що тобі говорять, а повторити так не можеш. І якщо молодь ще можна зрозуміти, то спробуй второпати, що тобі каже корінна жителька цього регіону! Як почне сипати сумішшю місцевого діалекту, угорських і циганських слів, то мимоволі відвідує думка про перекладача. Враження, ніби за кордон потрапила.
Мукачеве – маленьке містечко з європейським духом
Зійшовши з потяга в Мукачевому, не проминіть нагоди прогулятися містом. Його неповторний колорит із європейським акцентом, безумовно, полонить вас. І нехай місто не центр туристичного світу, але і йому є чим пишатися. Хоча б славнозвісний мукачівський замок «Паланок». З якого боку б ви не під’їжджали до міста, звідусіль видно цей величний воєнно-архітектурний пам'ятник середньовіччя, овіяний легендами і бойовою славою. Саме з ним пов'язують і походження назви міста. Одна легенда свідчить, що місто будувалось у тяжких муках, інша - що нібито під замком на річці Латориці були млини, де мололи зерно на муку, і назва походить від слова «мука».
Ще однією окрасою міста є монастир на Чернечій горі, засновником якого був литовсько-руський князь Федір Корятович. Монастир теж зазнав багатьох перебудов і змін. До 1772 року тут була резиденція єпископів Мукачівської єпархії, у монастирі жили і працювали видатні культурні діячі краю. Зараз на Чернечій горі несе свою рятувальну місію жіночий Свято-Миколаївський монастир.
Край винограду і капустяного бізнесу
Від Мукачевого до Виноградова і далі – в кожній оселі виноградники. Закарпаття славиться своїм вином, і недарма. Воно у них виходить солодке, терпке, п’ється легко, а от підвестись після нього, кажуть, уже важко. В одному із сіл, що минали по дорозі, – по дві–три теплиці під капусту в господі. Чи не в кожного господаря - мінімум одна вантажна фура на подвір’ї, а в декого і по дві–три.

- Вартість однієї машини – близько ста тисяч доларів, - розповідав знайомий. – А грошовий оборот від продажу капусти за рік – 50-60 тисяч.
“Три години по Києву або дві місного”
Чи не все Закарпаття живе у двох часових проміжках – національному та європейському. Різниця – одна година. Київський час – той, за яким живе вся країна, місцевий – на годину назад. Пояснюється це недалекою відстанню від двох кордонів: угорського та румунського. Близько 20 кілометрів відділяють Виноградове від обох держав. Тому, домовляючись про зустріч чи просто запитуючи, котра година, мешканці обов’язково уточнюють: “Зустрінемось на три Києва” чи “Зараз друга година місного”.
Левиш, торгоня та купати
Коли будете на Закарпатті, не проминіть можливості скуштувати місцевих страв. Левиш, торгоня, купати – крапля в морі з того, чим може вас здивувати цей край. Левиш – то бульйон зі спеціальними дуже маленькими макаронами. Варять його з різних видів м’яса: курятини, свинини, телятини. Потім додають відварені макарони. Смачно і поживно.
Торгоню роблять у домашніх умовах. Тісто на неї місять дуже круте і лише на яйцях. Потім натирають його на тертці і дають підсохнути у духовці. Після чого відварюють та подають із цибулиною зажаркою. Ну а купати – це звичайні обсмажені мисливські сосиски. Подаються до торгоні чи вареної картоплі. А голубці на Закарпатті роблять із сирого рису. Але, як не дивно, сирими ми їх не їли. Що іще вразило в порівнянні з культурою нашого села, то це звичай подавати каву, як у великих містах. І, варто відзначити, що господарі, в яких доводилось гостювати, готувати її вміють. Виходила вона у них надзвичайно смачною.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати