Четверте видання із серії «Втрачений Ужгород» присвячене тому, як працювали магістрат і міська рада Ужгорода до 1945 року: коли обрали першого мера, хто керував містом до того, як обирали депутатів і як вони працювали.
Як розповіла дослідниця, перечитавши старі газети, зробила висновок, що в Ужгороді завжди була мода сварити міського голову, міську владу. «Усе нове – добре забуте старе. Жоден мер із 19-ти, про яких я писала, не був ідеальним для містян, жодного разу я не зустріла, щоб хтось сказав: от колись, раніше, були мери, були депутати… Нічого подібного», – відзначила Тетяна Літераті.
Інформації про першого мера Ужгорода практично не було, тож Тетяна поставила собі за мету її знайти. Так з’явилася перша стаття про Бейлу Легоцького, якого обрали у 1892 році. Цікавою була й історія більш відомого ужгородцям другого очільника міста Міхая Фінцицького. Коли зібрала інформацію про всіх міських голів, які керували до 1945 року, зрозуміла, що це цілком може бути темою для окремої книжки. Можливо, не для широкого кола читачів, не для туристів, а для ужгородців – які знають історію міста або ж хотіли б знати її краще. Цю тему давно треба було порушити, бо, як вважає авторка, несправедливо, що такий пласт історії Ужгорода був забутий та досі невивчений, ніде не було опубліковано розвідку про мерів міста.
У книзі зібрані історії про 19 мерів, загалом розділів 26, оскільки дослідниця зібрала ще й ілюстративний матеріал, який знайшла під час роботи в обласному архіві у Берегові, з історії роботи міської управи, як велася документація, листування, тобто ті речі, які будуть цікаві любителям історії Ужгорода. Є й розділ про організаційний статут міста 1923 року, де докладно описано, як працювало місто у тому році, скільки було депутатів, які були комісії у міській управі, хто за що відповідав, скільки мешканців проживали тощо.
Крім того, є розділи про міські ратуші, тобто будівлі, у яких працювала міська управа. Коли Тетяна Літераті писала статті про це, побачила, що багато містян не знають, де у довоєнні часи працювала мерія. За її словами, всі чомусь думали, що це будівля Жупанату, де зараз обласний художній музей імені Йосипа Бокшая – насправді це не так, зокрема управа була і в будівлі, де зараз школа №9, і у приміщенні, де сьогодні торговельно-економічний коледж на вулиці Капітульній. Про всі будівлі, де до 40-х років минулого століття працювала мерія, можна прочитати у книзі.
івану 2021-09-21 / 17:39:02
письменник( Любка) і журналіст (Літераті) то дві різні речі але важливо щоб кожен робив свою справу на своєму місці і на високому рівні проблеми настають тоді коли письменник хоче виступати скажім у якості політолога а журналіст наприклад історика бо якщо випадково виявиться що один погано знає економіку а другий історію - у них обох є алібі - ми не фахівці з економіки чи історії тож і відповідальність за помилки ніяка
іван 2021-09-21 / 17:03:47
ото письменниця, а не той бидлан любка, шо пхається в політику, хоча нічого в ній не розуміє