Софія Малильо. Її життя і творчість – справжній подвиг

На одному з творчих вечорів в обласній науковій універсальній бібліотеці ім. Федора Потушняка в Ужгороді я зустрівся з Софією Малильо і запропонував їй з невеликою групою в кількості п’яти чоловік поїхати до Копашнівської ЗОШ І-ІІІ ступенів Хустського району, ознайомитися там з літературно-мистецьким музеєм і виступити перед учнями та вчителями школи. Вона щиро подякувала за цікаве запрошення, але наголосила, що здоров’я не дозволяє їй відправлятися в такі далекі мандрівки, а ще й те, що вона давно не виступала в школах. Я її запевнив, що там відбудеться презентація її поетичного збірника «Надія», що учні самі будуть розповідати про її життєвий і творчий шлях, декламуватимуть її поезії і лише в кінці презентації вона може сказати кілька слів. Софія Малильо погодилася.

Софія Малильо. Її життя і творчість – справжній подвиг

Через кілька днів (18 жовтня 2007 р.) вона з групою виїхали до музею Копашнівської ЗОШ І – ІІІ ступенів, ознайомилися з його експонатами, провели презентацію згаданого збірника, тобто творчу зустріч з поетесою. Багато теплих і щирих слів привітань звучало на адресу поетеси від учителів та учнів школи.

Поетеса уважно слухала, як учні та вчителі були пройняті її життєвими митарствами за часів тоталітарного режиму, як з натхненням і любов’ю декламували її поезії, виконували пісні-коломийки тощо. 

Потім із трепетним словом до учнів та вчителів звернулася Софія Малильо. Вона подякувала всім, хто допоміг організувати презентацію її поезій, хто прийшов, щоб пошанувати художнє слово. Оплесками, квітами вітали поетесу, у чиєму серці горів вогонь, а в очах світилася вся Україна. Її виступ вразив присутніх уболіванням за долю України, за дітей – майбутнє народу. Вона наголосила, що завдання школи – спрямувати всі зусилля, щоб прищепити інтерес і любов до книги, яка відіграє провідну роль у духовному розвитку кожного народу, поєднує цілі покоління людей. З особливим піднесенням розповіла про музей, з яким тільки що ознайомилася, залишила свої враження у «Книзі відгуків»:.«Цей музей – велика скарбниця духовного багатства для нашого народу, а натхненник і творець цього музею, Іван Васильович Хланта, – благородний подвижник нашої духовності. Честь йому і хвала». Потім сфотографувалися біля музейної експозиції, що нагадує про свято-презентацію. Насамкінець подякувала всім за щирі вітання, декламацію її віршів, яка назавжди залишиться в пам’яті поетеси та учнів і вчителів.

Через кілька днів я отримав від Софії Малильо листа, в якому вона ще раз дякувала за ті незабутні хвилини радості, які провела в копашнівській ЗОШ І-ІІІ ступенів. Повідомляла, що вона була так схвильована ставленням учнів до її поезії і художнього слова взагалі, що того ж вечора після повернення на свою квартиру вона написала вірш, який подаємо нижче:

У цей музей приходять, як у храм,

З шанобою вклонитися творцям,

Що вславили вкраїнське Закарпаття,

Які навчали Закарпатців рід:

Від Тиси вод – і до Дінця на Схід

Жили й живуть одвічні наші браття.
 

Вони навчали закарпатців рід:

Аби позбутись віковічних бід

І зберегти буття свого основи,

Слід захищати від чужих наруг

Свого народу гідність, душу, дух,

Нетліннії скарби своєї мови.
 

Отож приходьте, друзі, в духу храм,

Вклоніться слави нашої творцям,

Наснажтеся снагою їх талантів!

І знайте ще: отой незмірний труд,

Що очі й серце радує нам тут,

Музей завдячує Івану Хланті!

Цей вірш був опублікований потім у збірнику С.Малильо «Від Тиси до Дінця» (2009). Свою любов до учнів с. Копашново поетеса вилила і у вірші «Юним друзям-школярам! На добрий спогад про зустріч з учнями у с. Копашново»:

За роком – рік, за класом – клас, –

Ото і є життя для вас!

Той час промчить услід вітрам –

Що ж побажати, друзі, вам?
 

Не ждіть, що успіх прийде сам до рук,

Гартуйте в праці мускули і дух,

Бо тільки працею. за кроком крок,

З пітьми здіймалось людство до зірок.
 

Бажаю вам високої мети,

Йдучи до неї, розумом рости,

Серця віддати добрим почуттям,

Щасливими людьми іти життям!

Жовтень, 2007 р.

Завдяки турботам культуролога Володимира Матейка з Ужгорода до села Верхні Ворота, що на Воловеччині, приїхали шанувальники таланту Софії Малильо, щоб виявити глибоку повагу до її пам'яті на сороковий день після відходу у Вічність. Був проведений у храмі парастас, а потім піднялися на гору, щоб поклонитись улюбленій поетесі, де спочиває нині  вічним сном, і запричаститися її патріотичним духом. Цю доріжку називають тепер сходженням до світла, бо з-за тої гори вранці справді зявляється ясне сонце. Воно тоді нагадує Шевченкові слова:

Сонце йде

І за собою день веде.

І вже тії хребетносилі,

Уже ворушаться царі…

І буде правда на землі.

Преосвященний владика, керуючий Мукачівською та Карпатською єпархією Української автокефальної православної церкви Віктор Бедь разом з віруючими на могилі відслужили молитву-літію за спочилою в Бозі Софією Малильо. Відтак у шкільному приміщення села був проведений вечір пам’яті поетеси, для майбутнього музею якому я подарував збірник духовних пісень Закарпаття «Співайте Богові нашому, співайте» (2008. – 848 с.) та «Літературно-мистецьке життя Копашнова» (2014. – 856 с.).

У поезії Софії Малильо пріоритетними є високі ідеї любові до рідної землі, рідної мови, українського народу і його культури, утвердження в серцях, душах, свідомості і справах молоді національних і демократичних цінностей, гуманістичних досягнень сучасників і попередників. У її творах закодовані почуття, сподівання та невичерпна духовна сила нашого народу. Вони пройняті людськими болями і земним природним щастям («Карпатам», «Карпатська Україна», «Вікопомне», «Красне Поле» та ін.).

Поетеса пам’ятає той час, коли велика німота панувала в духовній сфері наших вірників, бо монастирі позакривали, хрести позносили, церковні пісні не виконували. Вона впевнена, що з Божою допомогою, конкретними повсякденними справами зможемо змінити Україну і подарувати їй надію на велике майбутнє, на яке вона давно заслуговує.

Часто у поезії людина, її стан, поведінка подаються в найтіснішому зв’язку з природою. Вона входить у людину барвами, звуками, пахощами, пташиними піснями. Єднання з природою очищає, збагачує її, робить добрішою і мудрішою:

Хоч красою ситий і не будеш,

Та не можна серцю без краси.

Чом бентега світла повнить груди,

Як дзвенять пташині голоси.

Софія Малильо вміє радіти красі природи, заглядати в її зіниці, вслухатися у її мову, збагнути, осягнути побачене в природі. Уміє через пейзаж передати внутрішній світ людини у поєднанні з чарівним світом природи» («Гармонійне», «Зозуля», «Ранок після дощу», «В передчутті весни» та ін. У збірці «Від Тиси до Дінця» (2009) є розділ «Чарівний Господній світе», де в 23 віршах майстерно і з любов’ю оспівуються всі пори року

Любімо землю із добром і злом,

з усім набутком, виплеканим нею,

Із людством, звіриною і пташнею,

омиту океанами, прикрашену зелом.

Я не знаю, чи є ще поет на Закарпатті, щоб з такою любов’ю, щирістю і запалом оспівав рідне село, як це зробила Софія Малильо («Верхнім Воротам», «Рідне село», «Суворі гори», «Всюди гори», «Воловець» та ін.).  

Одвічні горяни впродовж віків відвойовували свою свободу, право бути повноправними господарями на рідній землі, облаштовувати її на власний розсуд. Змінювалися режими, суспільні устрої, але незмінними залишалися завзятість, працелюбство, невичерпна енергія не одного покоління верховинців. Це давало їм силу твердо стояти на ногах, уникати серйозних небезпек, виходити із найскрутніших ситуацій («Сестрі», «Іди і вір»):

Збери всі сили, випростай знов плечі!

Невже тебе так гнобить, давить вечір?

Невже ти думаєш, що знову мла

Навіки залягла?

У Софії Малильо загострене почуття любові до народних пісень. Вона слушно наголошує: «Українська пісня — це наш символ: у ній і життя народу, і дух, і непереможність. Без рідної української пісні не може розвиватися українська нація і держава. Тому дуже важливо, щоб дитина слухала українську пісню, знала мову, музику, традиції».

Її любов до народної пісні, до фольклору починалися з коломийки, які й нині активно побутують у її рідному селі, бо «Коломийка – то кардіограма. Пісня всіх пісень моїх краян» («Коломийка»). Вони наповнені барвами слова, вони, мов благодатні джерела, не замулюються, жебонять у кожній мініатюрі, веселково виграють відтінками народної душі. Знала їх її мама, односельчани. А вони як носії найглибинніших пластів народної самоідентифікації бережуть у собі генетичну пам'ять предків. Ми не маємо права забути або якимось способом знищити духовні надбання, мрії і сподівання мільйонів наших предків. Бо це з тих злочинів, прощення яким немає.

Пісні натхненні! Предків трудовитих

палкі й сердечні, щирі голоси!

Дай, доле, нам о, дай не розгубити

Бесціннії скарби нетлінної краси!

Маючи дивовижну народну психологічну та емоційну атмосферу, коломийки посідають особливе місце в житті горян. Ці пісенні мініатюри тонко передають найпотаємніші почуття людини, її любовні переживання, роздуми про сенс життя, проблеми сьогодення, що, безперечно, знаходить відгук у чутливого до поетичного слова читача. Коломийки несуть як юним, так і дорослим читачам радість відкриття, допомагають шукати свою дорогу в житті не напомацки («Спогади», «Закарпаття», «Закарпатський край») та ін.

Маючи дивовижну народну психологічну та емоційну атмосферу, коломийки посідають особливе місце в житті горян. Ці пісенні мініатюри тонко передають найпотаємніші почуття людини, її любовні переживання, роздуми про сенс життя, проблеми сьогодення, що, безперечно, знаходить відгук у чутливого до поетичного слова читача. Коломийки несуть як юним, так і дорослим читачам радість відкриття, допомагають шукати свою дорогу в житті не напомацки.

У її поезіях міститься спокійний вилив почуттів, коли «серце прагне висловитись» (М.Гоголь), щоб не так звільнити від болю душу, як цим болем поділитися з іншими – з тими, хто здатен страждати і в стражданнях міцніти й морально вдосконалюватися.

Джерелом спостережень, емоцій та роздумів, і творчості була для Софії Малильо як інших митців слова – об’єктивна існуюча реальність. Тому в поезіях правдиво і переконливо відображена багатоаспектна реальність буття горян. Її поезії – це чисте озеро, в якому відбивається весь навколишній світ. Відбивається таким, яким він є насправді, у всій своїй істинності та красі.

Іноземні поневолювачі прирекли закарпатців на горе, убогість, злидні, знедоленість та економічний занепад, не кажучи вже про щоденне страждання та життєві розчарування багатьох людей:

О село сумирне! Зазнало ти чимало

потрясінь і горя у житті своїм.

Від рівнин південних і через перевали

орди набігали, як нежданий грім.

Її поезії складені для тих, хто не байдужий до того, що діється довкола, хто прагне живого і високого слова, безкомпромісного і талановитого, хто пропускає через своє боляще серце тривоги і сподівання. Поезії є живим, рухливим, гнучким організмом, сприймається як динамічна, жива форма, здатна чутливо відгукуватися на потреби конкретного змісту. У них неповторно передано найзаповітніші думи, почуття, переживання, вболівання за долю народу.

Вірші Софії Малильо розмаїті й щедрі на почуття. Кожен знайде в них собі рядок до смаку, та найголовніше те, що зерно почуття, сховане в ньому, обов’язково збагатить нашу душу.

В основі її творів, які випромінюють живодайну силу, лежать моральні ідеали й цінності – живі, повнокровні, істинні, утверджені в інтелектуальній культурі нашого народу. Гори володіють особливою енергетикою, яка впливає на долю етносу, що його населяє. Ця земля завжди утримувала на собі за будь-яких збурень частину корінного населення, яке берегло досвід, традиції, вміння для прийдешніх поколінь.

Незважаючи на те, що Закарпаття обмежене в індустріальних потужностях, однак володіє тим, що ні за яких обставин не знеціниться. Це – неповторні природні ландшафти і багатющі автентичні традиції, які закарпатці шанують споконвіків, передають як дорогоцінний скарб від покоління до покоління: «Він молитву, звичай, рідну мову, / коломийку й пісню колискову, / як святиню у житті беріг».

Якщо згадаєм хоч приблизно

святі традиції дідизни,

якщо відродим Божі храми,

що їх поруйнували хами

із яничарів та заброд, –

тоді не згине наш народ. («Якщо»)

Чимало віршів сприймається як інформаційно-емоційний згусток максимальної концентрації, де кожне слово справді несе граничне навантаження. Як не можна уявити весни без весняного цвіту, осені без вересневої щедрості, так не можна уявити останні роки життя Софії Малильо без нових поезій. Вони прибували й засвоювались читачем, як вода з криниці. Відчувається, що деякі твори були написані в рідкісні хвилини душевного розчулення, здатності співпереживати і особливої внутрішньої налаштованості, яка спадає тільки з небес і сходить на художника слова чистим осяянням і святобливим душевним розчуленням та враженням. Поезії пройняті незнищенною вірою і неминучістю торжества справедливості, добра і щастя.

Зрештою, підвищення етнічної самосвідомості громадян та усвідомлення власної ролі щодо духовної розбудови Української держави є однією з важливих передумов у формуванні патріотизму («Україні», «Вже не день») .

Її поезія належить до духовно-інтелектуальних цінностей народу, завдяки чому посідає чільне місце серед красного письменства України. Відомо, що кожна людина, а тим більше, талановитий митець слова – то сковородинський «мікрокосм», маленький світ, і що з відходом душі обдарованої особистості тяжко і непоправно бракує повноти в панорамі цілої світобудови.

Основний вихід Софії Малильо на поетичну ниву спричинило проголошення Незалежності України. У підвищеній емоційно-патріотичній атмосфері того часу остаточно сформувалася її національна свідомість, розуміння, що поезія покликана забезпечувати високий духовний рівень нації. Поетеса поставила собі за мету – відображати у творах дух історії України. У подальші роки вона реалізувала свій задум, створивши образи видатних історичних і культурних діячів України різних періодів її історії – від Богдана Хмельницького, кобзарів, Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Панаса Мирного, Павла Грабовського до представників насамперед другої половини ХХ століття – Августина Волошина, Олени Теліги, Василя Стуса, Ліни Костенко, Євгенія Сверстюка та ін. Зверненням до нашого героїчного минулого і відомих митців сучасності С.Малильо дає нам відчутний урок, в якому є нерозривний зв'язок віків, спадкоємність людських прагнень, чеснот і вад, урок пам’яті. Своїми поезіями вона аргументовано й переконливо доводить нам і світові, хто такі українці, хто така Україна, яка багата її культурна спадщина і традиції.

 Її поважний вік був заповнений творчістю. Вона була впевнена, бадьора, а розум тверезий і світлий. Саме відтоді почали виходити у світ її збірники поезії «Іди і вір» (1994), «Воскресіння памяті» (1999), «А душа її – жива» (2006, 2-е випр. і допов. вид. – 2007), «Надія» (2008), «Від Тиси до Дінця: Вибране (2009), Друкувалася також у книзі літературної творчості репресованих закарпатців» «Криваві тіні Кремлю» (2006). Після виходу в світ згаданих збірників поезій, Софія Малильо, яка була майже не відома читачеві, то на початку ХХІ ст. несподівано злетіла на високу орбіту популярності.

 Багатогранна творчість Софії Малильо належить до невмирущої скарбниці українського красного письменства, до тих митців слова, які є джерелом енергії та наснаги, що надихає на творення держави, заснованої на українських цінностях. Вона живе у своїх книгах, у нашій пам’яті. Її життя і творчість – справжній подвиг, щоденний і довголітній, який шанувальники її таланту ніколи не забудуть. ЇЇ твори – це втілення душі горянина. Вони варті того, аби ними захоплюватися.

Іван Хланта,  академік Академії наук вищої освіти України, заслужений діяч мистецтв України

27 листопада 2019р.

Теги: Малильо

НОВИНИ: Культура

16:09
У Музеї української культури у словацькому Свиднику покажуть "Дари Карпат"
10:40
/ 1
В Ужгороді презентували нові книги для дітей
10:36
Виставку живопису та графіки Івана Івановчика відкрили в Мукачеві
16:33
/ 2
В Ужгороді відкрили виставку картин Павла Ковача
16:22
Закарпатські мисткині представляють свою творчість у Києві
13:49
"Різдвяний песик" Олександра Гавроша стане виставою Закарпатського муздрамтеатру
12:38
До Дня Святого Миколая Cantus підготував в Ужгороді "Різдвяну феєрію"
13:29
Ужгородський "Кантус" презентував концерт, присвячений Іштвану Мартону
12:19
У Мукачеві відкриють персональну виставку живопису та графіки Івана Івановчика
13:57
В Ужгороді видали бібліографічний покажчик відомого літературознавця і письменника Василя Ґабора
18:26
Фестиваль ігрових програм "Грайлик" розпочався в Ужгороді
11:37
В Ужгороді "бібліотечно" дебютувала з власною поезією Наталія Ястрземскі
11:07
У скансені в Ужгороді художник Павло Ковач "зведе" мистецьку виставкову "Стіну"
04:56
Виставку Золтана Мички "In memoria" відкрили в Ужгороді
10:17
Казку "Повелитель чорного лісу" презентували у Закарпатському муздрамтеатрі
09:20
Мукачівка Наталія Рибар презентувала у збірку "Де янголи знімають крила" та виставку творчих робіт
11:55
Закарпатський муздрамтеатр покаже вистави у Мукачеві та Перечині
04:09
На Закарпатті збирають кошти на пам’ятник і меморіальну дошку поетесі Софії Малильо
02:22
У Мукачеві стартував театральний "Зірковий листопад" (ПРОГРАМА)
18:05
В Ужгороді відкрили виставку світлин скульптур Михайла Михайлюка
12:03
Олександр Садварій піснею розкаже слухачам в Ужгороді, що "Життя – це дар Божий"
23:50
Закарпатський народний хор побуває з концертною програмою у Чопі
01:36
Естрадно-духовий оркестр Закарпатської облфілармонії відзначив день народження концертом
12:38
У неділю Закарпатський муздрамтеатр представить прем’єру казки "Повелитель Чорного лісу"
10:23
"Невідомого Мартона" представить в Ужгороді "Кантус" до дня народження композитора
» Всі новини