Де закінчується Європа?

Середньовічна європейська мапа: Європу зображено королевою

Україна вперто стукає в двері Євросоюзу, а той так само вперто втримується від відповіді й не дає ані згоди, ані остаточної відмови. Всередині самої європейської спільноти точаться суперечки про те, чи варто розширювати організацію на схід і, якщо так, кого саме приймати. Серед кандидатів називали не лише Україну, але й Туреччину, Марокко та Туніс. У багатьох українців це викликало подив – мовляв, як так, українці ж європейці, в нас спільна історія, а вони замість нас можуть прийняти якихось азіатів. Принаймні українські підручники з історії в один голос відносять Туреччину до країн Азії. Усе це свідчить, по-перше, про невизначеність східної та південної межі Європи, по-друге, про наявність багатьох стереотипів, які не враховують складності й багатовимірності культурної географії й історії європейського кордону. Багато хто, наприклад, пам’ятає, як йому в школі втовкмачували в голову, що кордон між Європою й Азією проходить Уралом. Та чи справді це так, і в якому сенсі? Історія свідчить, що уявлення про межу між двома континентами постійно змінювалися, а суто географічного визначення бути не може, оскільки географічний поділ на європейський та азійський континенти – це не природний факт, а наслідок людської пізнавальної діяльності. Однак те, що така межа існує, європейці не піддавали сумніву, відколи виникло саме поняття Європи. Тоді ж постало й питання, де саме є ця межа.
Витоки протиставлення Європи й Азії
Саме слово "Європа" – до речі, східного, фінікійського походження. За міфом, Європа – це донька Агенора, царя Фінікії, яку вкрав Зевс, закохавшись у неї. На Криті в них народився син Мінос – цар-просвітник і законодавець.
Протиставлення "європейців" і "азіатів" можна знайти вже в текстах Гіпократа, який тлумачить його через конфлікт між грецькими містами та Персидською імперією. Грецький лікар вважав європейців сміливими, войовничими, агресивними, ладними померти за свободу, а азіатів – мудрими та мирними, але водночас апатичними й готовими підкоритися в обмін на сите існування. Такий стереотип виявився дуже живучим і впливовим – значно вплинувши на східну політику європейців, він і досі не зник. Реального історичного змісту суперечність між Заходом і Сходом набула під час мідійських війн. Тоді грецький Давид переміг при Марафоні азійського Голіафа.
Європа в пошуках кордону: Середньовіччя
Від античності протиставлення Європи Сходові успадкувало Середньовіччя. Один із найавторитетніших істориків Середньовіччя, Жак Ле Ґофф, вважає, що Європа як історична реальність і поняття зародилася саме в цю епоху. Папа Пій ІІ 1458 року пише текст "Європа", а 1461 року – трактат "Азія", що свідчить про розмежування двох культурних світів і постання європейської ідентичності. На думку Ле Ґоффа, саме за Середньовіччя окреслилися такі типово європейські проблеми, як протиставлення Сходу та Заходу й нечіткість східного кордону Європи, а також об’єднавча роль культури для європейців. На відміну від чіткої лінії кордону Римської імперії, що її позначали спеціальні прикордонні вали, у середньовічній Європі кордони були досить умовними й балансували між реальністю та уявленням. Це стосується як "внутрішньоєвропейських кордонів", так і межі з неєвропейським світом. Більш визначеними межі Європи стали після монгольської навали. У XIII столітті кордон часто проводили по Дунаю. Із цього погляду, територія сучасної України вже не потрапляла до Європи. Проте за півтора століття з'явився проект Європи, до якої потрібно включити також поган і розкольників. Відтоді тотожність меж Європи з межами поширення християнства потрапила під сумнів.
Залучення слов’янських народів до європейських теренів також постало як проблема за Середньовіччя. На межі першого та другого тисячоліть папа Сильвестр ІІ та імператор Германської імперії Оттон І замислили розширити християнський світ і приєднати до Європи слов’ян і угорців. Проте східніше за Польщу та південніше за Угорщину кордон ще довго залишиться нестабільним: за російсько-турецьких війн, за часів протистояння між Австрійською та Османською імперіями народи Балкан і території на схід від Дунаю залишаться об’єктом дипломатичних і військових ігор сильних держав.
Однак після краху СРСР Центральна Європа відновилася в такому ж вигляді, як за середньовічної епохи, вважає угорський історик Ґабор Кланічаі. Як і тоді, мовляв, Центральна Європа знову відкрита до різноманітних культурних впливів та містить неабиякий творчий потенціал.
Та не лише на сході географічно знаходився кордон між "Заходом" і "Сходом". Був він і на півдні Європи, адже "чужі" для європейців араби залучили до своєї культури на лише Північну Африку, але й – на значний час – Піренейський півострів. Південний кордон зі Сходом становить проблему не менше, ніж східний: незрозуміло, чи належав Піренейський півострів до Європи за панування там мусульман.
"Захід" у дзеркалі "Сходу"
Традиційне, так би мовити, шкільне проведення кордону Уралом, напевно, асоціюється більше з географічними поняттями Європи та Азії, проте в пересічних уявленнях переноситься й на ширші поняття "Захід" і "Схід".
Потрібно визнати, що, незважаючи на відмінність цих двох протиставлень, історична межа між Європою та Азією збігається з історичною межею двох світів, які ми звикли називати "східним" і "західним". Для Ле Ґоффа термін "Захід", принаймні так, як його вживали у Середні віки, позначає територію, що приблизно збігається з Європою; проте територіальний збіг для нього не означає збігу поняттєвого.
Європа як поняття виникала якраз синхронно з протиставленням Азії або Сходу. Такому розриву між західним та східним світом сприяли насамперед мовні, релігійні та політичні відмінності між латинським християнським світом і Візантійською імперією. При цьому на культурний спадок Візантії претендували як латинська Європа, так і східний для неї світ. У першому випадку йдеться про ідею передачі влади та культури (translatio imperii, translatio studii) зі сходу на захід, з Візантії до Германської імперії, у другому випадку – про теорію Москви як "Третього Риму", що мала б стати центром християнського світу, діставши цю роль у спадок від Константинополя.
Утім, історик Бернард Льюїс іде ще далі й твердить, що Європа створила не лише поняття "Європи" та "Азії" (у цьому сенсі ці два поняття не менш штучні, ніж "Захід" і "Схід"), а й усю систему континентів. Наприклад, Америку в її сучасному розумінні також створили європейці, "відкривши" її. Спільне поняття "Схід" не означає, що він був цілком однорідним із погляду європейців. Християнський Схід, мусульманський Схід і Схід легенд, про який у середньовічній Європі побутували середньовічні уявлення – це геть різні речі, проте поєднувало всіх їх те, що їх уявляли як неєвропейський світ, як негативний ґрунт для формування європейської ідентичності. Були й своєрідні посередники між християнською та ісламською культурою, такі собі border fighters – наймані вояки, що служили на кордоні та які відіграли значну роль в історії хрестових походів.
Хрестові походи – це також історія штучного переносу кордону на схід та поступового взаємопроникнення двох культур, адже християни, заснувавши Єрусалимське королівство, змушені були співіснувати з мусульманами в відносній ізоляції від тепер уже "зовнішньої" Європи.
Глобалізація "Заходу" та "Сходу"
Список річок, якими проводили кордон зі Сходом, не вичерпується Дунаєм, Доном і Уралом. Є серед цих річок і Євфрат. "Енциклопедія" французьких просвітників розрізняє "Схід", що лежить на схід від Євфрату, та "Левант" – іншу частину Азії, яка знаходиться між Євфратом і Середземним морем (тепер ми звикли називати її Близьким Сходом). Отже, за доби Просвітництва Схід для європейців – це в першу чергу віддалений від Європи Схід, а не найближчий, як це було раніше. Якщо за Середньовіччя критерієм розмежування Сходу та Заходу була головно релігія, то в другій половині ХІХ – першій половині ХХ ст. таким критерієм стають політичні та економічні стосунки між Європою та неєвропейськими територіями. Захід – це насамперед метрополії, Схід, натомість, – колонії. Цю добу так і називають – добою колоніалізму. З цієї причини в переважній більшості українських шкільних підручників з нової та новітньої історії лейбл "Схід" править за синонім вислову "країни Азії та Африки". У другій половині "народи Азії та Африки" ведуть "національно-визвольну боротьбу" – а відтак, Схід визначається тепер уже через постколоніальне становище, через звільнення від метрополій. Анатолій Колесников, викладач кафедри історії філософії Санкт-Петербурзького державного університету, автор книги "Філософська компаративістика: Схід і Захід" узагалі вважає, що уявлення про Схід і Захід як цілісні культурні світи сформувалося саме за доби колоніалізму, а з її кінцем радикально змінюються і стосунки між Сходом і Заходом. Та уявлення про них нікуди не зникає – про це свідчать навіть назви академічних видань. Так, значним авторитетом серед гуманітаріїв користується відомий журнал Philosophy East and West. Під час "холодної війни" поняття "Захід" і "Схід" часто визначалися за ідеологічною ознакою. Часом ідеологічний критерій зумовлював навіть розмежування Європи та Азії. Наприклад, у радянському підручнику з новітньої історії параграф про Кубу потрапив до розділу "соціалістичні країни Азії".
Утім, тому, хто уважно спостерігає за новинами, неважко помітити, що тепер, як за Середньовіччя, знову набирає чинності релігійний критерій поділу – точніше, поділ на такі суспільства, де існує фактична свобода віросповідання, та такі, де її немає або ж вона лише декларована. Через медійний тиск слово "Схід" дедалі частіше найперше викликає асоціацію саме з мусульманським Сходом, а лише потім з Індією або Японією.Межа Європи рухалася впродовж усієї історії Європи, критерії належності до західного світу змінювалися. Тож українцям не варто засмучуватися та забувати про мрію опинитися в Євросоюзі – але й конкуренцію з Туреччиною потрібно сприймати всерйоз: не знати, куди посуне європейський потяг, де він зупиниться й чи зупиниться взагалі.

Теги:

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати