Ужгородський чудо-сад Василя Цугорка

Ягоди гумі

Потяг до роботи на землі у Василя Цугорки, напевно, закладений у генах: народився у с. Рокосово на Хустщині і вже змалечку допомагав батькові, чим міг — то прибрати щось на городі, то посадити. Втім, після 9 класу вступив до лісотехнічного технікуму, який у 1956 році закінчив як технік-будівельник лісовозних доріг і споруд. За направленням їде працювати на Сахалін, де й залишається на 36 років аж до 1992-го. Пройшов шлях від лісоруба до секретної посади начальника ІІ відділу в Сахалінській області. Одружився на місцевій дівчині (до речі, побралися на так званому “полюсі холоду”, де температура найнижча на острові) і вирішив: продукти для сім’ї вирощуватиме сам. На цій ниві Василь Іванович розгорнув таку бурхливу діяльність, що його дачу двічі показували по центральному телебаченню Радянського Союзу. Вирощував у відкритому ґрунті абрикоси, вишні, груші, яблуні, сливи, у теплицях — баклажани, огірки, помідори. Справа в тому, що сам острів розтягнутий на 950 км з півночі на південь, і в південній смузі більш-менш тепло, хоча й у серпні бувають заморозки. Загалом природа там відмінна від закарпатської, рослини удвічі вищі, ніж у нас: лопухи такі, що дорослу людину в них не видно, а картоплі з одного гектара збирали по 60 тонн.
Уже на Сахаліні, попри зайнятість на роботі, до дачі, саду у Василя Цугорки був творчий підхід: із Підмосков’я, Хабаровська привозив гілочки цікавих сортів і прищеплював їх у себе. Урожай був такий, що віття до землі хилилося, доводилося накладати своєрідні “шини”, щоб не поламалося. Мав там і грушу, на якій родило 7 сортів, але особливою гордістю стала чудо-ягода ґумі. Її батьківщина — Японія і Північний Китай. Працюючи з 1986 по 1992 роки начальником 2 відділу, Василь Іванович познайомився з японцями, котрі й дали йому насіння ґумі. Кущ прижився на дачі садовода-любителя, почав непогано рости. Але в 1992-му В.Чугорка виходить на пенсію і повертається до рідного краю. Дружина зробила це ще у 1988 р., тоді ж сахалінську 3-кімнатну квартиру з підвалом і трьома сараями поміняли на “голу” 2-кімнатну в Ужгороді, але сам добитися переводу сюди не зміг. Коли постало питання остаточного прощання із Сахаліном, Василь Іванович став думати, як “контрабандно” перевезти ґумі до України. То був червень, кущ уже пішов у ріст, на ньому з’явилися листочки. Отож чоловік купив 50-літрову виварку, насвердлив на її дні дірок, заповнив родючою землею, посадив туди 2 маленькі санджанці — і в контейнер. Замаскував гарненько, бо ж його вміст контролювався, а безпосередньо перед тим, як контейнер опечатали, підтягнув виварку поближче до дверей і відкрив, щоб рослини дихали й отримували хоч трохи світла. Враховуючи, що вантаж залізницею мав їхати місяць-два, ці заходи були не зайвими. Дорогу саджанці пережили, вкоренилися, а ось із подальшою “пропискою” їх в Ужгороді виникли проблеми. Власної дачі Василь Іванович не мав, а всі намагання випросити у знайомих в оренду хоч одну сотку землі залишалися безрезультатними. Зрештою він розкопав смугу 10х4 м на місці чагарників у районі теперішнього ресторану “Кілікія” і розсадив кущі там. Невибагливі рослини пішли в ріст, а вже згодом перекочували на отриману господарем дачну ділянку. Василь Цугорка не може нахвалити свої чудо-ягоди: вони смачні (трохи схожі на кизил) і корисні — покращують кровообіг, допомагають при шлункових захворюваннях, добре зберігаються у замороженому вигляді, не втрачаючи форми. Кущ живе до 80 р., росте заввишки до 3 м, що дуже зручно для збирання врожаю, а в червні—липні стає зовсім червоним від ягід. Він невибагливий, не вражається хворобами, не боїться навіть зайців, не потребує ретельного поливу (а сухі весну-літо 2006-го, коли господар після інфаркту не міг ходити на дачу, взагалі витримав без поливу), навпаки, боїться заболоченості і кислого ґрунту. Спершу Василь Іванович ховав ґумі від стороннього ока, а потім почав роздавати насіння сусідам по дачі та іншим охочим. Один період вирощував саджанці. Штук 100 розійшлося по Закарпаттю, ще приблизно 150 садоводам-любителям з усієї України розіслав поштою насіння. Хотів зареєструвати чудо-ягоду офіційно, але з Києва відповіли: надішліть з описом рослини 300 грн. Звісно, пенсіонер зайвих грошей не має і кинув цю затію.
Вирощував Василь Іванович і кавуни, і арахіс. Каже, цілком успішно, от тільки поливати несила, тому перестав. Удома в квартирі на кавовому дереві вже зріє близько 30 зернят кави, отож екзоти в родині також у пошані. А до свого 70-річчя Василь Іванович давно задумав зробити рекорд, достойний Книги Гіннесса, — максимально можливу кількість щеплень на саджанці. Взагалі, на його восьми сотках, крім городніх культур, росте з 30 кущів та 45 дерев, і практично всі мають сліди операцій. Кілька сортів на одному дереві, переконує господар, — це зручно, особливо для тих, у кого ділянки невеличкі. Адже, наприклад, “білий налив” — чудовий за смаком, дає щедрий урожай, але не може довго зберігатися, тому велика кількість таких яблук — ні до чого. Груші у Василя Цугорки достигають з кінця червня до листопада (причому вага одного плода сягала 408 г), яблука — з кінця червня до кінця вересня (на одному дереві — 7 сортів: від білого наливу до антонівки і джонатану), черешні тримаються півтора-два місяці. Словом, наголос робиться на інтенсивному, а не екстенсивному розвитку. До речі, незважаючи на відсутність агрономічної освіти, Василь Іванович пильно стежить за усіма новими досягненнями у сільському господарстві й зібрав чималеньку бібліотеку зі спеціальної літератури.
Але повернімося до дерев-рекордсменів. Це два саджанці: яблуня, на якій зроблено 67 прищеп 8—9 сортів, та груша, де проведено 33 операції (4 сорти). Практично всі вони зроблені навесні 2006-го, усі прищепи прийнялися, а деякі вже й плодоносять. Раніше Василь Цугорка зустрічав максимум 5—6 щеплень на одному дереві, тому вважає, що його рекорд може прославити не тільки Закарпаття, а й усю Україну. У це він вклав величезну працю, бо треба, крім власне операції щеплення, укріпити гілку, потім періодично стежити, як іде процес приживання. За безвітряної погоди на день можна зробити максимум 10—20 щеплень. Але зупинятися на досягнутому Василь Іванович не збирається. Каже, якщо знайде хороші сорти, то і на яблуні, і на груші-рекордсменах гілочок-прищеп побільшає. Головне, аби було здоров’я працювати.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати