Віктор Орбан — московський чардаш для Евросоюзу

Повна назва цього заходу – це Літній Університет у Балваньоші та Студентський кампус. Він проходить у Бейле Тушнад (угорською Тушнадфюрдо), курортному містечку у Трансильванії (Румунія), куди його перенесли з початкового місця проведення, іншого курортного містечка Бальванош. «Тушваньош» — це поєднана назва двох місць.

Кампус заснували відразу після румунської революції 1989 року. Сталіністична й націоналістична політика режиму Чаушеску була вдвічі репресивнішою щодо угорських нацменшин (сконцентрованої в Трансильванії). Коли жахіття завершилося, молоді етнічні угорці  надіялись на політичну свободу та волю нацменшин. Тож Літній кампус, за задумом, мав сприяти вільному політичному діалогу серед угорської спільноти та свідомими румунами. 

Від 2002 року, коли партія Віктора Орбана «Фідес» пережила несподівану поразку на угорських національних виборах, Тушваньош став для неї каналом пропаганди для особливого партійного виду угорського націоналізму, а точніше місцем, де Орбан, видатний професор політики в очах своїх прихильників, може розповісти їм, як бачити світ і як себе вести в ньому протягом усього наступного року.

На цих зустрічах справді були деякі пам'ятні промови. Наприклад, промова 2014 року (зверніть увагу на рік!), коли Орбан, повторюючи ідеологічну лінію «Четвертої політичної теорії» Дугіна (але не згадуючи його імені), розхвалював такі неліберальні держави як Московія, називаючи їх найбільш конкурентоспроможними на міжнародній арені, та висміював ліберальні західні демократії як лузерів, які заслуговують на свою долю.

Цьогорічну промову, виголошену минулої суботи, можна розглядати, як нову відправну точку. Позиція Орбана щодо Европи змінюється. З одного боку вона слабшає через постійний підрив фундаментальних прав та принципів верховенства права, починаючи від свободи преси та недержавних громадських організацій і аж до контролю урядом судової системи та його постійних атак на «Брюссель», тобто на Европейську Комісію та навіть політиків-центристів з Европейської Народної Партії, куди входить і сама Фідес. Систематична корупція, часто із залученням коштів ЕС, досягла рівня пострадянських років.

До цього часу ЕНП вигадувала ефективний захист кожного разу, як Корбан знущався з якогось політичного, юридичного чи морального принципу. ЕНП дуже потребувала Фідес та його чисельні голоси в Европарламенті. Та останнім часом терпінню поступово приходить кінець. Все частіше поговорюють про вигнання Фідесу з Европейської Народної Партії. Також є небезпека, що в новому бюджетному циклі ЕС, що починається в 2021, з можливою появою «Европи двох швидкостей», Угорщина отримуватиме суттєво менше фінансування, ніж зараз.

З іншого боку, окрім дружнього польського уряду та його старих баварських приятелів (таких як Горст Зеегофер (Horst Seehofer), якому не вдалося скинути з трону Меркель кілька тижнів тому), Орбан має нових потужних союзників в Австрії та Італії, які сконцентрувалися на міграції як головному політичному питанні та працюють на підрив ліберального демократичного консенсусу, який виник після Другої світової війни. 

Орбан, досвідчений політичний шулер, вирішив зробити жорсткий хід. «Еврокомісії залишилися лічені дні», — запевнив він своїх слухачів у Тушваньоші. Наступного року відбудуться европейські вибори, де «християнським» та неліберальним силам слід перемогти «ліберальну еліту», і тоді новий Европарламент обере зовсім нову Еврокомісію. Зрозуміло, що Орбан стане публічним лідером цієї зміни.

Ще одним кроком буде «перебудова Карпатського Басейну». Угорці прекрасно розуміють, що Карпатський Басейн — це фізико-географічне найменування території Королівства Угорщини до 1918 року. Таким чином «перебудова» означатиме економічну гегемонію Угорщини в регіоні, до якого входить вся Словаччина, румунська Трансильванія та українське Закарпаття (угорці називають його Kárpátalja або Підкарпаття, бо з боку Угорщини воно перед, а не за Карпатами). 

Для румунських, словацьких та українських вух це може звучати провокативно, але ми можемо запевнити наших неугорських друзів за кордоном: Орбан є достатньо розумним, щоб розпливчасто говорити націоналістам те, що вони хочуть почути, але він не чіпатиме таких табу, як перегляд територіальних кордонів. Хоч останнім часом серед проурядових видань і є журналісти, що граються з такою думкою, Орбан турбується за те, щоб не робити цього, а в Тушваньоші він пояснив, що це означає покращувати транспортні мережі між сусідніми містами, які, відверто кажучи, тепер часто просто жахливі.

Те, що Орбан говорить про Московію та Україну, спантеличує більше. Спершу він засипав Кремль компліментами за «дотримання своїх обіцянок», тобто за побудову нового газопроводу в обхід України. А потім каже: «Московія не відчуватиме себе безпечною країною, якщо її не оточуватиме буферна зона. […] Україна є однією з жертв таких [прагнень]. Українці вирішили для себе, що їм уже досить цих половинчатих угод між західними та московськими силами, вони хотіли приєднатися до західного світу, і таким чином від'єднатися від Московії, стати ближчими чи навіть приєднатися до НАТО, ЕС, збудувати сучасну Україну. Я не бачу членства України в НАТО, реальні шанси для членства в ЕС дорівнюють майже нулю, і бачу що аніж до нової Української держави, її економіка рухається до боргового рабства. Мета московитів повернутися до колишнього статусу не виглядає нереальною, принаймні для мене».  Все це — про події наступного року. 

Ніхто не може сказати, чи це його власна оцінка, чи він доносить меседж з Кремля. Та це не має значення. Також незрозуміло, чи він вбачає у «жодному членстві України в НАТО» чіткий результат своєї політики «блокування та ветування», чи ця політика не має впливати на поведінку України, а просто руйнувати саму роботу НАТО. 

Також Орбан називає санкційну політику ЕС «примітивною», недостатньо «сформульованою», бо вони не роблять різниці між державами, які відчувають загрозу своїй безпеці — такими як Польща, та країнами, які її не бачать — такими як Угорщина, Словаччина, Чехія чи Західна Европа. Тут є дуже характерна річ для Орбана — його аргументи є просто досконало логічними, але лише для тієї аудиторії, яка незнайома з реальними фактами, чи навіть просто не намагається їх згадати. Адже причиною санкцій є не «загроза безпеці» Польщі чи Балтійським країнам, а агресія проти України (а для США причиною є ще й злиття держави та її привілейованих олігархів з організованою злочинністю, як зазначено у справі Маґнітського).

Угорський прем'єр-міністр ігнорує це або навмисно, або ж він цього просто не помічає. І він рекомендує таке ігнорування Евросоюзові.

Відповідь на Cui prodest? (кому вигідно?) є очевидною.

Фото з офіційної сторінки Орбана у Facebook: Віктор Орбан сидить між Жолтом Нейметом (ліворуч), засновником партії Фідес та головою парламентського комітету з закордонних справ, та кальвіністським єпископом Ласло Текешом (праворуч), депутатом Европарламенту, відомим обличчям Румунської революції -1989. 

Чардаш — традиційний угорський народний танець, назва походить від старого слова чарда (корчма). Танець виник в Угорщині та популяризувався групами ромської музики в Угорщині та сусідніх землях Сербії, Словаччини, Словенії, Австрії, Хорватії, України, Польщі, Румунії, Чехії, Болгарії та Московії.

Теги: Орбан, Угорщина

2 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати