Закарпатець Іван Стецюра споглядає світ крізь призму любові то надії

Невиліковна хвороба старшого сина адвоката Марка Богуна, головного героя твору, — Віктора, навколо якого і розгортаються всі сумні події, не залишає гнітючого осаду: ці події подаються крізь призму любові та «надії, яка помирає останньою». Ось цією любов'ю просякнута вся книга, вона — багатогранна й невичерпна: це і гарна любов Марка Богуна до хворого сина, його ніжна турбота про нього; й кохання Віктора до своєї нареченої Людмили, і його непогамовна спрага до життя; і неоднотонні стосунки в подружньому житті; й «гріховне» кохання, з яким годі й боротися; й платонічні почуття молодої дівчини до одруженого чоловіка, й навіть «заочне» кохання молодого драматурга, який відчуває рідну йому душу лише за оцінкою незнайомої йому дівчини його твору. У романі оспівується духовна й душевна близькість, любов-розуміння й батьківський подвиг в ім'я любові до сина, романтизуються стосунки між чоловіком і жінкою. На фоні нинішньої суцільної відвертості в літературі, а часто й голого натуралізму («якщо є в житті, чому це не може бути в художньому творі?» - аргумент їх авторів) роман Івана Стецюри залишає враження цнотливості і чистоти, навіть у сценах кохання, не освяченого узами шлюбу. Ця романтизація, щоправда, інколи заносить автора у занадто «високий штиль», і тоді герої починають висловлюватися надміру ^исрасиво» й пишномовно.

Та головне, звичайно, не це. Мені здається, що відомий український письменник Іван Стецю-ра піднявся в цьому романі на нову - вищу - ступінь художнього осмислення життя у багатьох його проявах. А філософія смерті у творі набуває не лише релігійного забарвлення, а дещо й містичного, що було важко уявити, судячи з попередніх творів письменника. Смерть в очах Віктора постає «у вигляді прекрасної дівчини Зуфри, його «небесної нареченої», яка намагається «відірвати» хлопця від його земного кохання, від усього його життя. Можна посперечатися з автором у необхідності введення в роман ще одного образу Зуфри - тепер уже реальної дівчини, медичної сестрички: адже вона з'являється вже після Зуфри-мари, так би мовити. Та й ця героїня, як і всі інші герої -головні й другорядні, - повнокровні образи, із плоті і крові, зі своїми характерами, пристрастями, захопленнями, слабкими й сильними сторонами. Вони живуть на сторінках роману повним життям, їх уявляєш і запам'ятовуєш. Це й адвокат Марко Богун, і його дружина, і обидва сини головного героя - Віктор та Роман, і наречена молодшого Людмила, й лікарка Ольга Ручкіна, і ленінградка Анастасія, і дівчина Валентина Золотарьова, й драматург Юрко Отець, друг Марка Никано-ровича, й інші персонажі. Язик не повертається назвати другорядними колоритні постаті Лікарів, які боролися за життя Віктора, - Бориса Ключарова, Дмитра Заболотного, Наділ' Чепурної, які також «виліплені» зримо й повнокровно, з душевною щирістю і зацікавленістю. Усі вони в більшій чи меншій мірі причетні до подій, а точніше - до надії, яка помирає останньою, бо своєю працею, своїм життям, своїми вчинками й безкорисливою допомогою віддаляють трагічну розв'язку. Перемога життя над смертю -основна ідея твору - вселяє оптимізм у душу читачів цього багатошарового високохудожнього роману.

Роман насичений конкретними реаліями життя, хоча історично-соціальний фон тут подається дещо затушовано, не різко, в основному очима адвоката Богуна, головного героя твору. У романі добре впізнаються, завдяки деталям, і Ужгород сімдесятих років, і Ленінград (нинішній Санкт-Петербург), і Львів. Ми ніби проходимо разом з автором їхніми вулицями, дихаємо їхнім повітрям.

Книга «Надія помирає останньою» композиційно складається з двох частин - «Білі ночі» і «Чорні дні», що є виправданим і цікавим: така композиція дозволила органічно розташувати всі події твору, поступово розгортаючи його сюжет і стверджуючи ідею: за життя потрібно змагатися, як би невигідно не складалися обставини, якою б невиліковною не була хвороба, як би смерть не здавалася звільненням від болю і страждання. Бо життя є найдорожчим, що в нас є.

А якщо ще додати до всього цього любов і дбайливість, з якими оформлена й видана ця книга, присвячена автором людям у білих халатах, то можна сміливо говорити про прекрасний дарунок автора і видавців читачам напередодні нового, 2008 року.

Це багатогранне, вагоме художнє полотно після написання Стецюрою багатьох повістей, оповідань, драм, а також книги поезій «Пізнай виноград» - другий широкоепічний твір, виданий ним: рік тому у видавництві «Карпати» вийшов роман письменника «Полювання на вепра».

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати