Книга вийшла до Форуму видавців цього року в київському видавництві «Темпора».
«Пропоноване дослідження — це детальний аналіз генетики, особливостей функціонування та механізмів “русинського” сепаратизму. Автор відслідковує історичні зв’язки, аналізує соціокультурний контекст і викриває псевдонаукові маніпуляції, які лежать в основі цього руху. У дослідженні описано особливості “русинських” рухів України, Словаччини, Румунії, Польщі, Сербії, США та Канади», - йдеться в анотації.
Довідково:
Любомир Омелянович Белей – доктор філологічних наук, професор кафедри української мови Ужгородського національного університету. Директор і засновник Науково-дослідного інституту україністики імені Михайла Мольнара. У колі наукових зацікавлень – українська та слов’янська ономастика, історія української літературної мови, культура української діаспори тощо.
Автор наукових та науково-популярних книг – «Ім'я для дитини в українській родині (1993), «Функціонально-стилістичні можливості української літературно-художньої антропонімії XIX—XX ст.» (1995), «Нова українська літературно-художня антропонімія: Проблеми теорії та історії» (2002), «Старослов'янсько-український словник» (2001, у співавт.), «Українські імена колись і тепер» (2010), «Не минаючи ані титли… Лінгвобіографія старослов'янскої мови» (2015).
Іван Франко 2017-10-31 / 17:06:18
Гей, розіллялось ти, руськеє горе,
Геть по Європі і геть поза море!
Бачили мури Любляни та Рєки,
Як з свого краю біг русин навтеки.
Руські ридання й стогнання лунали
Там, де Понтеби біліються скали.
Аж із Кормон, мов живого до гробу,
Гнали жандарми наш люд, як худобу.
Небо італьське, блакитне, погідне,
Бачило бруд наш, пригноблення бідне.
Генуя довго, мабуть, не забуде,
Як то гостили в ній руськії люде.
Будуть ще внукам казать проти ночі:
"Дивний тут люд кочував із півночі.
Рідну країну з слізьми споминав він,
Але з прокляттям із неї тікав він.
Спродував дома поля, господарство,
Вірячі байці про Рудольфа царство,
Дома покинувши землю родинну,
Гнався, щоб мрію ловити дитинну.
Смілий у мріях, у вірі беззглядний,
В дійсності, наче дитина, безрадний.
Ані порадитись, ні побалакать, -
Знав він лиш гнуться, та жебрать,
та плакать".