У закарпатській Великій Копані мешкають ...близько сотнi пар близнюкiв!

Близнятка – подвійне щастя для сім’ї

У селі своя мова і свій… час

Про те, що їх село занесене до Книги рекордiв України, мешканцi Великої Копанi, що в Хустському районі, дiзналися з телевізійних новин. Але не дуже у це повiрили.

– Ет, напевно, десь на Українi є ще одна Велика Копаня. Може, воно чимось i славне. А що у нас? Село, як село: ферма розпалася, роботи немає, землi бiля обiйстя мало. Виноград коли вродив, коли ні, – кажуть закарпатцi.

– Так у вашiм селi народжується дуже багато близнят i двiйнят. Бiльше ж так нiде немає, – усміхаюся.

– Де ж багато? У Фогориша два хлопцi, в Марущакiв двi дiвчинки, у Федораничiв – хлопчик i дiвонька, у Миколайчука, в Юрка Урфi, Липеїв, Сокалошiв, Шевця, Вародi, Чонки, – лiтня жiнка загинає пальцi, рахуючи сiльських близнят.

Через якусь хвилину їй не вистачає пальцiв не лише на власних руках, а й руках сусiдок.

– О-о-о, таки й багато! Ми й не думали, що їх стільки. Якось звикли: двоє та й двоє, – щиро дивуються жiнки.

«Рясно» в їхньому селі народжувалися двiйнятка в останнi роки.

Велика Копаня – село добротне. Обiйстя з виноградними арками, наче мальованi. Люди називають себе русинами. Тут ще й досi Україну за старим звичаєм Руссю величають. Має село й свою говiрку. То не мадярська й не румунська мова, й навiть не закарпатська. А таки їхня, великокопанська (на Закарпаттi чи не кожне село свою говірку має).

У Великій Копані не лише окрема мова, але й свiй час: стрiлка годинника переведена на годину назад. Можливо, у часі й криється таємниця народжування двiйнi?

Один близнюк чорнявий, другий – білявий

Школярики вийшли на вулицю. У великокопанськiй школi навчається 537 учнів. З них – дев’ять пар близнюкiв та двiйняток. Алiна й Альбiна, Василько й Юрко, Мар’яна й Мирослава, Вiталiй та Вiталiя, Діана та Мар’яна...

– Хто з вас Аня, а хто Марiчка? – присiдаю бiля Ганни й Марiї Липей. I як їх тiльки розрiзняють? Дiвчатка подiбнi, наче двi крапельки води. Найцiкавiше, що решта дітлахів, незважаючи на те, що Василько i Юрко Палюхи та Алiна й Альбiна Вародi – копiї одне одного, розрiзняють їх безпомилково.

– То ж Алiна, а це Альбiна. Ну, як ви не бачите? – дивується Павлик Федоранич. З-за плеча хлопчика виглядає його сестричка Яночка. Яна з Павликом – двiйнятка. Як i Вiталiй та Вiталiя Сочки. О, тих вже не переплутаєш.

– Якось ранiше ми й не задумувалися, що у нашiй школi дев’ять пар близнят та двiйнят. Звикли, що дітей по двоє, та й усе. Кожного року на шкiльному випускному балi маємо таку пару, а то й дві-три, – усмiхається Ольга Михайлiвна Сiдак, директор школи і вчителька географії. Каже, що ранiше важко було розрiзнити хiба Василька i Юрка Палюхiв. Але у Василька є родимка на щоцi, та й характери мають рiзнi.

– Юрко краще вчиться, вiн за мене розумнiший i добрiший, – каже Василько Палюх.

От близняток Михайлика та Юрка Чорбiв розрiзнити легко. Хоча хлопчаки мiж собою й дуже подiбнi, все ж різниця між ними суттєва: один – чорнявий, другий – бiлявий. Запитую вчителiв, чи часом їхнi близнята не хитрують, коли потрiбно вiдповiдати на уроці?

– Нi. Ми їх добре розрiзняємо. Зазвичай один близнюк бiльш спокiйний, а в iншого наче цвяшок в одному мiсцi. Один розважливий, другий допитливий. Один вчиться краще, другий гiрше. Єдине, що у всiх наших двiйнят та близнят спiльне – непосидючiсть. Такi собi живчики, – усмiхаються вчителi.

У двiйнят однаковий одяг, лише рiзного кольору. А ось старшокласники-близнята вже не хочуть бути подiбними. Особливо дiвчатка.

– Я – це я, а Мар’яна – це Мар’яна. Чого всi кажуть, що ми однаковi? Ми ж рiзнi. Зблизька нас усi вiдрiзняють. А на відстані мене кличуть Мар’яною, а сестру – Дiаною, – пояснює Дiана Чонка.

– Вони такi збитошники. Якщо Юрасик бере iграшку, то в цю мить цю ж iграшку потрiбно й Свiтланцi. Їсти також обом одразу треба давати i на горщик садовити тільки разом. Свiтланка на руки, і Юрчик проситься. То ж одного на одну, іншого – на другу руку, і до вечора вже тих рук не чуєш, – щасливо усмiхається 30-рiчна мама двiйняток Свiтлана Шандрук.

У цій сім’ї пiдростав уже Дмитрик, коли подружжя знову стало чекати поповнення. Вже й ім’я придумали – Юлечка. Та малесенькiй так i не судилося народитися: дитя померло в утробi матері.

– Я три днi ходила з мертвим плодом i не хотiла вiрити лiкарям, що Юлечка нежива. Їй було вже шiсть мiсяцiв. Медики викликали штучнi пологи і сказали, що я не можу бiльше народжувати. Мені не хотілося жити. В цей час моя знайома народила близняток. Вона не хотiла двох. Казала, що й одне їй буде важко прогодувати. Тодi у мене наче iз самого серця вирвалося: “Боже, як би я хотiла таких двох дiточок. Обов’язково двох”.

Свiтлана каже, що Бог почув її: через пiвтора року, всупереч вироку медицини, у неї народилася здорова двiйня.

При народженнi Юрасик важив три кiлограми сто грамів i мав рiст 50 сантиметрiв. Свiтланка також народилася богатиркою (3 кiлограми i 53 сантиметри зросту). Оскiльки плоди були великi, матерi зробили кесарiв розтин. Пологову операцiю лiкарi проводили у День незалежностi. Що цiкаво, Юрасик так і залишається важчим за сестричку на сто грамів, а вона в свою чергу на три сантиметри вищою за братика. Двiйняток назвали на честь щасливих мами й тата. Запитую, чи були у їхніх родинах близнюки ачи двiйнята.

– Так. Батько мого чоловiка також з двiйнят. Але мiй чоловiк не тутешнiй. Вiн родом з Київщини.

– Ми знали, що у нас народяться близнятка. Але нiколи не думали, що вони будуть такi вреднючi, – усмiхається ще одна щаслива мати п’ятирічних Вiкторiї та Валентина Оксана Поп.

Цi дiти хоча й рiзностатеві, але близнята. Вони народилися з однієї плаценти. Мати каже, що дiти й кроку не зроблять один без одного. Але як любляться, так i чубляться.

Менi довелося побувати у багатьох великокопанських обiйстях. Тобто у сiм’ях, де народилися близнята чи двiйнята. Дiти є дiти. Вони всi цiкавi. I маленькi, i великi. От лише в хатi, де живуть двоє дзеркальних “я”, щастя трохи iнше. Воно – подвiйне.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати