— Пані Оксано, коли почалася ваша кар’єра поетеси?
— Свій перший вірш я написала в 13 років. Я тоді була в піонерському таборі. Вперше закохалася. Кохання було взаємне, але вірш написала сумний – “Он ушел от меня”. Пізніше створила ще один вірш. У ньому вже оспівала математику та свою вчительку математики. Потім я декілька років нічого не писала. А в 1994 році ви-пустила першу збірку “Коралі зірок”, куди ви-лилися почуття кохання, справжнього кохання. Тут моя лірична героїня згадує коханого через призму любові. У 2003 році, до десятиліття гімназії, випустила другу україно-мовну збірку. А вже цього року вийшла у світ третя – “Зорі в долоні”. У май-бутньому хотілося б видати російсько-мовну збірку про кохання.
— У останній збірці всі твори – це поезії. Чи пробували ви себе у прозі?
— Пробувала себе й в про-зі. Писала невеличкі акварельки, думки прозою. Одна з них — “Зустріч”. Але більше серце лежить до поезії. Вірші самі пишуться. Десь почула фразу – і вірш пішов, полився… Тільки бери аркуш паперу, ручку – і записуй.
— Віршів у вас немало. А який найулюбленіший?
— Це вірш про мого сина та його батька – “Я народила сина…”. Я дуже люблю свого си-на і він є результатом кохання.
— А що для вас означає кохання?
— У коханні найголовнішим є вірність, взаємність і відданість людині. “Любов – то така сміливість, Що просто і не сказать…”
— Крім кохання, що ще є важливим для вас в житті?
— Любов. Любов до оточуючого та оточуючих. Робити все на славу Божу. Звертатися насамперед до Бога, адже він є нашою юністю, весною. Якщо ти любиш Бога, то любиш і людей. Бажання відновитися через духовне, інакше людина деградує.
— Ваша творчість легка та про-зора. А чия творчість з українських поетів ближча вам?
— Лесі Українки, Ліни Костенко, Василя Густі та інших. Близька для мене філософія Григорія Сковороди. Але найближчою все ж таки є Леся Українка. Я на її творчості виросла: мама в дитинстві мені її часто читала.