Та за роботою той задум втілити в життя якось не вдалося. А на днях випадково знову натрапила на це розмаїття кольорів – і дуже захотілося поговорити з людьми, які в своїй роботі поєднали “красиве і корисне”, як писав поет. Так і познайомилася з власницею магазину “Фарт”, що в Ужгороді на площі Корятовича, 16. Нею виявилася приємна інтелігентна людина – Наталія Йосипівна ПАЦКАН, приватний підприємець. Не втрималася, щоб не запросити її на інтерв’ю.
— Пані Наталю, чому зупинилися саме на такого роду товарах? Адже вони дуже специфічні…
— Свого часу я працювала в магазині продавцем тканин. Були там і нитки для в’язання й вишивання. З перших мій бізнес і починався. Адже певний період часу люди їх дуже купляли. Але я помітила, що й тканинами для вишивання й кольоровими нитками покупці також цікавилися. Брали цей товар переважно люди з сіл на рушники, скатертини, серветки, вставки для подушок. Я вирішила розширити асортимент і тканин, і ниток. Закупляла схеми вишивок. І не тільки рушників, подушок, серветок, а й картин. Чимало з тих, хто брав схеми, згодом приходили і купляли нитки. Щось вдавалося підбирати по кольоровій гамі, чогось не вистачало. Тому треба було думати над тим, як зарадити справі, як зробити, щоб покупець йшов з нашого магазину задоволеним. Адже людей, які хотіли мати в себе гарну річ, зроблену власними руками, не бракувало.
Побачивши, що є попит, я вирішила зробити ставку саме на вишивку й усе, що для її виконання потрібне. Словом, заповнити цю нішу. Хоч, зізнаюся, сама я ніколи не вишивала, як професіонал. Але розуміла, що можу допомогти людям, яким це цікаво. Так і появився мій приватний магазин “Фарт”.
— Скільки часу Ви займаєтеся цим бізнесом?
— П’ятий рік.
— У Вас тут можна придбати нитки для вишивання найрізноманітніших кольорів і відтінків, полотно, інші атрибути. Де це все закупляєте?
— Левову частину – в Києві. Також налагодили зв’язки з Івано-Франківськом, Коломиєю, де розвинений цей вид народної творчості. В нас же вишивка збереглася в основному по селах: рушники, серветки, чоловічі й жіночі сорочки, подушки. А от вишивані картини тільки входять, так би сказати, в моду. І займаються цим, за моїми спостереженнями, як в селах, так і в містах. Словом, аматори й майстри переходять від робіт простіших за виконанням до складніших.
Коли ми ще тільки розпочинали цей бізнес, то картинами цікавилися мало. Зараз ситуація міняється в корені. Ми таки зуміли зацікавити людей. Самотужки розробляли різноманітні схеми, щось запозичали від інших. Пропонували це відвідувачам нашого “Фарту”. А ще приваблювали широким вибором ниток: муліне, ірис як для виконання робіт гладдю, так і хрестиком. У нас завжди можна знайти тканину різних кольорів, канву українського й закордонного виробництва. Розрахований наш товар на різного покупця: дорожчий, дешевший. Так поволі розвиваємо й свій бізнес, і цей прекрасний вид народного мистецтва відроджуємо на Закарпатті.
— Хто найчастіше відвідує “Фарт”?
— В основному – наше славне жіноцтво, яке вміє цінувати красу, прагне творити її власноруч. Приходять, дивляться на схеми, на вже готові вироби (бо й такі у нас продаються), зацікавлюються.
— А Вас, Наталіє Йосипівно, вишивка за душу не торкнула?
— Торкнула! Ще й як! Сиджу, бувало, за прилавком, дивлюся на вишивані речі, на схеми. А вони аж очі вбирають. Думаю собі: — Інші жінки можуть вишивати, а я що, не такі руки маю?
Так і почала вишивати. Спочатку – простенькі візерунки, потім складніші вибирала. Вже й картини вишиваю.
— Скажіть, будь ласка, чи вигідним для Вас є цей бізнес?
— Звичайно! Якщо ми раніше виживали й розвивалися за рахунок продажу пряжі, то тепер – за рахунок ниток, полотна, канви, схем та готових робіт.
— Ви стоїте за прилавком. Отже, бачите, яка вікова категорія відвідувачів переважно купляє Ваш товар…
— Якщо кілька років тому в магазин приходили переважно старші жінки, то тепер молоді й дівчата. Хочу сказати, що у них ця справа навіть краще виходить, бо вони розкутіші, сміливіші, люблять експериментувати.
— До “Фарту” дорогу знають тільки ужгородці й мешканці навколишніх сіл, чи й інші?
— Думаю, що приїздять з усього Закарпаття. Бо в області тільки Ужгород та Мукачево мають магазини такого профілю.
— Наталіє Йосипівно, що робите, аби ціни на товар були доступнішими для покупців?
— Намагаємося брати, до прикладу, тканину вітчизняного виробництва, бо вона значно дешевша за імпортну. Хоч і на неї є попит. Адже вишивають люди різного рівня платоспроможності. У “Фарті” можна купити тканину як за 25 гривень, так і за 50-55 за метр. Словом, у людей є вибір.
Нитки також мають різну ціну. Продаємо переважно “ДМС” французького виробництва. Вони вказуються практично в усіх схемах вишивок, які виготовляються в світі. А маємо ми італійські, німецькі, голландські, французькі. І де б не була придбана схема – нитки “ДМС” будуть в ній вказані. У нас їх можна придбати по 3 гривні 20 копійок за моток. На даний момент. Адже ціни мають схильність мінятися. У наш час, на жаль, у бік зростання…
— Мою увагу привернули набори для вишивання. Та ціни на них досить високі…
— Це тому, що там уже все підібрано: схема вишивки, тканина, яка потрібна для неї, нитки, підібрані по кольорах, голка. А ще – інструкція, як виконувати роботу. А дорого, бо сьогодні дешевого нічого нема. Зрештою, ціни на комплекти у нас також різні, в залежності від виробника. Російські набори, до прикладу, значно дешевші за голландські чи італійські. Тобто, якщо виробник закордонний – ціна скаче вгору. Крім цього, вона залежить і від того, скільки кольорів ниток і яка їх кількість задіяна у вишивці. Якщо 10-20 – ціна нижча, 40-50 – вища.
— На Вашу думку, придбавши такий набір, будь-яка людина може вишити те, що зображено на схемі?
— Може. Це не так складно. Та й ми інструктуємо своїх покупців. Якщо комусь щось незрозуміло – можуть звертатися до нас. Ми завжди підкажемо, порадимо, роз’яснимо, як це правильно робиться. Консультації, до речі, безкоштовні.
— Занепаде чи ні на Закарпатті такий вид народної творчості, як вишивка?
— Ні, звичайно! Я не кажу про картини, бо це досить складно робити. А от рушники, серветки, подушки, чоловічі та жіночі сорочки – цьому переводу не буде. На Закарпатті жодне весілля без вишиваних рушників не обходиться. До речі, у нас дуже багато схем для них, є домоткане полотно. Можу з радістю констатувати, що дівчата в основному самі вишивають собі весільні рушники. А з вибором ми їм всіляко допомагаємо.
— А як щодо схем вишиваних сорочок – чоловічих і жіночих?
— І над цим ми працюємо. Збираємо узори для сорочок. Правда, тут трохи складніше, бо ще треба людину, яка б виріб покроїла. Але це в нас у планах.
— Що ж, пані Наталю, успіхів Вам на цьому поприщі. Дякую Вам від себе за цікаву розмову, а від сотень і сотень жінок – за ту потрібну і гарну справу, яку Ви робите!