Герой України, командир 128-ї гірсько-піхотної бригади Сергій Шаптала для своїх бійців просто "Батько". Саме так його називають побратими. За ним їдуть у найгарячіші точки сходу.
За плечима у бійця – захист околиць Донецька та Станиці Луганської, а ще – один із найзапекліших епізодів війни. Йдеться про оборону Дебальцевського плацдарму у 2015 році.
"Найголовніше – щоб командиру довіряли люди, які за ним йдуть. Це один із головних принципів. Якщо люди будуть довіряти командиру, вони будуть виконувати завдання, які перед ними стоять", – каже командир 128-ї гірсько-піхотної бригади ЗСУ Сергій Шаптала.
А військові не приховують, що таки мають до нього довіру. Поза очі бійці називають його батьком, закарпатці – "неньо". Про свої подвиги полковник Сергій Шаптала говорить неохоче, але більше – про своїх хлопців.
а три роки війни під його командуванням 128-ма гірсько-піхотна бригади пройшла найгарячіші точки АТО, починаючи з Луганщини та оборони Станиці Луганської, і аж до гарячих околиць Донецька – шахти Бутівка, Пісків, Опитного.
"Найскладнішим був початок ведення бойових дій, бо тоді бригада лише вчилась усьому. Коли вже стояли біля Донецька, не так складно було – бригада мала вже дуже великий досвід", – пояснює командир бригади.
Та найбільшим випробуванням для бригади стала оборона Дебальцевого взимку 2015 року. Тоді, під безперервним вогнем російської артилерії, підрозділ зазнав чималих втрат, утім, із зайнятих позицій не відступив. Одним із найтрагічніших і найгероїчніших епізодів була оборона висоти 307,5 поблизу Санжарівки – опорного пункту "Валєра". Разом з іншими підрозділами, попри нерівні сили, бійці позицію втримали. Але потім був наказ відходити.
"Командир у цей період не лягав, він ніколи не спочивав – спав сидячи. Усе, що відбувалося, слухав та шукав інформацію з усіх джерел. Знав поіменно всіх офіцерів, багатьох солдат знав по іменах, і дуже холоднокровно приймав рішення. Нічого не вирішувалося зопалу. Йому довіряють цілком та повністю", – каже боєць 128-ї бригади Валерій.
Саме після виходу з Дебальцевого, вже у Бахмуті, Президент вручив Сергію Шапталі Золоту зірку Героя України. Утім, головне для командира – не нагороди, а його бійці. Побратими згадують, що втрата кожного солдата для Шаптали була особистою трагедією.
"Коли були великі втрати в Дебальцевому, щоденно загиблі-поранені були. Знаєте, воно притупляється. Коли там знаходишся, такі близькі знайомі гинуть. Там перебуваючи, це так – сьогодні він, завтра – я, люди якось черствіють. А в нього воно навпаки якось виростає. Пам'ятаю випадок, коли стояли під Донецьком, був поранений боєць, бій іде, а в командира одна думка "хоч би вижив". І коли через два дні той солдат помер, командира було просто не впізнати", – згадує боєць Євген.
Нині бригада проходить бойове злагодження, після чого знову вирушить на передову. Віднедавна Сергій Шаптала воює разом із сином-офіцером Олександром. Щоправда, Шаптала-молодший служить в іншій бригаді, що нині тримає оборону на Луганщині.