Грані духовного світу Івана Чендея

Постать Івана Чендея − вельми помітне явище в українському літературному поступуванні другої половини ХХ – початку ХХІ століть. Помітне не лише творчим доробком, а й національною громадянською позицією письменника. Як відомо, уже перші його твори, особливо повість «Іван», принесли йому  визнання широких читацьких кіл та критики.  Разом із тим вони стали й причиною переслідувань та жорстоких утисків компартійною владою, а відтак і початком випробувань його життєвих принципів та ідеалів, розуміння мети, смислу та цінності життя. Дослідженню саме цих граней духовного світу, динаміці їх формування і становлення присвячена рецензована мною своєрідна праця одного з найдосвідченіших в Україні знавців літературної архівної справи доктора філологічних наук, професора Сидора Кіраля.

Своєрідність ця полягає як у предметі дослідження, так і в гармонійності всіх складників його основоположних підстав.  Книга є, власне, публікацією листування І.Чендея із видатним ученим, львівським професором Іваном Денисюком, непересічним київським літературознавцем Леонідом Коваленком, яке доповнюється листами до  О. Гончара, А.Турчинської, К.Волинського та інших адресатів, з якими письменникові доводилося спілкуватися упродовж свого творчого життя.  Ці публікації упорядник-дослідник супроводжує ґрунтовними розвідками та коментарями, доповнює їх іншими дослідженнями епістолярної спадщини письменника так, що його праця становить цілісність і набирає всіх ознак своєрідного літературознавчого жанру, який цілком можна визначити як монографію-публікацію, у якій, крізь призму епістолярної спадщини, оприявнюються ті чи інші грані духовного світу, повсякденного особистого життя  І.Чендея, життя його друзів і побратимів.

З’ясуємо зміст цих граней та способи їх вияву докладніше.

Опубліковані С.Кіралем листи І.Чендея доносять до нас маловідому, а то й зовсім досі невідому широкому загалові  інформацію про переслідування та утиски письменника  совєтською компартійною владою, про його боротьбу за чистоту української духовності, за високі взірці духовної досконалості української людини, зростання її соціальної, громадянської та політичної активності, що за тих жорстоких обставин й становило сутність опору тим заходам, які цілеспрямовано і послідовно провадила ця влада щодо винародовлення української нації, формування нового «совєтського чєловєка» і «новой історічєской общності – совєтського народа». Так, у листі до І.Денисюка від 28 червня 1966 року І.Чендей повідомляє своєму адресатові про «книжку новел» «Березневий сніг», про нові творчі задуми, які, на його переконання,були натоді сутністю його життя. Скупі й досить скупі рядки. У них так само скупа інформація про повсякденні, здається нічим непримітні, творчі будні. Але у  вступній розвідці, коментарях,  добором іншого матеріалу з листування письменника С.Кіраль вводить їх у широкий контекст не лише особистого життя  І.Чендея, а й у контекст історико-літературний та суспільно-політичний, глибоко й усебічно розкриває таким чином глибинний зміст отої скупої інформації про повсякденні творчі будні, поданої в листі, виразно окреслюючи суспільно-політичне тло тої жорстокої доби і місце в ній яскравої, самобутньої особистості, джерела формування її життєвих принципів та ідеалів, розуміння нею свого призначення у тих обставинах, свого розуміння мети, смислу і цінності життя в них.

У коментарях до цього листа дослідник зазначає, що довгоочікуваний вихід у київському видавництві «Молодь» у 1968 році «Березневого снігу», гострота проблематики та ідейно-тематичного спрямування творів, що увійшли до збірки, безкомпромісність її автора спричинили не лише гостру критику письменника, а й стали підставою виключення з партії, зумовили заборону друку творів аж до 1975 року. На тлі цих подій С.Кіраль чітко окреслює й такі грані духовного світу І.Чендея, як безкомпромісність, послідовність у своїх життєвих принципах та переконаннях, сила волі, здатність витримувати найжорстокіші удари долі та випробування, уміння вийти з них незламним духом, переможцем.  Поданий у коментарях дарчий надпис на примірникові «Березневого снігу», подарованому  Центральному державному архіву-музею літератури та мистецтва України, доповнює і конкретизує сказане в листах та розвідці дослідника-упорядника, відтак і глибше та повніше розкриває зміст цих граней внутрішнього світу І.Чендея, насамперед, почуття власної чести, гідності та обов’язку перед самим собою, перед своїм родом і народом.  «Архіву-музею літератури з думкою про те, аби наше слово-пісня ішло по світу великому, і вічність стверджувало силу духа нації української і приносило нам славу, з побажанням успіху в роботі ентузіастам цього прекрасного закладу культури. Ів. Чендей, Ужгород, 27/У 1969 р.» − читаємо у тому надписі.

Більше того, у такий спосіб С.Кіраль через усі публікації показує характер ідейних, моральних, психологічних, духовних та громадянських змагань у тогочасній Україні, чітко виокремлюючи два їхніх полюси − підсовєтський, компартійний, з одного боку, і національний, патріотичний, з другого. На першому полюсі спостерігаємо активізацію пристосуванства, запроданства, зради національних інтересів, цинізм у ставленні до всього українського, докладання усіх зусиль вивищити себе за цей рахунок на щаблях компартійних та совєтських посад, угодовство з власним сумлінням, кар’єризм, блазнювання і т. д., і т. п. На другому ж − етика чину, висока національна свідомість, перейнятість долею національної культури та духовності за обставин панування комуністичного всевладдя, їх майбутнім, оте невтрачене почуття національної чести, гідності та обов’язку, про які йшлося вище, звичаї українського побратимства, які передавалися нам із покоління до покоління і формували морально-етичні основи нашого національного буття.

Уже в дарчому написі на збірці «Березневий сніг» виокремлюємо такі морально-етичні поняття, як  «сила духа нації», «слава» і «вічність» нашого письменства, які засвідчують усвідомлення автором не лише його високого покликання як митця, а й великої відповідальності за долю національної  літератури та духовності, пошуки ним шляхів їх звільнення з лещат комуністичної ідеології і утвердження на світових ідейних та духовних обширах за обставин совєтської деспотії в Україні.

Публікуючи листи та інші матеріали, у яких знайшла своє відображення мораль і етика двох протиборчих сторін, С.Кіраль звертається до статті доцента Ужгородського університету Ю.Балеги «Ступки, мялки и духовный мир Пригар», надрукованій 20 березня 1966 року на сторінках російськомовного випуску газети «Закарпатская правда».  Ю.Балега, як пише І. Чендей у листі до Л.Коваленка від 16 грудня 1980 року, «був завше на похваті при виконанні брудненьких доручень дрібних спекулянтів від партійної справи» і «спричинився до багатьох чвар і підлостей». У цій статті «придворний» критик залишився таким само, адже замість об’єктивної оцінки  роману «Птахи полишають гнізда», по суті, звів наклеп на його автора, сумлінно виконавши замовлення своїх зверхників, зовсім незважаючи на численні схвальні рецензії  авторитетних критиків на цей твір у загальноукраїнській періодиці. Втрата людської чести та гідности, блюзнірство, плазування перед власть імущими, торги власною совістю,  продажність  заради ласого шматка хліба і кар’єрного росту на чужому горі – такі виміри ганебного падіння «дрібних спекулянтів від партійної справи» постають з листів та інших матеріалів, опублікованих у книзі. У такій єдності протилежностей постає в них тогочасне українське суспільство. До того ж, С.Кіраль, аналізуючи ті чи інші ситуації, дії тих чи інших осіб, подає додаткові джерела до їхньої характеристики. Скажімо, в коментарях з приводу виступу Ю.Балеги в «Закарпатской правде» він повністю публікує лист І.Чендея до київського літературознавця К.Волинського, у якому  глибоко і вичерпно зазначаються джерела кар’єризму, запроданства та пристосуванства людців від науки, характеризується світ їхньої бездуховності, причини духовного виродження та морального падіння. До того ж, у такому своєрідному діалозі листів вимальовуються й позиції інших авторів з обох сторін, а відтак у всій повноті викристалізовується система протиборства двох сил − сил зла, продажності, дворушності, підступності і сил добра, побратимства, віри у торжество правди та справедливості. Шкода лише, що дослідник-упорядник не опублікував у «Додатках» горезвісної статті  Ю.Балеги про роман І. Чендея «Птахи полишають гнізда». Така публікація лише чіткіше окреслила, конкретизувала б морально-етичні принципи та духовний світ протиборчих сторін у їх зіставленні. Сьогодні в пресі, на радіо і телебаченні, наукових та публіцистичних розвідках найчастіше наголос ставиться на діяннях енкаведистсько-кагебістських, компартійних злочинців та їхніх найвищих зверхників у найвищих ешелонах влади, на знищенні  ними мільйонів безневинних українців, суцільній цілеспрямованій руйнації ідейних, духовних, історичних та соціальних основ національного укладу нашого життя. Звичайно, це не викликає жодних заперечень. Але такий підхід до потрактування подій і явищ української історії мимоволі закладає у підсвідомість сучасників та прийдешніх поколінь відчуття якоїсь приреченості, пасивності, а відтак і небажання шукати виходу з такого становища, чинити йому опір, сподівання, що це за мене має зробити хтось.  На основі зібраного матеріалу С.Кіраль виформував особливі основоположні підстави свого дослідження. Суть їх полягає в тому, що на прикладі життя і творчості І.Чендея він показав, що принципова і послідовна позиція однієї людини навіть за найжорстокіших обставин комуністичного тоталітаризму здатна організовувати не лише себе, а й інших на рішучий опір цій системі, на пробудження і підтримку в інших почуття свого громадянського і національного обов’язку, згуртування навколо себе рідних, друзів, знайомих, побратимів по перу, однодумців і т. д., і т. п. Як переконливий доказ цього маємо підтримку І.Чендея його дружиною Марією Іванівною, яка у час безробіття свого чоловіка не лише взяла на свої плечі тягар утримання сім’ї і, працюючи вчителькою в угорській школі у дві зміни, забезпечувала її матеріально, а й «підтримувала  свого «буржуазного націоналіста» морально», наказувала  йому: «Сідай за стіл і пиши! Колись надрукують. Час усьому суддя!». Чи потрібно говорити, якою моральною і психологічною розрадою була для письменника така позиція близької і дорогої людини, справжнього друга і порадника, адже вона допомагала долати відчуття самотності, пригніченості, давала можливість організувати себе за тих обставин для творчості, жити повноцінним життям письменника і громадянина. А коли ще додати до цього й взаєморозуміння, дієву підтримку та допомогу у творчій праці та видавничих справах, коли чинилося безліч перешкод, утисків та переслідувань,  коли «про жодні нормальні міжлюдські відносини не могло бути й слова, не те, що мови», таких відомих учених, письменників, видавців, як О.Гончар, І.Денисюк, Л.Коваленко, Ю.Бача, Г.Аврахов, П.Перебийніс та інших. Ґрунтовно, на конкретному матеріалі розкриваючи  ідейні, морально-етичні та духовні основи цих взаємин, С.Кіраль виносить на перший план проблему чести, гідності та обов’язку українського інтелігента в задушливій комуно-совєтскій атмосфері того часу. І не лише виносить  на перший план, а й розв’язує її. З опублікованих матеріалів, насамперед, постає взірець досконалості української людини, вишуканість і благородство її духовного світу, визначаються і аналізуються складові цієї досконалості, ознаки і поняття, на яких вони ґрунтуються. Окрім честі, гідності та обов’язку тут маємо й такі ознаки та поняття, як «дієва суспільна та громадянська позиція», «здатність у всьому залишатися самим собою і протистояти будь-яким спробам підпорядкування комуно-совєтській системі»,  «побратимство», «жити доброю метою», «велика відповідальність», «зробити щось корисне для свого рідного народу», «щирість, безкомпромісність», «непримиренність до всього, що «змізерніло, зміліло», до убогого, здрібнілого, невимогливого, поверхового тощо. У такий спосіб перед читачем постає ціла система духовних цінностей, витворена і сформована Рухом Опору комуністичній диктатурі. І що характерно, так це те, що ця система сприймається в книзі як могильник такій диктатурі.

На переконливий доказ цього наведемо лише кілька прикладів, поданих С. Кіралем. На тлі жорстоких переслідувань та утисків усього національного, поступового, жорстоких розправ над будь-якими виявами свободолюбних ідей та вільнолюбства у своєму дослідженні-публікації вчений розповідає про передачу за кордон через Ю.Бачу в ужгородській квартирі І.Чендея фотокопії рукопису  праці І.Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?». Загальновідомо, що завдяки такому сміливому, хоча і ризикованому крокові двох мужніх, національно свідомих українців, вона у 1968 році побачила світ у видавництві «Сучасність» і до переляку сколихнула компартійний олімп не лише в Совєтському Союзі, а й у Чехословаччині та інших країнах. Разом з тим ця праця дала сильний поштовх  до пробудження національної свідомості та соціально-політичної дієвості різних верств українського суспільства, згуртовувала їх навколо української національної ідеї, що, звичайно, активізувало боротьбу цих верств за нашу Незалежність. Ось так у книзі розкрито зміст морально-етичних принципів та ідеалів І. Чендея та його побратимів по боротьбі з комуністичним режимом, розуміння ними мети, смислу та цінності життя, чести та гідності, свого національного та громадянського обов’язку.

Листування І.Чендея доносить до нас й інформацію про багатогранну його діяльність тоді, коли б, здавалося, для цього не було ніяких можливостей. Незважаючи на переслідування, заборони друкуватися, цькування в пресі, безробіття, письменник провадить значну роботу по збиранню, виданню та дослідженню усної народної творчості Закарпаття,  щодо захисту народної культури від її руйнування та знищення,  про що говорить у своєму блискучому виступі на V з’їзді письменників України (1966 р.). Разом із тим він, зокрема у відповідях на анкету журналу «Дружба народов», гостро ставить питання про самобутність творчості письменника і національну самобутність української та інших літератур. Це, висновує С.Кіраль, «ті головні постулати життєвого, громадянського і творчого кредо І.Чендея, які він не боявся декларувати на сторінках провідних часописів тодішнього Радянського Союзу, політика якого була скерована на зовсім інші вектори, протилежні сказаному письменником − спільна радянська культура, спільна мова, нова радянська спільнота, позбавлена національного коріння, національної психології, національної мови». Вони, ці постулати, також якнайпереконливіше свідчать про те, що І.Чендей ніколи не втрачав  почуття чести, гідності, відповідальності та обов’язку перед самим собою та своїм народом.

Видрукувані в книзі матеріали відкривають майбутнім дослідникам   широкі можливості з’ясування національної природи та народних джерел  творчості І.Чендея, його художньої майстерності, психології художньо-естетичного мислення, діалектики літературного поступування в Україні другої половини ХХ− поч. ХХІ століть. Правда, на наш погляд, під час підготовки статті «Творча спадщина Івана Чендея в контексті сучасних проблем етнопедагогіки та національного виховання» її потрібно було б доопрацювати, структурувавши систему основоположних ідей, ознак і понять народного  педагогічного досвіду та освітньо-виховного світогляду, які не раз зустрічаємо у листах письменника про своє дитинство, про своїх батьків, сільське оточення в рідному селі Дубовому на Тячівщині тощо.

Монографія-публікація С.Кіраля  «…Зробити щось корисне для свого рідного народу»: З епістолярної спадщини Івана Чендея» гідно доповнює  подібне його архівознавчо-літературознавче дослідження «…Віддати зумієм себе Україні: Листування Трохима Зіньківського з Борисом Грінченком» (2004). Усім своїм змістом, своїми ідеями, як і попередня праця, вона спрямована на формування національної свідомості сучасних та прийдешніх поколінь українців, на становлення яскравих національних особистостей, продовжувачів справи І.Чендея та його побратимів, справи покоління нескорених совєтському, комуністичному режимові. В цьому й виявляється її непересічна цінність і значення.

м. Суми

№22 (184) 11 листопада 2016 року