Останній випадок один пакистанець замерз у лісі, іншого, ледь живого, урятували словацькі медики. Той, хто вижив, упізнав загиблого, але так буває не завжди.
Прикордонники кажуть, що ідентифікувати загиблих нелегалів майже неможливо. Документів немає, тож розпізнають по релігійних амулетах, або навіть за орнаментом одягу.
Тридцятирічний пакистанець іще був живий, коли прикордонники знайшли його в горах. До заповітної Словаччини він не дійшов якусь сотню метрів. Його товариш, змерзлий і геть знесилений, кордон таки перетнув. Щоправда, на руках словацьких прикордонників: до їхнього шпиталю було ближче.
На цій ділянці кордону це вже шостий нелегальний покійник за останні шість років. Хто прибув із теплих країв - гине від переохолодження, хто не звик до гір помирає від перенавантаження. Через брак часу, їхні тіла переправники навіть не ховають. Можуть тільки прикидати гілками. Місце злочину ретельно обстежують експерти і лишень після цього тіло передають у морг.
Скільки на це йде українських гривень, підрахувати важко. А от вартість транспортування покійника на батьківщину може сягати десятка тисяч доларів. І хоча це вже клопоти родини й посольства, за всім ретельно стежать українські фахівці. Вони мають письмово засвідчити, що в труні тіло загиблого, і нічого більше.
Втім, через дорожнечу процедури, навіть від упізнаних осіб родичі можуть відмовитися. Тоді їх, як і безіменних нелегалів, хоронять за рахунок сільських бюджетів на найближчому від місця смерті кладовищі. Могили легко віднайти: вони без хрестів.
Що ці могили можуть стати джерелом якихось інфекцій, санітарні лікарі категорично заперечують. Тіла загиблих перевіряють на наявність вірусів, а місця захоронення ретельно дезинфікують.
Інша річ - живі нелегали, які штурмують західні кордони України. Жовтяниця і тиф чомусь спалахують саме у прикордонних районах.