Піше туристичне маркування на Закарпатті нікому утримувати (ФОТО)

Чехи переконані, що їхнє туристичне маркування є найкращим в світі, і його треба експортувати так само, як і пиво. Так, майже десятиліття тому вони взялися позначати пішохідні стежки на Закарпатті, оскільки ця область України завжди користувалася інтересом серед чеських туристів – як завдяки гірському ландшафту, так і з історичних мотивів.

За п'ять років волонтерських таборів в українських Карпатах добровольці промаркували понад 300 км пішохідних туристичних маршрутів. І на початку цьогорічних літніх канікул відбувався збір рухів «Бронтозаври» («Brontosaurus») та «Веселка» («Hnuti Duha») з міста Єсеніки у співпраці з Ужанським національним парком. 25 

волонтерів промаркувало ще 55 кілометрів туристичних стежок в околицях сіл Люта і Тихий, а також відновили 30 кілометрів стежок нацпарку. Загалом за 5 років в українських Карпатах вдалося промаркувати понад 300 кілометрів стежок відповідно до чеських стандартів маркування. Загальна протяжність маркованих на місцевості маршрутів від початку проекту у 2008 році на Закарпатті виросла до вражаючих 1332 км. При цьому денна норма для маркувальної групи становить близько семи кілометрів нових стежок.

Марковані маршрути – це вже певна частина українських туристичних карт, які випускає Державне видавництво «Картографія» у Києві. GPS-треки маркованих літніх стежок для туристів можна скачати безкоштовно на сайтах podkarpatskarus.net та wikiloc.com. В цьому році маркування знову підтримала адміністрація Пардубицького краю, фарби як спонсорський дар були надані фірмою «Balakryl».

Іво Докоупіл, координатор руху «Веселка Єсеніки», керівник проекту, волонтер, фотограф, журналіст і мандрівник, розповідає, що «вдалося промаркувати деякі зовсім нові, але важливі пішохідні стежки, які зв'язують пам'ятки і туристично цікаві місця. Карпатська «червона» артерія веде від словацького кордону через усі полонини до румунського кордону, загальною довжиною 360 км. У маркуванні від 2008 року взяло участь близько двох сотень волонтерів». Христина Студена, координатор проекту від руху «Бронтозаври», додала: «Ентузіазм до волонтерської роботи сильніший, ніж несприятливі умови гір або образ даної області у мас-медіа. Добровольці також пізнають місцеві традиції, встановлюють зв'язок із регіоном і згодом радо повертаються сюди. Вони потім надовго стають прихильниками Закарпатської України, поширюють інформацію про регіон, зокрема про актуальну безпеку перебування у краї. І не останнім чином акція допомагає ламати стереотипи по обидва боки, а також розширювати ідею волонтерства та екології».

Однак далеко не все проходить гладенько для чеських маркувальників як у наших природних, так і суспільних умовах. Туризм для бідних гірських районів – один зі способів заробітку й бізнесу, і вже подекуди місцеві люди змогли завдяки цій галузі не лише працевлаштуватися, а й створити добрий бізнес. Та про туристичний потік потрібно постійно дбати та підтримувати його систему, додає Іво Докоупіл. Його спеціалізація – колишній Радянський Союз та Монголія, які відвідав багато разів. Від 2000 року також цікавиться життям чехів у румунському Банаті. Його фотографії звідси отримували нагороди в престижному конкурсі Czech Press Photo. Як у 2004-2005 роках, так і у 2013-2014 роках Іво перебував на Майдані Незалежності в Києві, фотографував, варив чеський гуляш, а згодом брав участь у вивезенні поранених до Чехії у рамках програми «Медевак». Координує допомогу Румунії та Україні в організації «Людина в скруті». Працює над туристичними сайтами podkarpatskarus.net і karpaty.net.

- Систему туристичного маркування в Україні Ви будуєте вже протягом дев'яти років. Як виникла ця ідея?

- Алеш Кучера разом з місцевими гірськими рятувальниками та групою добровольців у 2007 році обійшли найуживаніші маршрути навколо Усть-Чорної. Згодом цю ідею підтримало Міністерство закордонних справ Чеської Республіки. Я вже мав такий досвід, бо проводив маркування в румунському Банаті. На Закарпатті ми зустрілися із Алешем, де ми обговорили карти, регіони та інші деталі. Двоє людей за день тут можуть позначити лише шість кілометрів, але на сьогодні тут ми маємо 1300 кілометрів маркованих стежок. Волонтери приїжджали в основному з Чехії та Словаччини, були й місцеві українці. Біля 200 осіб було долучено до цієї праці. Спочатку потрібно поміряти відстані, час для ходьби, висоти, уточнити географічні, власні чи народні назви, потім виготовити вказівники в Чехії. Клуб чеських туристів (КЧТ) має технології, завдяки яким вказівники можуть витримати у гірській місцевості, за суворих погодних умов, і 10-15 років.

- Ви користувалися картами й маршрутами 30-х років минулого століття, чи треба було по-новому винаходити нові маршрути?

- У нас є старі карти КЧТ. Але, окрім полонин, нам не вдалося поєднати їх із сьогоденням. Маршрути повинні пролягати використовуваними дорогами й стежинами, не можна всюди вести їх через дикий ліс. Ми відновили так званий ювілейний маршрут, який починався в Ужгороді і вів через Колочаву до румунського кордону. Метою було об'єднати полонини із «цивілізацією», тобто селами й містами, залізницями, крамницями чи готелями.

- Хто утримує маркування?

- Саме зараз це – проблема. Три роки тому ми працювали в Криму, де діє сильна туристична організація. Близько сорока місцевих маркувальників там пройшло вишкіл. Працювати там ми зараз не можемо, але писали мені начальники служби гірського порятунку, що вони самотужки продовжують проект. На Закарпатті, утім, немає сильної туристичної організації. Багато хлопців працює за кордоном, гірська пошуково-рятувальна служба фінансується недостатньо, двоє чоловіків несуть відповідальність за регіон, за територією близький до Крконоських гір. На обслуговування туристичних знаків у них немає коштів. Ми намагаємося переконати українську сторону надати кошти на їхнє утримання, але, на жаль, вони скоріше намагаються привласнити кошти з європейських проектів. Нещодавно створили свої власні стандарти маркування і вдають, що наше маркування не існує, щоб мати можливість отримувати дотації. В рамках одного проекту витратили 200 тисяч євро тільки на техніко-економічне обґрунтування. Я поїхав до Ужгорода подивитися на це. Планують закарпатську туристичну магістраль, але коли я подивився, куди вона поведе, то зрозумів, що ми ж це маємо все зроблено. Через корупцію і розвал державної влади, який стався в Україні, прогресу досягти важко. Серед місцевих жителів, які працюють в готелях чи ресторанах, у нас є шанувальники, але українська адміністрація ставиться до нас досить прохолодно.

- На чеських та словацьких гірських хребтах для поганої погоди встановлені тички. Встановлюватимете такі ж і в Україні?

- Шукаємо гроші на це, необхідно 30 тисяч крон для зимового маркування. Потрібен моторний бур для свердління отворів, в які ми зможемо вставити труби, а у них - дерев'яні тички. Хочемо зробити таке на Боржаві і Свидовці. Майже щороку там хтось загине, адже на гребенях утворюються виступи – карнизи, на які виходить дезорієнтований турист, але разом з лавиною скотиться униз. На Свидовці так помер нещодавно чех. Хоча він йшов точно за картою та координатами GPS, які стягнув із нашого веб-сайту, але вони мають неточність у 12 метрів, тож, можливо, GPS вивела його на карниз.

Крім того, через відсутність зимового маркування в українських горах майже немає бігових лижників. Тут протягом зими на хребтах вигинаються вказівники з орієнтирами. Вони металеві, людина вигнути так їх не може, в Чехії такі самі стовпи використовуються взимку без проблем. На зимових фотографіях друзів ми бачили, що на вказівниках у зимовий період створюється велика, може й стокілограмова, куля снігу. Разом з вітром вона може вигнути будь-що, і стрижень, і таблицю. В Чехії лижники-бігуни регулярно очищають вказівники від снігу, щоб бачили, куди бігти, в Карпатах же немає кому чистити.

- Під час недавньої поїздки на Закарпаття я помітив інтенсивну вирубку лісів. Чи поважають місцеві лісоруби туристичні позначки, або знищують їх?

- В Чехії під час рубки лісу дерева із позначкою залишають, або принаймні залишають пень із позначкою. В Україні – рубка суцільна, зрубують цілу гору або пів-гори. Повертаємося через рік на ті самі маршрути, щоб закінчити їх, але позначок часто не вже бачимо. Рубка лісу – одна із причин численних повеней в Карпатах, які відбувалися в останні роки. У високогір’ї стає чим далі, тим менше дерев, які б зберігали вологу. Масивна вирубка лісу триває вже п'ятнадцять років, і це величезна проблема. Лісники не люблять співпрацювати з нами, бо ми приводимо туристів у неприступні гори, робимо їм стежки та карти, а на них видно, що там вже немає дерев. Вирубка часто здійснюється незаконно або «напівзаконно» в державних лісах.

- Міністерство закордонних справ Чеської Республіки після початку української кризи зосереджує увагу на гуманітарній допомозі, і проект туристичного маркування більше не підтримує. Де ви тепер отримуєте фінансування?

- Шукаємо різних дрібних спонсорів. Протягом двох років проект ми фінансували за рахунок пожертвувань Пардубицького краю, який є побратимом Закарпатської області. Вони дали нам 25 тисяч, за ці гроші ми можемо з волонтерами позначити 60 кілометрів нових маршрутів, здійснити подекуди оновлення десь поблизу, у районі тієї ж Колочави. Але через відсутність грошей оновити маршрути в Усть-Чорній не можемо. Головне знайти когось, хто фінансуватиме оновлення маркування з українських джерел. Бо ж у довготривалій перспективі чехи не зможуть постійно їздити за тисячу кілометрів і перемальовувати позначки.

- Чеський проект можна утримати, якщо він починає конкурувати з місцевим українським маркуванням?

- Правда та любов переможе, казав Гавел, еге ж?.. Я не боюся ніякої конкуренції, тому що наше туристичне маркування є найкращим на світі. Так звана львівська система однобарвна, на жовтій позначці малюється колір маршруту. Вам треба йти стежкою № 186, а потім звернути на стежку № 257. Ви йдете годину і вже забуваєте ці номери. На картах це, тим більше, погано видно. Складнішим є й саме будівництво маршруту – його треба пройти один раз, малюючи жовтою фарбою, потім чекати, коли вона висохне, а потім брати шаблон і вимальовувати номери. Маркування стає у два рази дорожчим у виготовленні і підтримці. З часом фарба вигорає й піддається корозії, цифри відпадають першими, отож Ви приходите до перехрестя, і бачите там, що всі напрямки – жовті і без номера. На перехресті немає міток або одна, намальована на дереві збоку, її видно тільки тоді, коли людина проходить повз. Вказівники на перехрестях не встановлюють, подекуди ми робили таблиці на їхніх маршрутах, бо якщо перетинаються наші стежки, то люди запитували нас, куди їхні стежки ведуть. Це нонсенс – мати дві системи маркування, туристів це збиває з пантелику. КЧТ має 130-літню традицію, наша технологія добре випробувана. На кожному перехресті повинна бути стрілка, за перехрестям у зоні видимості – дві мітки для підтвердження. Наше маркування майже готове, а вони тільки починають.

- Українська влада все-таки повинна була затвердити чеський проект...

- Ми робимо це по суті без згоди адміністрації України, бо на дозвіл треба було б чекати років може й з десять. Державна адміністрація України не співпрацює. Напишете листа, відповіді немає, ви йдете туди, а там нікого немає. Тоді ви зловите когось, а він не має повноважень підписати дозвіл. Я провів рік у оббіганні різноманітних установ. У Департаменті туризму мені пообіцяли відповідь, але до сьогодні я нічого не отримав. Сьогодні наші стежки затверджують в управліннях лісового господарства. Це відбувається так, що ми приїдемо, вип’ємо дві пляшки горілки, а вони кажуть: «Малюйте, це не проблема, але ніякий документ ми вам не підписуватимемо». Те саме – служба порятунку в горах. Вони щасливі, що ми це робимо, бо це допомагає їм рятувати людей.

- Ігнорують чеське маркування українські мапи?

- Раніше ми публікували наші власні мапи, тепер на основі наших даних це робить київське видавництво «Картографія». Кілька років тому я розкритикував видавця, що їхні кримські карти небезпечні, бо стежки там малює одна дама в графічній студії в Києві, та її ніхто не контролює, то українські видавці почали поважати наше маркування. Неточності в картах – дуже небезпечні. В Чехії якщо ви зійдете з хребта у неправильному напрямку, то протягом години-двох опинитеся у будь-якій цивілізації. Якщо ж зійдете з карпатської полонини і заблукаєте, можете так блукати два дні. Місцеві це розуміють. Ми малювали стежки для одного готелю в Пилипці на Боржаві, вони оплатили це все. Їхнім гостям вони можуть запропонувати карти і маршрути, і ті знають, куди йти і скільки часу потрібно, щоб вийти на хребет та повернутися назад. Це безпечно і зменшує ризик, що гість буде десь блукати. А готель має для гостя програму. В туризмі це важливо – якщо хочете заробити щось, то потрібно протримати гостя протягом хоча б кількох днів, значить, йому потрібна програма. І маркування дає таку програму.

- Основний туристичний маршрут від Ужгорода до румунського кордону вже прокладений. Де Ви продовжуватимете далі?

- Всі початкові маршрути зроблені до Ужанського Національного парку, який закінчуємо маркувати. Звичайно, завжди можна додати інші стежки, але, на мою думку, у так малонаселеній місцевості немає сенсу позначати всі можливі маршрути. Ми, чехи, звикли на кожній залізничній станції знайти місцевості карту, що від станції має вести туристична стежка до найцікавіших місць в околиці. Але ми приїжджаємо за кордон, і з’ясовуємо, що такого немає. В Україні немає такої традиції, у Фінляндії з цим погано, в Швеції – теж. Маркування ми можемо експортувати так само, як і пиво. Те саме стосується карт. Ми звикли, що намальоване на мапі відповідає дійсності. Але в колишньому СРСР загальнодоступні карти були навмисно спотворювані. Буває, що навіть працівники гірсько-рятувальної служби не можуть точно вказати на мапі, де вони у дану мить перебувають.

- За всі ці роки, відколи Ви їздите до Карпат, чи спостерігаєте розвиток туристичної інфраструктури? Чи став проект успішним?

- Звичайно, так. Це не означає, що тут завдяки туристам можна раптово розбагатіти, як у Хорватії після побудови готелю. Доказом є мережа невеликих сімейних пансіонатів, які виникають навколо наших маркованих стежок. Колишній голова сільради Колочави якось казав, що завдяки промаркованій стежці має 90 відсотків клієнтів у готелі, а на спуску з полонини Красна він розмістив білборд чеською мовою. Але стали їздити туди доволі масово й люди зі сходу України, з Києва, частково тому, що не можуть їхати до Криму. Вони також вчаться користуватися нашим маркуванням. В Україні не було традиції внутрішнього туризму, при комунізмі українці їздили тільки масово через профспілки, ходили групами з екскурсоводами і тільки туди, «куди треба», і ніяке маркування їм не потрібне було. Активний туризм тільки тепер почав знову розвиватися. Через п’ять або десять років українці зрозуміють, що можуть спокійно йти із сім'єю в гори, хоча і не є горянами. 

- В Україну Ви не їздите тільки на маркування, від організації «Людина в скруті» ви возили туди і гуманітарну допомогу. Продовжуватимете і надалі?

- Збираємося їхати до Волівця з вантажівкою медичного обладнання. Інкубатори, які знімають у нас з використання, трохи ремонтуються і надсилаються туди. Туристи інколи потрапляють у тамтешні лікарні, які часом виглядають як 50 років тому. Будемо намагатися допомогти їм. Восени, можливо, знову поїдемо на схід. Поблизу фронту живе близько 900 тисяч людей без води, електрики, опалення в зимовий період, в квартирах буває мінус п'ять.

- Ви говорили про повсюдну корупцію. Як вдається через неї провозити гуманітарну допомогу до місця призначення?

- Основною перешкодою є митниця. Ми повинні точно знати, скільки пелюшок є у вантажівці, або плюшевих іграшок. У Чехії всю вантажівку розмитнять як гуманітарну допомогу, ніхто нічого не питається, на документах є спеціальний міжнародний митний код гуманітарної допомоги. Але в Києві мені казали, що цей код не діє, і треба все рахувати. А спонсорам треба пояснювати, чому позичена вантажівка стоїть тиждень у Києві. На щастя, у спонсорів є розуміння. В минулому році ми відвезли 360 тонн матеріалу. Той факт, що хтось десь на сході тремтить від холоду в підвалі, на жаль, чиновників в Києві не дуже турбує.

Іво Докоупіл під час нещодавнього відзначення свого 50-ліття. Фото з власних сторінок на rajce

Іво Докоупіл фотодокументував Революцію Гідності на Майдані Незалежності в Києві на початку 2014-го року, однак ілюзій про сучасну українську владу не робить. Фото О. Лівінського

Чеське маркування не лише наближає українські Карпати до європейської цивілізації, а й наражається на насмішки та супротив «лісорубів» та комбінується із розбитими дорогами та неприбраним сміттям. Фото О. Лівінського з околиць Усть-Чорної, 2009

Активісти «Бронтозаврів» та «Дуги» маркують туристичні стежки в Україні. Фото Іво Докоупіла.

Теги: маркування, чехи

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати