Ужгород. Замість скверу – залізобетонний монстр (ФОТО)

Заробляти на туризмі – завжди була мрією багатьох ужгородців. Як пересічного громадянина, так і кожного нового мера. Проте якщо у перших таких можливостей зазвичай обмаль, то у других вони є, але використовують вони її зовсім не вміло.

Якщо заїжджати в Ужгород на автівці чи то на автобусі зі сторони вулиці Гагаріна, то при повороті на вулицю, яка прямує в центр, візуально в очі кидаються дві речі – захаращений зелений сквер та недобудований архітектурний монстр.

Не помітити його неможливо. І подібні об’єкти в очах туристів та гостей міста не додають привабливості Ужгороду з перших секунд перебування на території міста.

Вивчивши історію будівництва, стає зрозуміло – виділили ділянку з порушенням норм. Це по-перше.

По-друге, конструкцію, яку звели на сквері, вже давно мали знести. Адже з існуючих документів, оренда тієї ділянки закінчилась в 2013-ому році. Нову угоду влада Ужгорода чомусь не поспішає оприлюднювати.

Замість озелення – приватизація землі однією родиною 

За повідомленням газети “Ужгород”, офіційного видання Ужгородської міської ради, на тій території ще в 2005-ому році була “зелена зона” та кафе “Пікова дама”. На початку 2000-их років “Пікову даму”, залізну будку, знесли. Почали знищувати і зелений сквер – обгородивши 154 кв.м. дерев’яним парканом.

З того часу на площі почалося зведення трьохповерхової бетонної споруди. Будували до початку кризи 2008-го. Потім все зупинилося.

Згідно Кадастрової карти Ужгорода, ця площа поділена на чотири ділянки. Їх відчужили з власності міста за керівництваіського голови Сергія Ратушняка.

Перша ділянка, в 152,04 кв.м., була надана в оренду приватному підприємству “АКО-2005″ 22 березня 2006-го року.

Серед засновників цього підприємства, згідно Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб, є Віола Ботг – мешканка Берегівського району.

Іншими двома засновниками підприємства є Єва Пейтер та Євген Лукша.

Єва Пейтер є давньою діловою партнеркою Віоли Ботг. Зокрема, вони обидві є засновниками підприємства “Лурді”. А ще Є. Пейтер є засновником підприємства “Котнар”, яке займалося виноробством і яке в червні 2010-го року стало банкрутом. ЗМІ подейкують, що зробили це навмисно аби не виплачувати кредит російському банку.

Ще один засновник підприємства Євген Лукша – син Олега Лукші, екс-депутата міської ради Ужгорода, екс-секретаря ради.

У видах діяльності “АКО-2005″, згідно відомостей держреєстру, зазначено – торгівля напоями та тютюном, діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування та будівництво житлових і нежитлових будівель. Саме будівництвом і вирішили зайнятися на колись “зеленому” сквері. Інші ж ділянки – пустують. Очевидно, що й їх приватизували заради цього будівництва.

Іншу ділянку, розміром в 0,0782 га, депутати міської ради виділили на сесії 11 липня 2008-го року. Надали ділянку у приватне користування – Людмилі Лошак. Щоправда, вже зараз, згідно інформації Державного земельного кадастру, цією ділянкою володіє Андраш Ботг – мешканець села Вари Берегівсього району. Те, що він родич, або навіть чоловік, Віоли Ботг – засновника підприємства, яке орендує сусідню ділянку, доводить той факт, що обидві ці людини зареєстровані за однією адресою в селі Вари Берегівсього району.

Для чого одній родині дві земельні ділянки практично в центрі Ужгорода? Це до питання, яким міська влада тих часів мотивувала виділення стількох ділянок в місті – мовляв, хіба люди, які в земельній черзі, не заслужили це? Виходить окремі родини – заслужили.

Ще дві ділянки скверу, в 0,078 га, та в 0,10 га, 4 грудня 2009-го та 5 березня 2010 року отримав Мирослав Гівчак – людина близька до екс-голови Закарпатської ОДА Олександра Ледиди. Саме він був довіреною особою останнього на позачергових виборах до Верховної Ради в 2014-ому році.

Взяти в оренду для неіснуючого кафе 

То що робилося на тій землі? Вищезгадана “АКО-2005″ орендувала комунальну ділянку в міста з двома цілями. Перша – для обслуговування кафе “Пікова дама”, яка на 2005 рік там вже перебувала. Друга – для будівництва торгово-офісного центру.

Перший договір оренди представники підприємства, а саме директор О. Дзибал, підписав договір оренди з тодішнім начальником управління майнової політики – В. Мартиним. Сталося це 17 жовтня 2005-го року. Місяць перед тим, 16 вересня, свій дозвіл дала міська рада на сесії. Мова йшла про оренду на 3 роки. Ціна питання – доволі невелика – 2 тисячі 632 грн на рік або 219,39 грн в місяць (!). За тодішнім курсом – це 43 доларів США. В договорі оренди зазначено, що нормативна оцінка ділянки, згідно довідки КП “Румб”, складає 52 тисячі 654 гривні.

Наприкінці березня 2006-го сторони переуклали договір. І міська рада трохи підвищила ціну – місячна плата стала на цілих 7,68 грн дорожче (2 тисячі 724 грн в рік).

Після закінчення цього договору, підписали новий – 16 березня 2008-го року. Підписали на нових умовах – щоправда, не надто вигідних: 2 тисячі 801 грн в рік або 233,49 грн в місяць.

Рівно через півроку, 16 грудня 2008-го року, підписали ще раз договір. Цього разу ціна, з незрозумілої причини, не виросла, а впала. Тепер вона складала 560,38 грн в рік та 46,7 грн в місяць. В тому ж договорі був ще один цікавий нюанс – його пролонгували ще на 5 років – до 2013-го. Попередньо, ще 17 жовтня того ж року, міська рада більшістю голосів підтримала це рішення.

Очевидно така низька ціна трохи збентежила керівників міста і вже 26-го січня 2009 року вони знову перепідписали договір оренди. Вчетверте. Згідно нового документу “АКО-2005″ зобов’язувалося платити за оренду вже 53,8 грн в місяць або 645,56 грн – тобто міська влада Ужгорода ініціювала підписання нового договору аби підняти ціну на 7 грн.

Таким чином, за 8 років експлуатація “зеленого скверу” принесла міському бюджету 9,2 тисячі гривень. Тобто більше 1 тисячі гривень в рік, що складає місячну зарплату медсестри в Ужгороді.

Є ще один цікавий нюанс. Якщо довіряти місцевим ЗМІ, то “Пікової дами” давно не стало – ще в 2009-ому році. А ось ділянка  саме з цією метою використовували, за ціною нижче, ніж ринкова.

Збудувати торгово-офісний центр для бомжів? 

Більш логічним став другий договір стосовно оренди ділянки заради будівництва торгово-офісного центра площею в 0,0306 га. Його запланували зводити на тому місці ще в 2006-ому році. За таке рішення депутати Ужгородської міської ради проголосували 22 березня 2006-го року.

Через два дні сторони підписали договір на 7 років. Правда, ціна оренди ще більше вразить читача. Адже за рік оренди цієї ділянки підприємство “АКО-2005″ сплачувало всього 220,85 грн в рік або 18,40 грн в місяць. Сума просто смішна. Чи варто казати, що ціна оренди громадської землі була суттєво занижена.

Через два роки, 4 квітня 2008 року, підписали додаткову угоду. Міська влада підняла ціну аж на 10 грн – 28,38 грн в місяць або 340,56 грн.

А 26 січня 2009-го року, сторони знову переуклали угоду. І підвищили місячну платню вдвічі – до 32,69 грн в місяць або 392,33 грн в рік.

Угода діяла до 2013-го року. За цей час бюджет Ужгорода поповнився на 2 тисячі 238 грн. Що за цей час отримали ужгородці, окрім мізерних надходжень, дивимося на фото.

Складається враження, що цей торгово-офісний центр став притулком для людей без місця постійного проживання – територія будівництва захаращена, там чимало якихось брудних речей. А ось поки обіцяного центру для користі громади – нема.

Наразі договір оренди на використання ділянки не продовжений. Принаймні, в міській раді не повідомили про укладання договору оренди комунальної землі з підприємством. Але і демонтувати залізобетонного монстра ніхто не поспішає.

Ще один цікавий момент. Офіційна газета Ужгородської міської ради “Ужгород” в 2009 році приводила слова тодішнього головного архітектора міста Олени Стричик про те, що однією з умов надання вищезгаданої ділянки в оренду є сучасна реконструкція “зеленої зони”.

В самому договорі чіткого визначення реконструкції ми не знайшли. Лише є не чітке формулювання в графі “умови і строки передачі ділянки в оренду”:  передача земельної ділянки в оренду здійснюється з розробленням проекту її відведення.

Як бачимо, жодні формулювання в договорі та заяви архітектора не допомогли в облаштуванні того скверу. Тут нема ні лавиць, ні тротуару, ні дитячого майданчику. Його не облаштували, а тільки захарастили.

Неіснуючий офіс компанії 

Ми вирішили запитати долю об’єкту безпосередньо у самих забудовників. Навідалися в офіс компанії за адресою, вказаною у реєстрі Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб. Проте ми наткнулися лише на кодовий замок, який ніхто відчинив, попри всі вмовляння. Ми повторили цю спробу наступного дня – ті же результати.

Два телефонні номери, вказані у реєстрі, також не допомогли встановити контакт з “АКО-2005″. Один номер вже не обслуговується, а по іншому повідомили, що журналісти помилилися адресатом.

Відповідно, зв’язатися з ними ми не змогли.

Відомо поки одне – відчужили сквер користуючись не надто прозорими методами. По-перше, ділянку віддали без громадських обговорень та публічного конкурсу – в ті часи це взагалі не практикувалося.

По-друге, на діючому нині генеральному плані Ужгороді ця ділянка позначена як “зелена зона” і будівництва там не передбачено. Проте це не зупинило тодішню міську владу, як, власне, і будівельників.

Як наслідок, Ужгород замість обіцяного торгівельно-офісного центру має залізобетонного монстра, який зустрічає гостей міста прямо на в’їзді в історичний центр.

Теги: сквер, монстр

3 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати