Ужгородка Ольга Гарусєва катається на лижах із чотирьох років

Ольгу батько поставив на лижі в чотири роки. Своєму синові Артему вона вперше одягла спорядження в півтора. Нині йому чотири з половиною роки.

— Уперше з Артемом ми поїхали до Свалявського району в село Квітка Полонини, — розказує жінка. — Для початку дитина має відчувати лижі. Щоб навчитися ходити в них по снігу та зрозуміти, як вони ковзають.

Торік Ольга прив’язувала малого довгою мотузкою до себе:

— Трохи притримувала, аби не дуже швидко їхав. Але тренер з катання, побачивши наш експрес-метод, сказала, що так робити не варто. Цього року ми купили Артемові шолом. Вважаю, що він уже дорослий, аби кататися самому.

Якщо тренер навчає групу відпочивальників, то його послуги обійдуться від 40 грн з людини. Індивідуальне навчання коштуватиме 150–170 грн.

На вихідні Ольга з друзями їздить до селища Верхнє Студене, що в Межигірському районі на Закарпатті, біля Бескидів. Там у місцевої бабці молодь винаймає хатку по 15 грн з людини. За ці гроші знімають одну велику кімнату. Усередині біля печі є стіл та лежак. На ньому може вміститися до 10 осіб.

На відпочинок ”дикунами” краще брати спальний мішок

— На такий відпочинок ”дикунами” краще брати спальний мішок. Винаймаючи кімнату в місцевих, — попереджає Ольга, — треба бути готовим, що всі зручності у дворі. Ми підтюпцем, по снігу бігали до туалету.

Доба проживання на турбазах у Студеному коштуватиме від 130 грн. Підйомник — 5 грн. Довжина траси 700 м. Лижне спорядження там, як і на більшості баз, обійдеться приблизно в 50 грн на день. Ціна квитка на електричку з Ужгорода до цього села — 15 грн. Із Києва можна доїхати будь-яким поїздом на Закарпаття. Виходити на станції Бескид.

— Хороша траса є недалеко від Воловця, у селищі Пилипець Межигірського району на Закарпатті, — веде далі жінка. — Торік возили туди наших друзів із Києва. Якщо їхати зі столиці, то треба виходити у Воловці. Звідти ходять маршрутні таксі.

Там на горі Магура траса цікава і для початківців, і для професійних лижників. Це значить, що спуск не прямий, — пояснює Ольга, — а постійно змінюється. Є горбики і впадини. Сам спуск довжиною до трьох кілометрів.

Винайняти пристойну кімнату з усіма зручностями на турбазі чи приватному секторі в Пилипці можна за 40–50 грн. Харчування недороге. За словами Ольги, кияни були приємно вражені й сервісом, і цінами. За вихідні витратили на відпочинок 350 грн з людини.

— Торік 8 березня ми вирішили відсвяткувати в ”Буковелі”, що на Івано-Франківщині. Їхали з Ужгорода машиною. Зупинятися в тамтешніх турбазах невиправдано дорого, — вважає Ольга. — Навіть за менші гроші можна з’їздити за кордон. Тож ми з друзями винайняли кімнату в хатці за 10–15 кілометрів від спуску. Коштувало це 40 гривень з одного. Ґазда частував нас сніданком і постійно пропонував кавусі.

На Буковель краще приїздити з самого ранку, каже жінка.

— До 8.30 ранку абонемент на підйомник обійдеться в півціни. Торік ми платили 150 гривень з одного. Тим, хто приїжджає машиною після одинадцятої, майже немає де припаркуватися — все всипане машинами.

На лижний курорт ”Синяк” Мукачівського району добре їздити удосконалювати техніку катання, вважає Гарусєва. Траси там рівненькі. Але зазвичай багато відпочивальників.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати