Керівник "Правого сектору" Закарпаття Олександр Сачко написав відкритого листа Генпрокурору Луценку

Як вважає прес-служба "Правого сектора" Закарпаття, абсурдність деяких звинувачень вражає – так, описані факти люстрування корупціонерів на Закарпатті під час Революції Гідності, і Сачка звинувачують у «бандитизмі», «викраденні людей», «терористичних актах» тощо. 

Громадськість, патріотичні, волонтерські організації краю вже висловили свою підтримку Олександрові й виступили за припинення тиску на нього. А в четвер, 2 червня, він написав відкритого листа Генеральному прокуророві України Юрієві Луценку, разом з яким, до слова, брав участь у протестах проти режиму під час акції «Україна без Кучми» та Помаранчевої Революції. Чільне питання, яке звучить у листі – чим є справедливість для української влади загалом і Генпрокурора зокрема? Варто зазначити: керівник закарпатського «Правого сектору» у листі веде мову не особисто про себе і політичні репресії, яких зазнає сам, а про те, що відбувається з його побратимами, фронтовиками-добровольцями.
 

«Відкритий лист Генеральному прокурору Юрію Луценку.

Пане Юрію, Ви вірите в справедливість? 

Я вірю. 

Так навчили батьки. Навчили, що щира праця дає добробут, а любов рідних і повага від громади - найбільше багатство людини. Так споконвіку живе мій рід і в Закарпатті, і в Галичині. Обробляли господарство, будували церкви, лікували людей, боронили рідну землю. А ще я точно знаю, що за справедливість варто боротись. Тому і боровся. І під час акції «Україна без Кучми», і в часи Помаранчевої Революції, і на минулому Майдані. За це минулого тижня Ваші нові підлеглі надіслали мені цікавий «документ», з якого дізнався, що насправді є «терористом» і «бандитом». Бракує тільки «ворога народу». 

Міг би спитати, чи це є справедливим. 

Та спершу хочу запитати Вас, пане Юрію, чи справедливим є постійне, систематичне й свідоме порушення закону працівниками прокуратури, котрі ігнорують засідання суду, не повідомляють адвокатів й родичів ув'язнених, для «галочки» проводять масові обшуки й допити? А це щодня робиться стосовно моїх побратимів – щирих українських патріотів і просто добрих і чесних хлопців.

Навіщо вбивати останні крихти надії на справедливе ставлення з боку держави, за волю й незалежність якої ув'язнені патріоти втрачали своє здоров'я й життя? Ми й так віддали себе на милість держави. Навіщо ще й знущатись з нас та наших родин? Звісно, нас можна позбавити волі, можна вбити. Але не можна залякати чи купити. Поки є хоч один патріот, боротьба за гідне життя в Рідній Державі буде тривати. 

Хочу спитати у Вас: за якими уявленнями про справедливість ув'язнені сотні вояків, волонтерів, громадських активістів, добровольців, серед яких вже рік і мої побратими? 

Футбольний фанат Сергій Деяк, який мріяв загинути на вул. Грушевського в сутичках з «Беркутом».

Роман Мунчак, сільський хлопець, який захищав українську землю від московської навали на Донбасі і якого вдома чекають двоє маленьких дітей. 

18-річний біженець зі Слов'янська Родіон Горбенко, який з шкільної лави пішов добровольцем на війну.

Майданівець Володимир Бурча, котрий після року війни сидить в загальній камері Лук'янівського СІЗО з апаратом Ілізарова на нозі. Слідчий навіть не дозволяє йому одружитися з коханою дівчиною, котра близько 300 днів щодня приходить до нього під лікарняну палату і стіни СІЗО. 

Якщо держава вважає цих хлопців суспільно небезпечними злочинцями, тоді треба судити більшу частину українського народу, а всю країну обгородити колючим дротом. Водночас справжні злочинці, корупціонери й українофоби спокійно ходять вулицями та навіть вільно продовжують займати державні посади й вирішувати долі людей. 

Я добре вчив історію і розумію ті суспільні процеси, котрі сьогодні відбуваються в Україні. Ще Симон Петлюра пояснював ставлення до добровольчих підрозділів так: «Коли я бачив, що отаманщина свою службу відслужила, свою роль виконала, я з легким серцем її нищив, як «пережиток»...» .

Отже, «мавр зробив свою справу, мавр може йти». Так, пане Юрію?

Добровольці, такі потрібні суспільству та державі для оборони від агресора в минулі роки війни, на думку влади тепер втратили своє значення. Адже відновлюється армія, створено Національну Гвардію. Це все більш-менш зрозуміло. Є лише кілька запитань. І я мушу їх озвучити.

Чому Національну Гвардію в більшості своїй створено не з добровольців, а з солдатів внутрішніх військ? 

Чому влада не спромоглася створити умови й легалізувати бійців найбільш боєздатних добровольчих формувань, в тому числі й вояків Добровольчого Українського Корпусу? Симон Петлюра закінчив життя у вигнанні. 

Ну і, врешті, якщо вже всього цього не зроблено і найактивніша частина українського суспільства витісняється владою з громадського та політичного життя, навіщо застосовувати всі ці репресивні, а часто й каральні заходи щодо них? 

Може, владі вже час припинити випробовувати терпіння народу й вийти з ролі «домашнього тирана»? І нарешті зосередитися на протидії зовнішньому ворогу та корупції. 

Показові поодинокі призначення авторитетних громадян на державні посади жодним чином не закривають від суспільства справжні дії теперішньої влади. Ще є час схаменутись, зціпити зуби і розпочати відбудову України, припинити грабунок народу. Справедливість - ось те найголовніше, чого чекає українське суспільство від влади. І це те, за що ми боремось. Сподіваємося, що і для Вас справедливість – безумовна цінність. 

Слава Україні!»

Теги: Правий сектор, Олександр Сачко, Юрій Луценко

5 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати