Степан Біляк: "Медицина має бути покликанням. І його треба відчути"

Кандидат медичних наук, головний лікар Духовно-медичного центру «Клініка Біляка» Степан Біляк-молодший впевнений: людям без справжнього покликання і постійного самовдосконалення у медицині робити нічого.

Степан Біляк: "Медицина має бути покликанням. І його треба відчути"

Лікар, на переконання Степана Біляка, має відчувати пацієнта і пропускати його переживання через себе, щоб розуміти його і, що головне, – допомогти. «Клініка Біляка» береться навіть за тих пацієнтів, на яких інші лікарі «махнули рукою». Тут впевнені: головне віра і довіра до лікаря. Про роботу «Клініки Біляка», її пацієнтів, а також про взаємозв’язок практичної частини лікування і її  духовної складової – у розмові з онкохірургом, головним лікарем клініки Степаном Біляком.

- Чому обрали медицину? Через батьків?

- Моя доля була вирішена з самого дитинства, тому що я бачив, як живуть і працюють батьки. І родичі, і тітка, сестра, її чоловік – всі лікарі. Тому, чи то моє бажання було, чи то я взяв приклад зі своїх батьків – важко сказати. Але лікарем хотів бути з дитинства. Про це жодного разу не пошкодував, а навпаки – зрадів, коли почав уже працювати і побачив, що можу людям допомагати, повертати їхнє здоров’я і від цього теж отримувати певне задоволення. Тому свою роботу дуже люблю і вважаю, що цей вибір зроблений правильно.

- Які головні принципи у вашій роботі? Як знаходите підхід до пацієнтів? Як робите так, щоб вони вам відкрилися, довірились?

- Жодного разу не було такого, щоб я не міг знайти спільну мову із пацієнтом. Чи то пацієнт котрого не цікавить, як його будуть лікувати, чи пацієнт, якого цікавить все. Мені подобається роз’яснювати, повідомляти, що ми будемо робити, як будемо його лікувати. Вважаю, що якщо пацієнт знає якомога більше про своє захворювання і про те, яким буде процес лікування, тим легше нам буде з цим справитися.

- За вашими спостереженнями, яких пацієнтів більше: таких, які хочуть знати усі деталі, чи таких, які просто довіряються лікарю і не дуже вникають у процес?

- Чим далі, тим більше пацієнтів, котрі знають свою хворобу, ну, не можу сказати, що краще, ніж лікар, але підходять буквально до того рівня, бо зараз є можливість самостійно все прочитати, все вивчити і розуміти, що відбувається з організмом. Тому більше тих пацієнтів, котрі приходять і знають, яка їм потрібна допомога і за відгуками, рекомендаціями вибирають тільки лікаря. Велика кількість обізнаних пацієнтів і з кожним роком їх стає все більше.

- До вашої клініки приїжджають не тільки із Закарпаття. Розкажіть, з яких регіонів у вас бувають пацієнти?

- Наприклад, сьогодні приїхав чоловік із Херсонської області. Їдуть пацієнти з усієї України: із Києва, Львова, Сум. Можна сказати, що наші відвідувачі – це 50% закарпатці, 50 – приїжджі. Справа у тому, що наша клініка – єдина приватна клініка хірургічного профілю на Закарпатті. Діагностичних медичних закладів багато, однак хірургічного профілю – дуже мало по всій Україні. Проводити діагностику на придбаному хорошому обладнанні – це одне, а лікування, оперативні втручання – це зовсім інше. У нас обладнання найбільш сучасне, крім того, ми його періодично оновлюємо, як тільки з’являються якісь новинки. Спеціалізуємося на лапароскопічних операціях і там велику роль відіграє сучасне обладнання: чим воно краще, ти легше виконати оперативне втручання.  Наприклад, відеокамера  у нас із роздільною здатністю Full HD. На Закарпатті подібних взагалі немає.

- Що для вас у вашій роботі найголовніше? Чи маєте якісь правила? Чим керуєтеся?

- Виконувати якісно і фахово свою роботу. І від цього отримувати теж позитивні емоції і задоволення. Хірург після операції, коли добре виконав свою роботу, він це відчуває. Це додає впевненості у житті Знаю декілька таких хірургів, які проводять операції доти, поки можуть їх проводити і не відмовляються від роботи. Навіть дуже багаті, такі, які вже допомогли великій кількості людей і могли б собі дозволити вже відпочивати – не відмовляються, бо це вже справа їхнього життя.  Ми мотивуємо себе тим, щоб робити фахово свою роботу і вдосконалювати свої навики. З цим і йдемо по життю.  

- Ваша клініка має концепцію духовно-медичного центру. Поясніть, будь ласка, взаємозв’язок практичного значення лікування і духовної його складової.

- Коли батько заснував цю клініку, у нього був задум, щоб не тільки церква була на території лікарні, а й щоб за пацієнтами доглядали монахині, так як це було колись, коли він ще навчався в університеті. Він е застав той час, коли монахині були середнім та молодшим медперсоналом. Він вважав, що це було би правильно. Можливо, ми колись до цього дійдемо, тому що  певні напрацювання у цьому напрямку. Але це – у майбутньому. Те, що у нас духовно-медичний центр, дуже допомагає нашим відвідувачам, тому що пацієнти мають можливість зайти в церкву, помолитись, так само їхні родичі. Коли людина йде на лікування з надією і вірить, що і Бог йому у цьому допомагає, то це їй теж додає сил. Бо які би хірурги не були хороші, все у руках Божих. За кордоном, до речі, дуже багато клінік створені при церквах, при релігійних організаціях. Ці клініки користуються авторитетом. Саме тому, що можуть лікувати і тіло, і душу. Духовність відіграє дуже велике значення у процесі лікування людини. Маємо дуже багато схвальних відгуків якраз про поєднання практичної сторони лікування з духовною. У нас на Закарпатті народ віруючий і це відіграє дуже велике значення. Коли люд бачать, що у нас є зв’язок із духовністю, з Богом, вони більше довіряють і хірургу, їм легше допомогти, бо коли у людини є розуміння, що хірург має можливість допомогти, і коли є віра, що Бог хворого підтримає, то пацієнту легше дається цей процес. І нам легше його вилікувати.

- Чи бували випадки, коли до вас зверталися невіруючі люди?

- Так, неодноразово. Навіть атеїсти були. Але ніколи не виникало ситуацій, аби хтось із нерозумінням ставився до цього. Все якраз навпаки. Люди, які називали себе невіруючими, з великою цікавістю заходили в церкву. І є надія, що після успішного лікування, вони навернуться до Бога.

- Ваш батько, зокрема, відомий і тим, що брався лікувати людей, від яких, грубо кажучи, уже відмовились інші лікарі. Ви продовжуєте таку практику? Чи є у вас такі пацієнти?

- Дійсно, у нас багато пацієнтів, котрі вже побували у різних клініках, у тому числі й у столиці, і які не знайшли там допомоги. У нас багато випадків, коли ми дійсно повернули людям їхнє здоров’я. Ми беремось за важких хворих.

- Ви це сприймаєте як виклик?

- Здоров’я людини не можна сприймати, як виклик. Деякі у мене питали, чи це у мене не хобі. Медицина не може бути хобі.  Бо це дуже відповідально. Але надати допомогу важкохворому, від якого інші відвернулися – ми стараємося це робити і ніколи не відмахуємося від складних пацієнтів. Недавно був у нас чоловік із раком сечового міхура. Його кілька разів оперували в інших клініках, але результату потрібного не було. Радикально видалити цей рак не наважувалися, бо були інші супутні проблеми. Тому його відправляли з одного місця в інше. У нього було два варіанти: або померти від ракового захворювання, або ризикнути і піти на операцію. У цього хворого операція тривала 8 годин. Ми видалили йому сечовий міхур і зробили новий із кишки. Людина не буде інвалідом, буде здоровою. І, до речі, ми єдина клініка в області, яка виконує такі операції. 

- Державні медичні заклади направляють пацієнтів до вас? Чи люди самі шукають клініку, де можуть їм допомогти?

- Це, скоріш за все, вибір самого пацієнта. Бо у нас держава медицина уже перетворюється на бізнес-установи. Тому що, там що вміють – те і роблять. А що не вміють – то не пропонують. І роблять тільки те, що можуть. Хоч і розуміють, що цього недостатньо.  Надіюся, що це все буде змінюватись і вже видно, що окремі лікарі і приватні медичні клініки розвиваються і зацікавлені у тому, щоб покращити свою роботу. Просто у нас медицина уже скотилася до такого рівня, що мусить уже звідти вибиратися. Надіємося, на краще.

- Чи підраховуєте врятованих пацієнтів?

- Статистику ми, безумовно, ведемо. Бо без цього не можна. Для себе: є, напевно, у кожного лікаря такі важкі випадки, котрі запам’ятаються на все життя. Їх не можна забути. Бо настільки бувають адреналінові, можна сказати, ситуації, що у пам’яті вони будуть точно довго. Взагалі вважаю, що лікар, котрий переносить це через себе, піклуючись про хворого, це лікар, до якого треба йти лікувати. А якщо лікар черствий і йому наплювати на життя хворого, то, скоріш за все, таких треба оминати.

- Що б ви порадили молодим людям, які тільки вибирають свій шлях і які думають над тим, чи не обрати медицину?

- Ви знаєте, це таке питання досить важкувате. Бо медицина – це має бути покликання. І його треба відчути. А якщо відчув, то треба визначитися зі спеціалізацією. Але я вважаю, що не треба боятись помилитись. Важливо відчути, що ти хочеш бути медиком, а потім, коли отримав спеціалізацію і це, наприклад педіатрія, а хочеш стати хірургом, то можна пройти перекваліфікацію. Це не займе так багато часу. Зате буде можливість займатися тим, чим хочеш.  Щоб бути хорошим лікарем – це має бути твоє покликання. І  ти маєш отримувати задоволення від своєї роботи. Якщо так є – обов’язково буде і результат.

- У будь-якій професії, у будь-якій роботі, як би людина її не любила, має бути місце відпочинку. Як у вас? Знаходите час?

- Мій батько не був у відпустці уже десь 20 років. Але він за ці роки об’їздив майже весь світ. Він їздив на конференції, на відпрацювання практичних навичок, на стажування у різні клініки. І, я думаю,  для нас це той відпочинок, де ми і маємо трохи часу на себе, і навчаємося чомусь новому, вдосконалюємо навички, і заряджаємося позитивною енергією.  Скільки б я разів не бував на стажуванні чи в Україні, чи закордоном, щоразу приїжджав із сяючими очима. Хочеться і те покращити, і те впровадити, і тим зайнятись. Напевно, це для нас – найкращий відпочинок. Зрозуміло, що треба десь трохи і забути про роботу. Але, напевно, справжнім лікарям дуже важко це зробити.

- Чи є таке, у чому ви з батьком дуже схожі як люди і як лікарі? А, може, навпаки: чи є відмінності?

- Я думаю, ми з батьком дуже схожі і в плані роботи, і просто як люди.  Ми однаково думаємо і під час операцій, і під час підготовки хворих, і під час консервативного лікування. Яблуко від яблуні недалеко падає. Я на батька схожий відсотків на 90. Але і мамині гени теж своє взяли: як каже батько, я більш комунікабельний. Він більш різкий, емоційний, я – спокійніший.

- Як працюєте удвох?

- Тільки як команда. У нас майже немає розбіжностей у лікарському погляді. Хоча, якщо є дискусія – це теж  добре. Кардинально різних рішень у нас не буває. Але недаремно у лікарнях проводять конференції, п’ятихвилинки, де обговорюють питання хворих, бо завжди можна спробувати покращити процес лікування, знайти індивідуальний підхід до пацієнта, щось нове впровадити у його лікування. Як каже мій батько, навіть у районній лікарні можна знати таку схему лікування, чи таке раціональне впровадження до оперативного втручання, що ти не знайдеш у жодній клініці. Треба прислухатися до думки кожного учасника лікувального процесу, незважаючи на те, чи це лікар, чи медсестра. Всюди є талановиті люди і всюди можна навчитись чомусь новому. 

Я багато об’їздив, до цих пір багато їжджу. Буквально два тижні тому повернувся з Відня, де був у провідній урологічній клініці, де теж побачив багато цікавого, що ми зможемо застосувати. Свого часу 7 років я пропрацював і навчався в Інституті урології, я так закінчив клінічну ординатуру і очну аспірантуру. Мій керівник дисертації – теперішній директор Інститут урології Сергій Олександрович Воз’янов. Мені пощастило ще працювати з його батьком, академіком Олександром Федоровичем Воз’яновим, який  очолював не тільки Інститут урології, а Академію медичних наук України. Він щодня виконував по 5-7 операцій. І ці всі 7 років я вже в 5.30 ранку був за операційним столом, тому що він приходив о 6-й і до обіду мав виконати всі операції.

- У вас зараз трохи полегшений режим?

- Так, полегшений. Це дійсно (Сміється. - Авт.).

- Як починається ваш лікарський день? Журналісти, наприклад, починають з кави.

- Безумовно, і у нас є кава. Ці всі ранкові закарпатські процедури – ми без них не обходимося. А лікарський день починається у мене із доповіді чергових лікарів і медичного персоналу, із обходу відділення, спілкування з кожним пацієнтом і визначення тактики його подальшого лікування.

Довідка:

Медична складова Духовно-медичного центру «Клініка Біляка» започаткована в 1992 році, коли після відвідування Міжнародних виставок медичної апаратури лікарями була закуплена лапароскопічна технологія Американської фірми "СТРАЙКЕР".

Після стажування в основних клініках США (Чикаго, Лос-Анжелеса, Сан-Франциско, Окланда, Монтерея) ми перші в Україні започаткували проведення оперативних втручань пацієнтам з хірургічною, гінекологічною та урологічною патологією без традиційних розрізів, шляхом застосування лапароскопії, яка є мало травматичною і приводить до швидкого одужання, скорочує кількість днів перебування хворих в стаціонарі та період реабілітації, і, що немало важливо, економить кошти.

У 1999 році, тодішня влада високо оцінила наші зусилля, і за втілення в медичну практику новітніх світових технологій та розробку високоефективних методів оперативного лікування і проведення VІІ Конгресу світової федерації українських лікарських товариств в Ужгороді, в якому брали участь 540 делегатів із 16 країн, присвоїла директору клініки Біляку Степану Томовичу звання "Заслужений лікар України".

В Духовно - медичному центрі проводяться оперативні втручання як традиційними так і лапароскопічними та іншими ендо-хірургічними методиками хворим хірургічного, урологічного, онкологічного, гінекологічного та судинного профілів, а також амбулаторне консервативне лікування.

Поруч з операційним залом знаходиться палата інтенсивної терапії.

Використовуємо найсучаснішу лапароскопічну, ендоурологічну та ендогінекологічну апаратуру з найкращою якістю огляду тканин (FULL HD), застосовуємо малотравматичні високоефективні сучасні методики оперативного лікування.

Духовна складова була включена в лікувальний процес 2 січня 2000 року, після освячення храму святого архідиякона первомученика за Віру Христову Стефана.

Через декілька років поруч з наявним, розпочато і завершено будівництво дзвіниці з літнім варіантом храму преподобного Агапіта Печерського, першого українського лікаря, часточка мощей якого знаходиться в нашому храмі. Поєднання духовного, без якого, ми переконалися, та медичного - високий професіоналізм, неможливо досягти бажаного успішного лікування та швидкого одужання.

 

Аня Семенюк. Фото Ярини Денисюк

22 травня 2016р.

Теги: Клініка Біляка, Степан Біляк, клініка Ужгород, Клиника Биляка, Клиника Биляка отзывы, Клініка Біляка відгуки

Коментування вимкнено автором публікації.

НОВИНИ: Соціо

15:42
У Класичній гімназії в Ужгороді відкрили новий спортивний майданчик зі штучним покриттям
15:33
У Закарпатській ОДА відзначили учасників навчальних зборів територіальної оборони
12:21
В Ужгороді підписано протокол про наміри співпраці області з білоруською групою "дорожніх" компаній
11:24
Земельна ділянка аеропорту залишається у користуванні територіальної громади Мукачева
10:10
У січні-вересні цьогоріч 1 т м’яса на Закарпатті коштувала на 17,7% дорожче, ніж торік
10:05
На обліку в територіальних підрозділах Центру пробації на Закарпатті перебуває 1645 засуджених
10:03
На початок жовтня на Закарпатті намолочено 2863,5 тис ц зернових та зернобобових культур
09:23
На період осінніх канікул призначено додатковий поїзд Київ-Рахів
09:20
В Ужгороді вперше проходить міжнародна конференція з питань фізичної терапії та ерготерапії
09:18
У Мукачеві встановили контейнери для збору вживаного одягу
09:14
"10 незручних питань професіоналу" задавали в обласній бібліотеці в Ужгороді
00:05
У навчальних закладах Мукачева заборонили збирати гроші з батьків
23:16
В Ужгороді труять щурів: обробляють смітники та схили Ужа
17:05
На свято "Бабине літо у Боздоському парку" в Ужгороді курсуватиме спеціальний автобус
15:48
/ 2
Власники хаотичної забудови на Драгобраті хочуть від влади Закарпаття порядку, інфраструктури і туристів
15:38
/ 5
УжНУ посів 11 місце серед українських університетів у рейтингу QS World University Rankings:EECA
14:26
У 2018 році спад виробництва продуктів харчування на Закарпатті до попереднього року склав 5%
14:24
Громаді села Жнятино відмовили у приєднанні до Мукачівської міської ОТГ
13:50
/ 1
Ветеран із Мукачева у складі збірної України змагатиметься на Іграх Нескорених у Гаазі
13:20
/ 1
В Ужгороді нетвереза водійка збила дорожній знак
12:05
На Закарпатті власники нерухомості сплатили до бюджету понад 53,4 млн грн
12:05
На Закарпатті проходять дводенні навчання гірських рятувальників з надання долікарської допомоги постраждалим у горах
10:51
Пункт пропуску "Ужгород" відновив роботу
10:30
За місяць Мукачево вшановуватиме свого покровителя, святкуючи День Святого Мартина
09:46
26 проектів розвитку Баранинської ОТГ на Закарпатті подали на конкурс "Активні громадяни"
» Всі новини