Голова Закарпатської облради Михайло Кічковський про зарубіжний досвід, Україну, реалії й перспективи

Шведи, насамперед, – …романтики

– Шановний Михайле Михайловичу, ваша поїздка до Швеції була робочою. Кожна хвилина мала своє чітке призначення. Адже за західноєвропейськими критеріями час – дорожчий, ніж золото. І все ж, які враження від поїздки до Швеції?

– Скажу словами Тараса Шевченка:„ Поїдеш далеко–побачиш багато“, а ще – „ і чужому научайтесь й свого не цурайтесь“. Узагалі, враження – теплі, хороші. Почну з того, що Швеція – країна, що й справді, нагадує, як увесь час стверджує закарпатський професор Василь Комендар, Україну й Закарпаття зокрема. Більше її території вкрито лісами. А ось на сільгоспугіддя припадає порівняно небагато площі – менше 10 відсотків загальної площі території країни. В той же ж час їхній аграрний сектор забезпечує власні потреби у сількогосподарській продукції на 70–80%. І це особливо вражає. Скандинавські гори, що формують природний кордон Швеції з Норвегією – такі ж привабливі, як і наші Карпати. А ріки і озера, й дійсно, – найкоштовніші перлини корони Швеції. Територія країни просто оздоблена ними. Понад 100 тисяч водних плес переливаються з синявою неба…

– Авжеж, Швеція – королівство…

– Причому королівство, яке й сьогодні не цурається чорнової роботи, шанує її і має від цього неабиякий результат. Річ у тому, що кожна держава торує свій історичний шлях розвитку, на якому є піднесення й падіння економічного та соціального життя суспільства. Пригадаймо: на початку минулого століття Швеція була однією з найбідніших країн Європи. Однак, завдяки багатющим природним ресурсам, талановитим і працьовитим людям, вона стала могутньою індустріально державою. Сьогодні посідає третє місце у світі з виробництва целюлози, п’яте – з видобутку залізної руди. Добре розвинуті хімічна, харчова, лісопильна, текстильна промисловості. Її столицю – Стокгольм – визнано Інтернет–столицею Європи, бо Швеція – один із світових лідерів у галузі інформаційних технологій. А ще славиться вона умілим використанням вітрової, сонячної та гідро – енергетики. Очікується, що у найближчі 5 років вздовж південного узбережжя Швеції буде ціла низка вітрових електростанцій.

До речі, наша країна, і область, як відомо, також працюють у напрямку виробництва власної, екологічно чистої електроенергії шляхом спорудження низки малих ГЕС на річках Закарпаття. І вже зроблено перші кроки. Зокрема, на Рахівщині. Я переконаний, що не за горами той день, коли й Україною захоплюватимуться ті ж європейці. Й треба дякувати долі, що Президент України послідовно підтримує євроінтеграційний курс нашої держави.

- Хотілося б детальніше почути, про що йшлося на засіданні Комітету з питань соціальної рівності?

- Багато про що говорить уже сама назва Комітету. А коли конкретніше, то головні зусилля зосереджуються на виробленні нових підходів у поєднанні з використанням досвіду у здійсненні соціальної політики. Тобто, йдеться про соціальну безпеку і рівність соціальних шансів усіх верств населення насамперед для задоволення їх соціальних потреб у відповідності до рівня розвинутості суспільства, держави, про захист прав людини „на гідне життя», зростаючу відповідальність держави за добробут, розвиток і безпеку громадян, підтримку найменш захищених прошарків. Це особливо актуально в період масової міграції, напливу у західноєвропейські держави вихідців із країн південно–східної Азії, африканського континенту. Все це зумовило тематику й проблематику слухання на тему: „Соціально–орієнтований підхід у боротьбі з расизмом на місцевому та регіональному рівнях“. Обговорено 8 доповідей з проблем соціальної рівності, розвитку європейської демократії, розширення європейського дому.

Україна відкриває нову сторінку в історії Європи

– Слова «Наш дім – Європа» набуває дедалі об’ємнішого змісту.

– І насамперед – для нас із вами. Пригадується промова Віктора Ющенка, з якою він виступив на сесії Ради Європи десь два роки тому. Тоді він сказав: „Європейська демократія не вичерпала свою силу. Правий був геній нашого „розстріляного відродження “ Микола Хвильовий: „Європа ще не сказала свого головного слова – її майбутнє прийде зі Сходу“. І так воно є. Україна, справді, входить у Європу у третьому тисячолітті з іменем Віктора Ющенка. Я впевнений, що наша держава стане повноправним членом Євросоюзу. Важливо тільки, аби ми, кожен на своєму місці докладали максимум зусиль для цього. До речі, коли зайшлося про впровадження європейської демократії в країнах – членів Конгресу, то я не міг не попросити слова. Адже, на Закарпатті в цьому плані – багатющий досвід, яким хотілося поділитись. По–перше, Закарпаття є прикордонною областю України, яка має 17 контрольно–пропускних пунктів та пунктів спрощеного переходу, і котра межує з чотирма європейськими державами, що стали членами Євросоюзу – Польщею, Угорщиною, Словаччиною, Румунією. Тобто, наш край уже за географічним положенням у Центральній Європі є в центрі інтересів як структур прикордонних територій держав–сусідів, так і партнерів – країн Західної Європи. Зокрема, через їх зацікавленість у міжнародних транспортних коридорах, ринках послуг тощо. Через нашу область прокладено трансєвропейську високовольтну лінію «Мир» для передачі електроенергії у Європу. Додайте два міжнародні аеропорти – в Ужгороді та Мукачеві. По – друге, Закарпаття – це край, де по–братськи ділять хліб–сіль люди майже сто національностей, де звучать різні мови, де переплелись різні культури й звичаї. І ця різноманітність є чи не найбільшим багатством нашого краю. І – найголовніше, в нас кожен представник тієї чи іншої нації почувається комфортно. Так склалося історично, що сусідні держави завжди підтримували з нашим краєм щирі, добросусідські стосунки. За роки незалежності України вони збагатились, поглибились, набули нових демократичних якостей. То ж небезпідставно Закарпаття на теренах України стало фокусом численних міжнародних проектів, спрямованих на збалансований міжнародний розвиток. Цьому сприяла низка документів, прийнятих як на державному, так і на регіональному та обласному рівнях. У їх числі – рішення облради „Про встановлення партнерських зв’язків між Закарпатською областю, Кошицьким самоврядним краєм (Словаччина) і областю Саболч-Сатмар-Берег (Угорщина)“. За участю депутатів облради розроблено, а відтак, схвалено сесією „Програму розвитку транскордонного співробітництва Закарпатської області на 2007 рік», „Регіональну стратегію розвитку Закарпатської області до 2015 року“. До речі, в цьому останньому документі стратегічною ціллю визначено „Поглиблення транскордонної та євроінтеграційної справи“. У результаті, Закарпатська область бере участь у чотирьох запроваджених Європейським Союзом Програмах Сусідства таких як: „Україна-Угорщина-Словаччина“, „Польща–Україна-Білорусь“, „Румунія-Україна“ та КАДСІС.

Якщо в цілому проаналізувати транскордонне співробітництво Закарпаття із прикордонними регіонами сусідніх країн, та за всіма показниками випливає, що найоб’ємнішою і найрезультативнішою є співпраця із Угорщиною та Словаччиною. Із 1504 іноземних засновників українських підприємств станом на початок 2007 року 472 засновники – підприємці Угорщини, а 180 – Словаччини.

Ясна річ, Закарпаття має й свої проблеми: потребують удосконалення автодороги, інфраструктура – усе це, безперечно, вимагає коштів, часу, кваліфікованих людських ресурсів. І тут вагоме слово за владою. Тому я наголосив на тому, що керівництво ОДА і облради намагається робити все для того, аби створити сприятливі умови для інвестицій, співробітництва, добираючи виключно екологічно безпечні проекти, що гарантують реальну користь місту, селу, громаді.

– Думаю, що ваша розповідь була дещо несподіваною для європейців?

– Не те, щоб несподіваною. Скоріше, захопила. Для них було новинкою, що по суті ми прискорили час, аби реалізувати природне й незворотне бажання бути в об’єднаній Європі. Переконаний, що прихильність з боку Ради Європи допоможе нам розбудувати в рідній державі високі європейські стандарти демократії, як і життя в цілому.

Людина – найвища цінність суспільства

– Напевно, не помилюсь, якщо скажу так: коли обговорювалось питання співробітництва між місцевими, регіональними органами влади та громадськими організаціями ви також мали що розповісти членам Комітету? Адже і в цьому плані в нашій області напрацьовано позитивний досвід.

– Безумовно. Тут велика частина праці колишнього голови ОДА, а нині – Глави Секретаріату Президента України Віктора Балоги. Він, до речі, започаткував проведення нарад і прийоми громадян з особистих питань на місцях, робочих зустрічей з колишніми керівниками області, лідерами політичних партій, громадських організацій, товариств, діячами культури, науки, мистецтва, з якими охоче ділився баченням перспектив економічного, соціально – культурного розвитку нашого краю, вивчав їх пропозиції. Більшість із них були опрацьовані відповідними управліннями та службами ОДА, й лягли в основу Комплексної програми економічно–соціального розвитку нашого краю на близьку і далеку перспективи. І ця практика донині має логічне продовження. Вона дає можливість осмислювати сьогодення, думати про майбутнє. Тож коли один із членів Комітету висловив думку, мовляв, влада не завжди повинна слухати громадськість, бо вона – це щось над громадою, я відстоював свою точку зору, зазначивши: влада повинна вислухати уважно всіх, що здатні ініціювати цікаві, потрібні державі, суспільству починання. Але при цьому вона повинна уважно, вдумливо й доброзичливо сприйняти їх, осмислити й знайти сприйнятливе оптимальне рішення. Бо лише завдяки такому діалогу влада може володіти ситуацією і прийняті рішення максимально відповідатимуть потребам громади. Й саме такий підхід сприяє владі й громаді стати єдиним цілим. Більше того, необхідно залучати громадськість і до контролю за виконанням прийнятих рішень. І в цьому їх спільна відповідальність за стан справ в довіреній територіальній одиниці. Зрештою, самодостатній владі нема чого боятися працювати під „недремним народним оком“. Бо людина, громада – найвища цінність суспільства. І це було сприйнято присутніми насамперед тому, що я наводив конкретні приклади, в тому числі й щодо роботи в період підготовки до виборів у Верховну Раду України, які відбулись у вересні ц.р.

– На жаль, за останні роки багато тямущих українців виїхало чи то пак мігрувало за кордон…

– Поділяю вашу тривогу, бо правда в тому, що впродовж минулого десятиліття Україна пережила відтік і втрату кваліфікованих співвітчизників, які опинились за кордоном в пошуках кращого заробітку. Хоча відомо, що українці за давньою традицією й донині, за словами Івана Драча, шукають свій талант у розбудові чужих держав. І в контексті сьогодення це сприймається, на жаль, як належне. Але ж тим часом і громадяни з інших держав мігрували в Україну. Таким чином, перед нашою, як і перед багатьма державами Європи постало з усією гостротою питання, як бути з мігрантами? Учасники засідання Комітету стурбовано вели мову на цю тему. Шведи розповіли про свою модель співіснування місцевого населення з такою категорією людей. Вона, до речі, мені імпонує. У Швеції, до прикладу, мігрантів приймають охоче, оскільки в державі бракує робочої сили. При цьому забезпечують їх робочими місцями офіційно, навіть, житлом. Якщо мігрант зарекомендував себе як знаючий фахівець у тій чи іншій галузі чи сфері, його заохочують. Якщо вивчив шведську мову – й поготів. І ще одне надто важливе, про що просять пам’ятати: якщо тебе тут, як рідного, щиро прийняли в свою домівку, ти повинен неухильно дотримуватись законів, знати мову, поважати традиції і звичаї цього народу. Словом, є над чим серйозно задуматись і нам. Адже, як показує світовий досвід, Америку, Канаду та інші економічно потужні країни розбудовували представники майже всіх держав світу. І причому – найкращим чином. Можливо тому, що там енергія не одного народу. І не одного покоління. А вона черпається з душі.

– Як ішлося в попередніх повідомленнях, ви також сказали своє слово, коли члени Комітету вели мову про безпритульних дітей.

– Так, це правда. Я охоче розповів про напрацьований досвід у нашому краї стосовно влаштування долі дитини, яка в силу обставин стала сиротою або опинилась без батьківського тепла. За підтримки Катерини Ющенко, яка опікується сирітськими будинками, інтернатами, нам вдалося в області поряд з традиційними формами, такими, як усиновлення, опіка (піклування), інтернатні заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, розбудувати мережу принципово нових соціальних інститутів. Це – 24 дитячі будинки сімейного типу, де виховується 165 дітей, та 21 прийомна сім‘я. У відкритті нових таких закладів у цьому році взяв участь Президент України. Відповідно до прогнозованих показників до кінця цього року будуть створені ще 2 дитячі будинки сімейного типу : смт. Середнє та с. Ратівці Ужгородського району. І це лише перші кроки реалізації намічених програм.

З цікавістю була сприйнята колегами по Комітету й інформація про те, що в рішенні сесії обласної ради (від 28 грудня 2006 року № 204) „Про обласний бюджет на 2008 рік” за принципом:„Гроші ходять за дитиною“ затверджено обсяг міжбюджетного трансферту на 2007 рік з державного бюджету: субвенція на виплату державної соціальної допомоги на дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, грошового забезпечення батькам-вихователям і прийомним батькам за надання соціальних послуг у дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім‘ях у сумі 2 327,7 тис. грн. Разом з додатковою субвенцією загальна сума на виплату зазначеної допомоги та грошового забезпечення становить 2 769,141 тис. грн.

Цікавим для членів Комітету було й повідомлення про те, що з ініціативи обласної ради, обласної державної адміністрації та Ужгородського міського благодійного фонду „Клуб Альтруса Ужгород” з серпня 2006 року в області у рамках щорічного фестивалю народної творчості „На Синевир трембіти кличуть“ проводиться благодійна акція „Кожній дитині-родину”. Кошти, які надходять від її учасників, використовуються на розвиток обласної мережі дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей області. До речі, станом на 15 жовтня 2007 зібрано понад 274 000 грн. Для забезпечення прозорості їх використання, в області створено наглядову раду, за рекомендаціями якої багатьом дитячим будинкам сімейного типу надано матеріальну допомогу для закінчення будівництва житла, придбано побутову техніку, меблі для створення належних умов проживання та виховання дітей.

– Були запитання до вас?

– Так, європейці цікавились, яка методика відбору кандидатів у прийомні батьки. Вони схвально сприйняли, що це питання – на особливому контролі влади, бо ж держава виділяє чималі кошти, а де гроші, там трапляються люди з різними намірами. Щоб уміло забезпечити роботу дитячого будинку сімейного типу, правильно виховувати прийомних дітей, щоб вони не відчули різниці у ставленні до них і рідних, і навпаки, потрібні неабиякі знання. Та найголовніше – щира батьківська любов. З цією метою, починаючи з червня 2006 по 15 жовтня 2007 року проведено 8 етапів навчання 55 кандидатів у прийомні-батьки, 41 – у батьки-вихователі. Вимоги до них – високі. Конкурс пройшли тільки 23 претендентів на створення дитячих будинків сімейного типу і 19 – на вихователів. За результатами навчань 41 особу відібрано прийомними батьками, батьками-вихователями (у тому числі –19 сімей).

Доповідачка – представниця Фінляндії – Ірмелі Хентонен, після засідання, під враженням почутого, підійшла до мене, подякувала за виступ і попросила розповісти їй про наш досвід детальніше. Оскільки ділова зустріч добігала кінця, то зійшлись на тому, що ми підготуємо їй цю інформацію на англійській мові й надішлемо в електронному варіанті.

До екології Карпат причетні сім держав

– Відповідно до програми вашого перебування у Швеції, ви мали намір детальніше ознайомити іноземних колег, а точніше – членів Комітету з питань соціальної рівності з проблемою екології й збереження Карпат, яку ви порушили на сесії Конгресу весною ц.р.

– Буду щирим. Я вдячний долі за те, що вона подарувала мені можливість працювати серед конгресменів Європи, де маю можливість розповісти про Україну, наш край, та про ті проблеми, вирішення яких сьогодні потребує допомоги європейських держав. Одна з таких – екологічна ситуація в Карпатах, про яку я, справді, не лише інформував на сесії Конгресу місцевих і регіональних влад Ради Європи весною ц.р. у м. Страсбург ( Франція), а й запропонував включити в порядок денний розгляд даного питання і подав проект Резолюції Конгресу щодо його вирішення. Тому я просив членів Комітету підтримати мене в цій справі і провести відповідну роботу серед складу делегацій всіх 47 країн і сприяти підготовці кінцевого варіанту відповідних документів.

– Чи вдалося привернути увагу європейців до наболілих проблем Карпат?

– Повинен сказати, що спроби привернути увагу європейської спільноти до питання зберігання екосистем як місць унікального біологічного ландшафтного різноманіття були й раніше. Про це свідчить низка міжнародних документів, серед яких – «Повістка дня на ХХІ століття», «Конвенція про біологічну різнобарвність», прийняті на конференції керівників держав світу в Ріо–де Жанейро в 1992 році, де головний акцент зміщений на збереження гірських екосистем. На всесвітньому форумі, який проходив у Франції у 2000 році, зазначалося: „Не дивлячись на те, що в горах зібрані великі запаси природних ресурсів, насамперед, унікальні ландшафти, що тут проживають люди самобутньої культури, традицій, екологічне значення гірських регіонів недооцінюється. На цих територіях експлуатувались природні багатства, проводилась рубка лісів, добувались корисні копалини. Як результат – маємо порушення екологічної стабільності, деградацію гірських ландшафтів, виникнення стихійних лих тощо.“ Усе це особливо чітко простежується в усіх країнах Карпатського Євро регіону. Недавні катастрофічні паводки ( 1998 і 2001 рр.) у нашому краї та Угорщині, забруднення водних артерій Європи – Тиси і Дунаю ціанідами та важкими металами, що потрапили з Румунських добувних підприємств, суттєва зміна клімату – ці та інші факти я й поставив собі за мету донести до відома європейців. Бо є очевидним, що вирішити екологічні проблеми в Карпатських горах можна тільки спільними зусиллями, залучаючи фінансові ресурси не лише держав Карпатського регіону, а й всієї Європейської співдружності.

Виступаючи перед членами Комітету, я щиро розраховував на підтримку представників сусідніх країн – Словаччини, Угорщини, Румунії, Польщі, і, звісно, інших держав Карпатського Єврорегіону. Відповідна ж Резолюція з даного питання дасть можливість об’єднати зусилля місцевих, регіональних і державних влад у роботі з поліпшення екологічної ситуації в Карпатах, здійснення просторового планування розвитку територій прикордонних регіонів, і головне – зберегти й примножити наше спільне багатство – екологічно чисті безпечні Карпати, до яких у тій чи іншій мірі причетні сім країн Європи. Крім того, такий документ, я впевнений, активізує й екологічні ініціативи місцевих громад в країнах Карпатського регіону.

– Як відреагували члени Комітету на ваш виступ?

– Дякувати Богу, по – діловому. Більше того, голова Комітету з питань соціальної рівності Валеріо Прігначі запропонував записати окремим рядком у прийнятті рішення Комітету пункт про підтримку даної ініціативи, за що одностайно проголосували всі присутні. Крім того запевнив, що він, як член бюро Конгресу, зобов’язується на засіданні відстоювати прийняття запропонованого мною проекту Резолюції, за що я висловив йому вдячність від імені всієї закарпатської громади.

Умеа прагне стати європейською столицею культури. І має на це шанси

– Судячи з програми засідання Комітету, графік був щільний. Тим не менше, господарі, напевно, приготували для поважних гостей і культурну частину.

– Так, ми мали оглядову екскурсію по Умеа, де проживає 111 тисяч населення. До речі, це найбільше місто у північній Швеції, засноване у 1622 році Королем Густавом ІІ Адольфом. Навколо міста прокладено 400 км лижних трас. Узагалі ландшафт Умеа чимось нагадує Ужгород. Та вражає місто чистотою, облаштованістю. Тут все продумано: і стиль будинків, і їх освітлення, і, навіть, оздоблення прилягаючих до них територій. Паркові скульптури – як символ людської досконалості, сили, добра, краси, життя – повсюдно прикрашають місто. Звернув увагу ще на одну річ: щовечора з кожної квартири чи будинку, а точніше, у кожному вікні виблискують пломеніючі свічки. Враження – непередаване. А ще Умеа – місто велосипедистів. Велосипед – улюблений транспорт місцевих жителів. Що ж, це – збереження екології і, насамперед, людського здоров’я. На авеню в центрі міста висаджено 3000 берізок. Це, звісно, додає теплоти, комфортності, навіть, романтичності.

На автобусних зупинках вивішені електронні табло, де чітко, по хвилинах розписані маршрути руху автотранспорту, час, температура повітря й таке інше. Ясна річ, там транспорт відповідно рухається строго до графіку.

Цікаво ще одне. В Умеа діють два університети, сім коледжів, де здобуває освіту майже 29 тисяч юнаків і дівчат. Коли оглянули умови проживання студентів, приємно здивувалась не тільки українська делегація. Студентські кімнати в гуртожитках – щось на зразок сучасних квартир з усіма зручностями для належного побуту. Тут є все: пральні машини, холодильники, комп’ютери і т. д. Бібліотека – це величезний з відповідними умовами книгозберігання багатоповерховий будинок, яку щорічно відвідує 850 тисяч читачів. До послуг городян – 2 тисячі оркестрів та симфонічний оркестр, 5 театрів, оперний театр. Та найбільше вразив спорткомплекс або спортклуб – найбільший у Європі, який нараховує 18 тисяч членів. І чого тут нема! Спортивне начиння – найсучасніше. Як мовиться, на різні смаки й забаганки. Одні займаються гімнастикою, інші – волейболом, хтось – хокеєм, а хтось – шахами. Навіть є зал для пляжного волейболу. Як повідомила мер міста Мері–Луїза Роннмарк, влада робить усе для того, аби їхні громадяни вели здоровий спосіб життя. І результат – як на долоні: не бачив жодної людини надмірної повноти – усі підтягнуті, стрункі, сповнені сил, енергії. Чи не тому, як з’ясувалось, тривалість життя шведів – висока: близько 76 років – для чоловіків, 81 – для жінок.

Ще одне. Умеа в 2014 році прагне стати європейською столицею культури. Це право воно виборює у змаганні з декількома шведськими містами, тому що кожна європейська столиця культури отримує унікальну можливість представити світу все, що є найкращого в ній. Звання „столиця культури“ надає право бути культурним центром Європи протягом року. До речі, вперше таке змагання, в якому перемогло м.Афіни, відбулося у 1985 році. В 2014 році цей почесний титул виборюватимуть міста Латвії і Швеції. Умеа – один із найреальніших претендентів на перемогу. Адже тут найбільш динамічно розвивається не тільки сфера культури, а й сфера бізнесу.

Побували ми і в оперному театрі, де мали можливість побачити унікальний проект молодих творчих сил – постановку опери Арне Берген в авангардистському стилі. Враження – незабутнє. На сцені молодь намагається повернути в людське життя святі почуття, що витіснені комп’ютерами, інтернетами з наших сердець, думок, буття. Там була сценка, коли з’являються ангели і беруть людину на руки й несуть її до першоджерел, – до матері–природи. Ось де вона – істина. Мимоволі замислишся.

– Спасибі Вам, Михайле Михайловичу, за розмову. І хочеться побажати, щоб і надалі, їдучи в Європу, ви несли туди добру славу про рідний край та нашу Україну.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати