Найстаршими близнюками Перечина є 61-річні брати Єнковські. Петро живе в рідному місті, Павло — в Москві. Серед однокласників Олесі Хропіної, яка допомагає нам порахувати близнюків, було двоє двійнят — Ірина і Йосип Головеї? Марія та Василь Вальки. 1959-го народилися близнята Тамара та Люда Скиби. Упродовж 50-х Перечин поповнився ще трьома парами. Всі дівчата.
”Врожайними” були 1970–1980-ті. Олеся Юріївна нарахувала 10 пар. На одну тисячу жителів Перечина припадає по три пари близнюків. На вулиці Духновича, де проживає Хропіна, чотири пари близнюків.
Дівчата в Перечині часто заглядуються на 19-річних блондинів Алана та Мілана Феньвеші. Ми завітали до сім’ї близнюків на вулицю імені братів Кедюличів.
Нас зустрічає мама хлопців Мар’яна Феньвеші, 40 років. Жінка виглядає значно молодшою. Працює дієтичною сестрою в Перечинський школі-інтернаті.
— Це Мілан, — знайомить із сином і запрошує до хати. — Алан скоро прийде, пішов на побачення з дівчиною. Сини — копія батька. Такі ж високі, світловолосі. Це я вже під них ”кошу” й підфарбовуюся набіло, — усміхається Мар’яна.
Жінка каже, Мілан — інтелігентний, спокійний, врівноважений, делікатний. Алан має войовничий характер, упевнений у собі. Він зустрічається з дівчиною, а Мілан вважає, що на першому місці має бути навчання.
— То було кохання з першого погляду, — пригадує Мар’яна свою життєву історію. Гортаючи сторінки альбому, показує весільні фото. — У травні 1987 року я була свідком у подруги на весіллі, серед гостей виділявся львів’янин Андрій. Гарний, інтелігентний. Того ж вечора освідчився мені в коханні й попросив руки. За три місяці одружилися. Мені було 20, йому — 24. Я медсестра, він — провідний інженер великого заводу у Львівській області. Після весілля поїхали на Львівщину, жили в окремій квартирі. Андрій був не готовий до сімейного життя. Він жив відрядженнями, корпоративними вечірками, гулянками. Від палкого кохання з першого погляду залишилися два сини-близнюки. Міланові ім’я вибрала я, а Аланові — чоловік. Коли немовлятам було по два місяці, мої батьки приїхали та забрали нас до себе в Перечин. За рік ми офіційно розлучилися. Батько ніколи не допомагав і не підтримував ніяких стосунків. Коли хлопцям виповнилося по сім років, на їхнє прохання умовила колишнього чоловіка зустрітися і побачити синів. Він до майбутнього своїх синів залишився байдужим. Хлопці не могли такого пробачити. Тому нещодавно змінили батькове прізвище Подольчак на дідове Феньвеші.
Для Мар’яни народження близнюків стало несподіванкою. На узі не ходила. У пологовому будинку жінка народила семимісячних немовлят по 2200 г.
— Лікар сказав, що діти житимуть, хоч і недоношені. А тепер он які богатирі. У рік і вісім місяців я здала їх до садка. Завідуюча зразу направила їх до середньої групи, а незабаром і до старшої — такими рослими були мої золотоволосі Електроніки.
— Ми у всьому різні, — каже Алан. — Я люблю все старе, ретро, а Мілан — нове.
Нині хлопці мають зріст 185 см, вагу — 100 кг, носять взуття 45–46 розмірів. Навчаються на третьому курсі факультету суспільних наук Ужгородського університету на платній основі. Мама бере кредити на навчання. Дід із бабою допомагають онукам.
У родині Феньвеші в кількох поколіннях народжуються близнюки, як дівчатка, так і хлопці. До того ж, по сусідству проживають ще дві пари близнюків. У паралельних класах Алана та Мілана навчалися ще три.
— Видно, в Перечині така зона, що притягує близнюків, — розмірковує Мар’яна й додає: — Скоріше всього, перечинський феномен має генетичне пояснення, близнюки народжуються в одних і тих же родинах.
Завідуючий акушерсько-гінекологічним відділенням Перечинської райлікарні Василь Горват, 57 років, погоджується з жінкою.
— Можна говорити лише про генетичне коріння, — каже лікар.