Степан Фодор — патріарх закарпатської фольклористики

Степан Фодор

Народився Степан Фодор 2 листопада 1907 року в селі Нижня Грабівниця, що на Му-качівщині. Батько — Степан Фодор був директором - вчителем початкової школи, мати — Ганна Кершбаум за походженням — із сім'ї німців-переселенців села. В сім'ї Фо-дорів було п'ятеро дітей, Степан був другою дитиною. Дитинство і шкільні роки проходили в мальовничому селі, що розташоване на південному схилі гори Маковиця на берегах гірської річки Синявки. До початку XX ст. ця місцевість була вкрита грабово-буковими лісами, які і дали назву селу.

Підростали діти, треба було подбати про їхню освіту, і родина перебралася в Мукачево. У 1919 році Степан поступив до Мукачівської реальної гімназії ім. Дру-гетів. У педколективі гімназії в той час викладав відомий вже тоді ботанік, дослідник флори Закарпаття проф. Ан-тоній Маргіттай. Під його впливом визначився майбутній життєвий шлях С,Фодора, який часто супроводжував професора у його екскурсіях на природу. Степан Степанович назавжди зберіг захопленість, глибоку повагу та любов до цього невтомного і плідного дослідника.

Після закінчення гімназії у 1928 році С Фодор вступив до відомого Карпового університету (м. Прага) на природничий факультет, спеціальність ботаніка і географія. Серед його викладачів - відомі про-фесори-ботаніки К. Домін, М. Дейл, цитолог Я. Немец, геолог Ф. Кеттнер і багато інших. Під впливом сузір'я цих науковців сформувався напрям наукових досліджень С Фодора - флористика.

Після закінчення університету в 1934 році молодий вчитель починає педагогічну роботу в Ужгородській реальній гімназії, де викладав природознавство і географію. У 1942 році він був призваний долав угорського війська, служив у підрозділі радіозв'язку. Під кінець війни біля м. Ерда (Угорщина) потрапив у полон, де був перекладачем. Після війни повернувся додому в м. Ужгород, працював вчителем біології в СШ №3.

У 1945 році було відкрито Ужгородський державний університет, а через рік Степана Степановича зараховують науковим співробітником, а згодом — директором новоствореного ботанічного саду, та вже через рік він — асистент кафедри морфології та систематики вищих рослин біологічного факультету УжДУ. Проте, в ці роки становлення радянської влади на Закарпатті, як при підборі кадрів на роботу, так і взагалі, громадяни піддавались ретельному вивченню органами КДБ.

Угорець С. Фодор, який в юнацтві був скаутом, а під час війни служив у лавах угорського війська, не викликав довіри органів безпеки. Над ним нависла реальна загроза арешту, депортації всієї родини. Це були важкі, тривожні роки. Постійний страх за родину - дружину і двох малолітніх синів та престарілих батьків, якими він опікувався, ускладнював і без того непросте життя у ті далекі повоєнні роки. Неоціненну підтримку в цей час Степан Степанович отримав від завідувача кафедри Хоми Ру-денка. Клопотання довіреної КДБ людини, комуніста Руденка вочевидь зіграли вирішальну роль у тому, що С Фодор залишився на роботі в університеті.

На кафедрі ботаніки сформувався колектив працівників-ентузіастів, захоплених чарівним рослинним світом Карпат. З метою вивчення флори Закарпаття членами кафедри на чолі зі Степаном Фодо-ром здійснюються наукові експедиції в різні райони Східних Карпат. На кафедрі накопичується значний гербарний матеріал, з'являються перші послідовники зі складу студентів, які захопилися флористичними дослідженнями. Кафедра ботаніки біофаку Ужгородського університету стає відомою своїми випускниками - чудовими знавцями флори — у провідних наукових закладах України і поза нею. Не буде перебільшенням констатувати: біля колиски флористики кафедри ботаніки УжДУ стояв С.Фодор. Усі наступні більш-менш відомі флористи, як і біологи взагалі, є його учнями. Варто згадати лише найвідом'іших з них, докторів біологічних

наук В. Комендара, В. Чопика, І. Григу, Й. Сикуру, Ф. Гамора і багатьох інших, які працюють на теренах України і поза її межами.

Міста Закарпаття прикрашає велика кількість місцевих і акліматизованих екзотичних дерев та чагарників. Вивчення їх лягло в основу кандидатської дисертації С. Фодора, яку він виконав під керівництвом відомого київського ботаніка проф. О.Л. Липи і захистив в КДУ у 1956 році. Тема дисертації - «Дендрофлора Закарпаття і шляхи її збагачення». Вчений продовжував свою дослідницьку працю.

У 1973 році в Московському державному університеті відбувся успішний захист дисертації, а в 1974 — виходить друком монографія «Флора Закарпаття» — донині настільна книжка всіх ботаніків. . Під час ботанічних досліджень увагу С Фодора не обминуло явище, яке спостерігається у гірських районах: внаслідок безсистемного випасання худоби і надмірного вирубування лісів у травостої високогірних лук відбуваються глибокі зміни. З'являються щільнокущові злаки, які впритул наближаються до криволісся, лісів, знижуючи верхню межу лісу на 100-200 м. Він закладає на полонині Рівній дослідні ділянки, які довели, що відновлення верхньої межі лісу можливе шляхом штучних насаджень деревних порід. Ці досліди тривали не одне десятиріччя, але вони виявилися вартими терпіння дослідника. Нині С Фодор - один із авторів патенту на відновлення верхньої межі лісу, який був виданий у 1966 році.

Кафедра ботаніки УжНУ володіє великим скарбом — Гербарієм Ужгородського університету (UU). Постійним куратором Гербарію до самої смерті був проф. С. Фодор.

Наукова спадщина С Фодора — це понад 100 наукових публікацій, зокрема, написані в співавторстві чи самостійно монографії „Рослинність Закарпатської області УРСР» (1954),  „Флора Закарпаття» (1974), „Екзоти Карпат» (1985), „Ботанічні скарбниці Карпат» (1990), „Гербарій України» (1995), численні наукові статті, опубліковані у вітчизняній та зарубіжній періодиці.

Цінуючи внесок проф. Фодора в науку, не слід забувати, що основною для нього завжди була викладацька робота. Лекціям професора був притаманний високий фаховий рівень, майстерність, заворожуюча захопленість. Сам лектор, Степан Степанович, був завжди підтягнутий, одягнений зі смаком, при краватці. Його струнка постать випромінювала доброзичливість, толерантність, інтелігентність...

Активна робота С Фодора тривала до 1987 року, коли він став пенсіонером. Проте це не був «заслужений відпочинок». Він ні на мить не припиняв флористичних пошуків. Його можна було зустріти як на околицях м. Ужгород, так і на полонині Рівній.

Помер Степан Степанович теплого дня — 23 травня 2000 року. Рідне місто духмяніло буянням весняного цвітіння, ніби сама природа влаштувала прощальний парад професору-флористу.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати