На Виноградівщині рідні брати через суд ділили спадок, що залишив покійний батько

Суд встановив, що позивач, після смерті батька, який заповів йому майно, мав намір оформити спадкування незавершеного будівництвом житлового будинку. Проте, через відсутність правовстановлюючого документа на недобудову, чоловік не мав можливості оформити спадщину через нотаріальну контору. По встановлення права власності він вирішив звернутися до суду. Разом з тим, мати позивача, яка також є спадкоємцем, відмовилася претендувати на свою обов’язкову частку в спадщині на користь сина. Посилаючись на відповідні норми закону, позивач просив суд визнати за ним право власності на недобудову, яка перейшла у спадок від батька.

У 2010 році суд першої інстанції, розглянувши справу – задовольнив позов спадкоємця. Проте з рішенням Виноградівського районного суду не погодився рідний брат позивача, який оскаржив його у вищій інстанції. Чоловік  стверджував: він, мовляв, як спадкоємець першої черги за законом не був залучений до участі у справі. Про заповіт дізнався випадково  через чотири роки після смерті батька, відтак, на думку апелянта, саме через це він пропустив строк оскарження рішення місцевого суду. Крім того, у апеляційній скарзі чоловік посилався на те, що його молодший брат понад десять років фактично проживає за кордоном, й ніби то за цей час в Україну він не приїжджав, тому твердження позивача про прийняття спадщини шляхом вступу в управління нею, на думку апелянта, -  не відповідає дійсності, а його позовна заява – сфальсифікована. Рішення суду першої інстанції апелянт просив скасувати.

Дослідивши та перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового розгляду  та обговоривши доводи сторін, Апеляційний суд Закарпатської області не оцінюючи на даному етапі законність рішення місцевого суду як таку, та вирішуючи питання щодо права особи, яка подала апеляційну скаргу, на таке звернення до суду, встановив, що спадкодавець залишив заповіт, яким усе своє майно заповів дружині та, зокрема, своєму молодшому синові. Також з матеріалів справи вбачається, що апелянт раніше вже звертався до суду першої інстанції  з позовом до рідного брата та матері про визнання заповіту недійсним. Проте, невдовзі, особисто подав суду заяву про закриття провадження у зв’язку з примиренням із родиною. Ухвала суду не оскаржувалась і набрала законної сили. Крім того, суд встановив, що доводи апелянта про те, що спадкоємець не подавав заяву про прийняття спадщини за заповітом – суперечать дійсним обставинам справи, адже позивач вживав заходів для реалізації свого права, оформлення прав щодо спадкового майна.  Відтак, саме факт прийняття спадкоємцем за заповітом спадщини є визначальним у вирішенні питання про наявність чи відсутність у апелянта в якості спадкоємця за законом права на апеляційне оскарження рішення суду, ухваленого за позовом спадкоємця за заповітом у зв’язку з реалізацією останнім належних йому спадкових прав.

Тож, розглянувши справу,  Апеляційний суд дійшов висновку, що апелянт знав про існування заповіту ще з моменту смерті батька, представляв у процесі брата, який проживає в іншій країні задовго до подачі апеляції на рішення місцевого суду, разом з тим, вбачається повна обізнаність апелянта з обставинами набуття позивачем прав на спадкове майно. А ще у справі відсутні переконливі докази, матеріали, доводи, які б це спростовували. Відтак, Апеляційний суд ухвалив рішення про закриття провадження у справі у зв’язку з відсутністю в особи права апеляційного оскарження рішення суду, повідомляє прес-служба апеляційного суду Закарпатської області.

Теги: спадок, брати

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати