Витоки закарпатської журналістики

Цими днями святкується День журналіста України, який відзначається з 1994 р. Нині місяць близнюків. Журналістика теж має свого близнюка, без котрого не може існувати: читацьку аудиторію. Існує міф, ніби журналісти формують громадську думку. Насправді вони її тільки висловлюють.

Витоки закарпатської журналістики

За умови, якщо суспільство саме цікавиться власною думкою і дорожить нею, а не готове продавати її за сотню-другу гривень. Як це нерідко буває і на Закарпатті. Коло читачів з кожним роком звужується. Бачимо це зі зменшених накладів, з відсотку повернення газет від розповсюджувачів тощо. Деградація суспільства відбувається дуже стрімко. Преса була однією з важливих рушійних сил Революції гідності, і преса ж після неї чи не найбільше потерпіла.

Але і зароджувалася закарпатська журналістика аж ніяк не в тепличних умовах. Одну-єдину дату цієї події визначити неможливо, оскільки процес виявився розтягнутим у часі. Кілька перших наших газет виходило аж у Відні, бо на Закарпатті елементарно бракувало друкарні з кириличним шрифтом. Сталося то ще у 1850 році, тобто 165 літ тому. У самому ж краї перша наша газета з’явилася 1867 року, через два роки виповниться круглий ювілей – 150 літ. Не хочеться вірити, що його відзначатимуть закриттям існуючих сьогодні видань. Хоча все іде саме до того. І все ж історія дає підстави до певного оптимізму.

14 січня 1850 року у Відні вийшло перше число газети під назвою «Вісник – повременное письмо, посвященно пиолитическому и нравственному образованию Русинов Австрийской державы». У ньому його редактор Василь Заборовський закликав до співпраці «високозаслужених мужей межи Угорскими Русинами». Активним кореспондентом газети став Олександр Духнович. Майже в кожному номері 1850-1851 р. були його «Кореспонденції з Пряшева» чи якісь інші матеріали. У 1852 році він опублікував тут 60 дописів. Газета була спільним органом для галицьких і угорських русинів, її редакторами в різний час були Я.Головацький, Ю.Дідицький, Ю.Вислобоцький. Згодом вона стала офіційним урядовим вісником і мала назву «Часопись политическая для Русинов Австрийской державы», видавалася до 1866 року.

Водночас наші будителі ставили питання і про видання подібної газети удома. У 1851 році О.Духнович звернувся до ужгородської консисторії з клопотанням про заснування друкарні при Мукачівському монастирі. Проте він так і не домігся дозволу. Натомість за підтримки пряшівського єпископа Й.Гаганця Духнович заснував літературне товариство (видавничу спілку), куди входило 70 чоловік. Товариство видало 24 книжки. Правда, під тиском влади єпископ змушений був у 1853 році розпустити це товариство. Але О.Духнович не змирився і у 1854 та 1857 роках видав нові «Місяцеслови». Заснувати ж газету ні в Ужгороді, ні в Пряшеві не вдалося навіть з чисто технічних причин.

Тому наступна наша газета почала виходити в Будапешті, де вже був кириличний шрифт. Називалася вона «Церковная газета в пользу восточно-католической церкви, соединённой с римским патриаршим престолом», перше число побачило світ 13 березня 1856 р.

Видавцем і редактором її був Іван Іванович Раковський (1815-1885), що народився рівно 200 літ тому в селі Ставному на Великоберезнянщині в сім’ї нотаріуса. У 1839 році він висвятився на священика і отримав парафію. З 1844 року був проректором Ужгородської духовної семінарії. А вже у 1850 році він за рекомендацією Духновича перевівся до Будапешта і отримав там місце перекладача «Зібрання державних законів» і «Земського урядового вісника для королівства Угорщини», що видавався упродовж 1850-1859 р. намісницькою радою Угорщини. За допомогою дипломата В.Войтковського, а також закарпатського будителя А.Добрянського і вдалося І.Раковському домогтися дозволу на видання своєї газети. Головне питання, яке підіймала газета упродовж свого трирічного існування, було питання національно-конфесійне. Воно стояло надзвичайно гостро не тільки на Закарпатті, а й по всій імперії Габсбургів – як наслідок незавершеності революції 1848 року.
Рецензуючи «Повісті» Ю.Федьковича, І.Раковський писав: «Мы почитаем и малорусских гениальных писателей, как-то Шевченко, Гоголя, Квитку, Вовчка, Максимовича, Кулиша, Костомарова, Федьковича и прочих трудившихся и ещё трудящихся над воспроизведением малорусского характера и изображением соплеменников наших». М.Драгоманов так відгукнувся на цю заяву: «Ніколи ще угорсько-руський письменник не робив такого зізнання!»

І.Раковський був здатний і на несподівані повороти, і на регулярну копітку роботу. Газета виходила щотижня. Кількість передплатників зростала, а на середину 1856 року сягнула 400 чоловік. Власті занепокоїлися. «Поліцейські чини заворушилися, – писав Раковський в одному з листів. – кілька разів до мене на квартиру приходив поліцейський чиновник». З другого півріччя 1856 року передплата почала падати. Канонік Литвинович заборонив підписуватися на цю газету вихованцям руської духовної семінарії у Відні «Барбареум» та іншим залежним від нього людям. Число передплатників впало до 280. Товариство святого Стефана відмовилося підтримувати газету «московською мовою». Але І.Раковський продовжив наполегливо вишуковувати засоби, хоча число передплатників у першій половині 1857 року скоротилося до 210.

Упродовж першого року видання вийшло 40 номерів, другого – 50. Зусиллями Івана Раковського передплата знову зросла до 450 чоловік. Газета була заповнена недільними і святковими проповідями, що охоплювали усі аспекти життя пастви. Тут же уміщувалися зразки настанов до вірників, аби священики могли «удобнее преподавати верным своим спасительные истины и непреложные правила жизни». Постійною рубрикою газети була «Католицька хроніка». Тут подавалися відомості про пап Римських і єпископів, події церковного життя, детально описувалися церковні церемонії, молебні, відпусти тощо. Чимало кореспонденцій висвітлювали діяльність цісаря і австрійського двору, розпорядження уряду, окремих міністрів. Газета містила коментарі до цісарських указів, проводила думку про божественність влади, про необхідність сумирного підпорядкування їй, критикувала «богопротивный революционизм». І все ж влада не вірила цій газеті.

У №46 за 1857 рік І.Раковський умістив велику рецензію на «Народну педагогію» О.Духновича: «Нам, хто тільки тепер починає думати про народну освіту, не лишається нічого іншого, як взяти за зразок підручники, що є в інших освічених народів». Якраз просвітницьке спрямування газети, її прагнення до масовості найбільше непокоїли владу. Вона розгорнула брутальний тиск на місцевих священиків, аби ті не підтримували Раковського. На початку 1858 року ужгородський єпископ В.Попович мусив відмовити у сприянні розповсюдженню газети на території єпархії. Проте газета набувала популярності. Окрім Закарпаття і Галичини, її передплатники були у Чехії, Хорватії і Словенії. До Росії надсилалося 20 примірників. «Поліція вкрай обурювалася цим, – згадував Раковський, – і постійно непокоїла мене. Повістки і запрошення до поліції надсилалися мені з найнікчемніших приводів. Граф Геллер, генерал-адьютант ерцгерцога Альберта, і радник при намісництві Веселий стали запрошувати мене до себе, намагаючись припинити видання, обіцяючи мене вищі чини і загрожуючи немилістю. Та на всі їхні обіцянки і погрози я не знаходив сказати їм нічого більшого, крім того, що маючи достатню кількість передплатників, не можу припинити цього року видання». У перші місяці 1858 р. число передплатників сягнуло 500. А з сьомого номера за той рік газета стала друкуватися накладом 600 примірників. Відтоді власті почали «відкрите цькування моєї газети», – писав Раковський.

Аби лишитися на плаву, газета мусила усе більше прогинатися перед владою. У вересні 1857 року газета із захопленням описувала мандрівку «апостольської величності» світлого цісаря Франца-Йосифа Угорщиною. При цьому вона підкреслила таку цісареву заяву: «Невпинне моє прагнення завжди буде спрямоване на те, щоб різні племена народів зберігали характер своєї національності і при застосуванні своєї мови користувалися належною повагою». У №3 за 1858 рік було опубліковано вірша Духновича про ту ж поїздку. Проте навіть таке видавання бажаного за дійсне не врятувало справи. У 1857 році вдалося видати тільки 16 номерів, і у травні 1858 р. «Церковну газету» заборонили. На протести Раковського поліція відповіла, що готова дати дозвіл на газету, якщо редактор зробить «деяку переміну стосовно мови». Тоді Раковський погодився перейменувати «Церковну газету» на «Церковний вісник», замінити цивільний шрифт на церковнослов’янський, наблизити мову до народної говірки. У першому числі нової (фактично – перейменованої) газети І.Раковський мусив демонструвати усіляку лояльність перед владою. Проте навіть і при такій позиції газета лишалася підозрілою для влади і була закрита на десятому номері 22 жовтня 1858 року. Раковський мусив повернутися на Закарпаття.

Тим часом в Ужгороді 1861 року засновано угорську газету «Кárpáti Hirnők». Вона проіснувала менше року – не вистачало шрифтів. Тому спершу газета друкувалася у Шарошпотоку. Влітку 1861 Кароль Егер заснував друкарню в Ужгороді, але її матеріальна база лишалася слабенькою. У 1863 році тут з’явилася нова газета «Felvidek» («Верховинський край»), 1867 – «Ungvári Kőzlőni» («Ужгородські вісті», їх видавали місцеві українці Стефан Ромжа і Стефан Дудинський, виходили до 1920 р.), «Ungvári Hirlap» («Ужгородські новини»).

Уже наприкінці 1864 року греко-католицька інтелігенція пробує започаткувати газету рідною руською мовою. Перший піджупан Ужанського комітату Іван Ляхович закликав купувати акції майбутньої газети, котрих випущено на суму 3000 золотих. А 11 березня 1867 року в Ужгороді на нараді «півчих і народних учителей єпархії Мукачевской» вирішено було заснувати руську газету. 16 квітня виходить її перший номер. Це був «Учитель», котрий О.Рудловчак називає першою закарпатоукраїнською світською газетою. «Безпосередньою метою цієї газети, – проголошувалося у першому числі, – є вдосконалення народних вчителів…, висвітлювати розвиток європейської, частково угорської, а найголовніше руської культури народних шкіл, – так, щоб у цій газеті уміщені були і статті для дітей, і далі, щоб з народного училища випущені в недільній школі що-небудь для них зручного могли читати. А особливо, щоб учитель в недільні і святкові дні після вечірнього богослужіння в школі читав неписемному народові новини, і так народ був віднятий від шкідливих корчм».

Редактор Андрій Ріпай завів на чотирьох сторінках газети рубрики «Педагогическое умничество», «Известія», «Почта», «Конкурс», «Литература». Видання містило практичні поради для сільських вчителів, друкувало повідомлення про вчительські наради. Тут же друкувалися поетичні твори закарпатських вчителів. Типовими статями були такі: «Метод изучать географию взглядованіем» чи «С какими обществами граничит наше село по морскому компасу?». Газета була різко опозиційною, що забезпечило їй чимало ворогів. Ще більшою бідою були злидні передплатників.У вересні Ріпай зменшив річну передплату до трьох форинтів, але кількість «пренумерантів» зросла лише на шістнадцять чоловік. З листопада «Учитель» почав виходити тільки тричі на місяць.13 грудня вийшов останній, тридцятий номер. Найголовнішою причиною закриття стало те, що у 1867 році угорське міністерство освіти стало видавати «Журнал народних вчителів». Його російськомовний дубляж безкоштовно надсилався до сільських шкіл Закарпаття. Правда, цей журнал виходив не довго, але фатальну роль в долі «Учителя» таки відіграв. Через чотири роки Ріпай спробував відновити цю газету, проте невдало.

А.Ріпай став співпрацювати у новій газеті з більш широкою програмою. Це був заснований 13 липня 1867 року в Ужгороді «Світ». Великою мірою його поява була пов’язана з тогочасними парламентськими виборами. Редакторами «Світу» були викладач класичних мов Юрій Ігнатко і Кирило Сабов, згодом їх замінив Віктор Кимак (усі троє – викладачі Ужгородської гімназії). Крім них, фактичну редколегію складали О.Гомічков, ігумен Малоберезнянського монастиря В.Терлецький, професор теології В.Ляхович, ректор богословської семінарії І.Мондок, консисторіальний нотар М.Стрипський, а також І.Данилович, А.Геревич, Й.Чосин. Дозвіл від уряду на друк газета отримала лише у лютому 1867 року. Тираж у перший рік видання становив 410 примірників, у наступний – 200. Газета мала тісний зв’язок з читачами, серед її рубрик виділяються «Корреспонденции», «Новости», «Смесь», «От редакции», «Почта со всеми».

У перших же числах назва газети пояснювалася через євангельскьий образ «світла Христового». Газета була органом товариства св. Василія Великого, тому на першій сторінці під рубрикою «Протокол» відображалася його діяльність. Власне історія перших років існування товариства була, як писала газета, «кальварією», «терновим шляхом». Політичні противники постійно зводили на товариство і його газету наклепи, звинувачували їх в сепаратизмі й антидержавній діяльності. Урядова преса усіляко дискредитувала товариство. Очолив гонителів сам місцевий єпископ Стефан Панкович. Він видворив товариство зі стін Ужгородської духовної семінарії. Не дивно, що товариство тануло. Якщо на першому річному зібранні було понад 500 чоловік, то на другому – тільки 55, на третьому – 60. Лишалися тільки найстійкіші.

У центрі уваги газети була кампанія за придбання Руського народного дому та відстоювання автономії Мукачівської і Пряшівської єпархій. У народному домі планувалося відкрити бібліотеку, читальню, друкарню, театр, дві лекційні зали та шкільний гуртожиток. За три місяці товариство зібрало на це 5492 гульдени добровільних пожертв. За 3700 гульденів було куплено приміщення – по сусідству з єпископським садом. С.Панкович заявив, що дім стоїть на його землі, і відібравприміщення собі.

У газеті публікувалися І.Раковський, А.Кралицький (псевдонім Аскольд), І.Сільвай (Уриіл Метеор), О.Митрак (Материн), Є. Фенцик (Владимир), О.Павлович. Газета регулярно друкувала їхні не тільки дописи, а й вірші. Також чимало було уміщено творів російської літератури – «Панночку-селянку» і «Заметіль» О. Пушкіна, «Портрет» Гоголя, «Асю», «Записки мисливця» І.Тургенєва. Чимало віршів подавалося під різними ініціалами, не розшифрованими і досі. Саме у цьому виданні зародилася і закарпатська художня проза – нарисом О.Митрака «Путевые впечатления на Верховине» та повістю А.Кралицького «Сельский учитель». А.Кралицький подав також чимало краєзнавчих статей і нарисів про російських письменників. Він же видрукував і фактично перший на Закарпатті розгорнутий текст про Наддніпрянщину – «О малороссиянах и казаках». Є.Фенцику належить величезне дослідження «Краткая история русского языка и словесности», що друкувалося з номера в номер, а також «О мифах, сказках, песнях или о народной поэзии русского народа». Коли під тиском єпископа К.Сабов мусив піти з газети, її редактором став В.Кимак, котрий перетворив її вже на максимально бойову.

31 грудня 1870 року в Ужгороді відбулося засідання вищого кліру, на якому було прийнято рішення про закриття «Світу».

Відтак закарпатська журналістика пережила цілу серію випробувань і спокус. Були в її історії і більш щасливі роки, і менш. Були газети, що починалися як масові видання, а з часом перетворювалися на партійні бюлетені. Були і є особисті піар-проекти їхніх редакторів чи видавців. Дехто вижив, значно більше відійшло в історію, хтось нагадує світло вже згаслої зірки. Життя продовжується. Нині закарпатська преса є саме такою, на яку заслуговує страшенно суперечливий закарпатський читач. Не кращою і не гіршою. З тими ж проблемами й ілюзіями.

 

Сергій Федака, НЕДІЛЯ

12 червня 2015р.

Теги: журналіст

НОВИНИ: Соціо

16:48
/ 3
Закарпатці боргують за газ понад 939 млн грн
16:44
/ 2
До УжНУ вже подано більше 10 300 заяв абітурієнтів
16:33
До бюджету Боронявської сільради на Хустщині стягнуто 75 тис грн збитків від упущеної вигоди
15:53
Нові спортивні об’єкти з’являться у селах Хустщини
14:35
4 сільради на Хустщині готові до створення ОТГ із центром у Горінчові
14:01
Через відсутність Порядку використання "медичної" субвенції понад 200 млн грн для Закарпаття лежать на рахунках
11:39
/ 9
Угорщина надасть Закарпаттю хлор для очистки питної води
10:30
/ 1
Пасажири маршруток в Ужгороді час прибуття та місце перебування автобусів з'ясовують завдяки Dozor City
09:46
/ 1
Найбільший та найпопулярніший парк Ужгорода – захаращений і брудний
09:42
Закарпатській обласній станції переливання крові необхідно реалізувати 250 л донорської плазми, непридатної для лікування
09:22
/ 1
Розпочалися розкопки руїн церкви в Ужгородському замку
09:13
/ 1
На Закарпатті – критична ситуація з медпрепаратами для хворих із термінальною стадією хронічної хвороби нирок
06:16
Епідемічна ситуація з гострих кишкових інфекцій на Закарпатті спокійна – медики
17:17
Американські лікарі почали приймати закарпатців у Мукачеві
16:18
/ 1
У серпні на Берегівщині пройде 9-й Фестиваль сливового леквару
15:16
/ 1
25 липня тимчасово не функціонуватиме пункт пропуску "Вишнє Нємецьке"
15:07
В Ужгороді на світанку спіймали підлітка з Невицького, що нищив дерева
14:38
У Мукачеві встановили третю міні-скульптуру гуски – пивовара Панонію
14:30
/ 2
У Кам’яниці під час "ековіче" вирішили силами громади облагородити ландшафтний заказник "Остра"
14:06
/ 4
Закарпаття – останнє в загальному рейтингу щодо формування об'єднаних територіальних громад
13:21
Спільну молитву за воїнів 128-ї бригади провели в Ужгороді представники 12-ти конфесій
12:48
/ 2
У неділю на Рахівщині "фестивально" з'ясовуватимуть "Де бере початок Тиса"
12:30
/ 1
На Великоберезнянщині відбудеться "Праліс-фест"
11:35
/ 1
На Виноградівщині триває наукова етнографічна експедиція
11:14
/ 3
В Ужгороді кілька пішоходів, що в невстановлених місцях переходили дорогу, покарали протоколами
» Всі новини