— Олександре Олександровичу, дипломи наших українських медиків досі, на жаль, не визнають за кордоном. Лікарі вимушені ще раз проходити курси навчань, щоби практикувати у тамтешніх клініках. Що робиться для поліпшення ситуації у рамках Болонської освіти?
— Наша медична наука не є гіршою за будь-яку іншу європейську. Просто в них трішечки інша система. Наприклад, майбутні медики за кордоном три роки вивчають загальні предмети і не приділяють надто великої уваги медичним дисциплінам. Однак по завершенні навчання вони вступають у заклади післядипломної освіти за окремими спеціальностями. Таке навчання триває до 7 років. Саме в цьому й існує дисонанс між тутешньою і тамтешньою системами освіти. Однак ми інтегруємося у Болонський процес, і вже три роки наші студенти навчаються за новою програмою. Та проблема полягає у нашій бідності, бо запровадження Болонської системи вимагає затрати коштів. Тому ми раді ініціативам будь-яких політичних сил, які наголошують, що потрібно підвищити фінансування царини освіти. Бо, окрім викладача, студенту потрібні методичні матеріали, оргтехніка, комп'ютерні системи, щоб складати іспити, як за кордоном. Тому, користуючись нагодою, хочеться подякувати й першому заступнику голови облдержадміністрації Івану Балоз* який нещодавно подарував медичному факультету п'ять сучасних плазмових комп'ютерів. Та, щоб перейти до Болонської системи освіти і не зазнати років через п'ять повного краху, потрібно подумати сьогодні й про викладацький склад. А ще - я реаліст. І гадаю, що за мого віку наша юриспруденція і медицина в Європі визнаватися, на жаль, не будуть.
— Цікаво, якою бачите закарпатську медицину, скажімо, через 5 років?
— Це залежатиме від тієї політичної ситуації, яка складеться у нашій державі. Дуже хочеться, аби політичні сили нарешті змогли домовитися на благо українського народу. І щоби після ЗО вересня ми побачили в країні якусь перспективу. Від цього залежатиме лад у фінансуванні освіти, медицини... І не хочеться відділяти перспективу розвитку медицини на Закарпатті від медицини в Україні в цілому. Однак хочеться вийти на європейський рівень. Ми сподіваємося, що медицина згодом стане принаймні не гіршою, а, навпаки, багатшою. Нарешті, гадаю, знайдуться розумні голови, які введуть страхування у цій царині. У багатьох державах це вже стало нормою - у Росії, Білорусії - не кажучи про західноєвропейські країни. Реорганізація медицини потребує, скажімо, й наявності первинної ланки, яка матиме на чому і як обстежувати пацієнтів і визначати діагноз. Та все потребує часу і, вважаю, упродовж 5 років станеться багато позитивних змін.
— Днями на Закарпатті із благодійною. місією побувала дружина Президента Катерина Ющенко. Вона передала Мукачівській обласній дитячій лікарні медобладнання на мільйон гривень. Як вам цей подарунок?
— Ми вітаємо ініціативи Катерини Ющенко, яка опікується медициною. І чекаємо того часу, коли в Україні буде багато таких меценатів, які просто прийдуть і подарують, як дружина Президента, необхідне медичне обладнання. Зустрічався днями з колегами з Мукачівської обласної дитячої лікарні. Обговорювали нову апаратуру. І ми просто заздримо їм білою заздрістю, що пані Катерина обрала саме їхню лікарню. Вона подарувала сучасну техніку, серед якої ЕОП-апаратура, яка дозволяє бачити на екранах рентгенівське випромінювання і проводити операції не за 2 години, а за 20 хвилин. Як ми можемо цьому не радіти, якщо отримали таке устаткування?!
— Наскільки реально, на вашу думку, як фахівця, втілити у життя соціальні ініціативи Президента? Особливо що стосується медицини?
— Я вважаю, що в Україні на пільги заслуговують тільки інваліди, матері-героїні та малозабезпечені родини. І це мали б бути єдині категорії громадян, які б користувалися пільгами. І Президент робить цілком правильно, підтримуючи такі сім'ї. Зрештою, іншого виходу немає. Бо навіть, якби нас завтра запросили до Євросоюзу - ми б просто не змогли впоратися, маючи таку соціальну політику в державі, як тепер. Зміни потрібні неодмінно. Хай би лише Віктору Ющенку вистачило сил реалізувати задумане.