«Гуцулики» із Голубиного

олова науково-виробничої асоціації «Племконецентр» ММирослав Головач та його донька зоотехнік-селекціонер Мирослава Головач із коником Байком

Без приплоду нема родоводу

Закарпатське конярство має свою історію. У 1870-х роках у селі Тур’ї Ремети Перечинського району діяв державний конезавод. За часів Австро-Угорщини тут утримували 120 коней кількох порід. Серед них і «гуцуликів» — аборигенну гірську породу.

За радянських часів «гуцулики» домінували серед порід коней у Карпатах. Під час аграрного реформування у 90-х роках минулого століття їх розведення опинилося під загрозою. Були знищені всі племгосподарства. З цього приводу забили на сполох навіть у Європі, створивши 1994-го міжнародну організацію HucuInternationaFederation з метою об’єднання зусиль заради збереження гуцульської породи коней. Знайшлися ентузіасти і на Закарпатті. Уже 2000 року за сприяння Київського інституту розведення і генетики тварин, Харківського інституту тваринництва, деяких австрійських міжнародних організацій та місцевого заводу мінеральних вод «Маргіт» у селі Голубине Свалявського району було організовано Науково-виробничу асоціацію «Племконецентр», на яку покладено завдання розведення коней цієї породи, а також її репродукції.

2005-го господарство набуло статусу селекційного центру. Нині тут утримують 45 голів. Ставка робиться на збереження маточного поголів’я. Раніше держава надавала фінансову допомогу центру, та сьогодні доводиться покладатися на власні сили і можливості. Допоки на «гуцуликів» платили дотації, в Україні нараховувалося шість племрепродукторів. Коли фінансування припинилося, залишилося всього два — НВА «Племконецентр» та ФГ «Полонинське господарство». Річ у тому, що конярство ніколи не було рентабельне. У всіх країнах Європи розведення зникаючих видів і порід дотується. В Польщі, наприклад, діє спеціальна програма збереження гуцульської породи коней.

Утім, крім труднощів фінансового характеру, дошкуляє слабкість кормової бази. Нині у користуванні асоціації всього десять гектарів землі, тож доводиться закуповувати сіно, кормові буряки, овес у місцевих селян. І це тоді, коли чимало ділянок не використовується на полонині Ясинівка! Селекціонери намагаються домовитися про це з місцевою владою, але діло посувається зі скрипом.

Водночас колектив НВА «Племконецентр» поставив перед собою завдання координувати в регіоні селекційно-племінну роботу, тобто займатися відбором, відтворенням, тренінгами щодо вирощування молодняку, бонітуванням (оцінка племінної придатності), ідентифікацією, реєстрацією коней. Зусиллями старшого наукового співробітника Закарпатської державної сільськогосподарської дослідної станції Мирослава Головача та його доньки, зоотехніка-селекціонера Мирослави, торік вийшов у світ другий том «Державної книги племінних коней гуцульської породи» — офіційного документа, котрий містить відомості про коней з племрепродукторів та інших власників і є основою для роботи з розведення тварин та оформлення документів на них. До речі, перший том цієї книги вийшов іще далекого 1949 року.

I працюють, і лікують

ЯКЩО в країнах Європи іпотерапія — вже в ряду традиційних методів зцілення, то в Україні тільки започатковується. Коли «Племконецентр» запровадив лікування з допомогою коней та їзди верхи на базі санаторію «Квітка полонини», то навіть тутешні лікарі поставилися до цього досить скептично. Лише згодом переконалися в гарних результатах цього способу.

— Порадником і консультантом у цій справі є професор Манфред Маєр із Віденського медичного університету, — повідала Мирослава Головач. — Завдяки його методам ми домоглися значних успіхів у лікуванні церебрального паралічу, сколіозу, остеохондрозу, аутизму, синдрому Дауна, чоловічих та жіночих розладів тощо. Для «процедур» відбирають «гуцуликів», які дуже слухняні, аби передавали добру і позитивну енергетику пацієнту. Щоб започатковувати цю методику, доводилось їздити навчатись і переймати досвід у Миколаїв, де розміщений центр іпотерапії. Згодом налагодили тісну співпрацю з іпотерапевтами Житомира, Львова, Києва, Миколаєва. Зараз «Племконецентр» успішно здійснює підготовку та перепідготовку фахівців із цього методу лікування.

Нелегкі нині часи, але Мирослав Йосипович Головач сповнений оптимізму. Підприємство взялося за реконструкцію конюшні, бо досі тварини утримуються на фермі, де свого часу були корови. Будівля, згідно з проектом, відповідатиме європейським стандартам. У планах і спорудження сучасного манежу. Дотепер у негоду їзда верхи практично припинялася, адже іподром — у польових умовах. Нині будівельні роботи виконані майже на сорок відсотків. Бракує грошей, але в Голубиному впевнені, що незабаром тут активно діятиме європейський центр із відродження гуцульської породи коней.

Теги: гуцульські коні, гуцулики, Племконецентр

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати