Закарпаття: Розмір для них не головне, або Маленькі учасники виборчого процесу

В подальшому мова йтиме про ще більше зближення полярних сил, як це відбувається у всіх цивілізованих демократіях. До прикладу, свого часу "Республіканці" та "Демократи" у США пройшли навіть у своєму протиборстві через громадянську війну, а нині розрізняються лише у нюансах, які, втім, зберігають середовище політичної конкуренції. Подібну еволюцію проходять також українські партії, бо скажімо, нині "Нашу Україну" та Регіони відрізняє незрівнянно менше, ніж "Рух" та комуністів ще 10 років тому.

Однак, попри загальні тенденції колориту у передвиборчі перегони додають саме маленькі партії і багато людей задумуються чи варто за них голосувати. Відповідно, для усвідомленого вибору корисно буде зрозуміти їх роль та місце на політичній мапі України.

Загалом виборчий список складається з 21 партій та блоків, хоча політичну активність проявляють близько 10. Усі маленькі партії за їх роллю можна поділити на три групи. Це колишні крупні гравці, які тепер балансують на грані прохідного бар’єру (комуністи, соціалісти, Блок Л.Супрун (екс-НДП), Блок Литвина), технологічні ("Свобода", ПСПУ, КПУ (оновлена) та партії і блоки, які створили безпосередньо під вибори, і які виражають непомірні амбіції і значні фінансові можливості їх лідерів (Блок "КУЧМА" О.Волкова, "Вільні демократи" М.Бродського).

Почнемо з останніх. Звичайно, попри усю екстравагантність осіб, які озвучують ідеї цих об’єднань, потужну рекламу і присутність в ЗМІ, широкі фінансові можливості, і "КУЧМА", і "Вільні демократи" мають дуже примарні шанси пройти до Верховної Ради. Бо нарцизцизм безшабашність, хоча й здатні привертати до себе увагу, але об’єднувати — ні. Для успіху подібних проектів потрібен дуже затурканий виборець та образ могутнього зовнішнього або внутрішнього ворога, як це було з Муссоліні або Гітлером у 20-30-х роках 20 ст., або з Жириновським чи Лукашенком у наш час. На щастя, і першого і другого в Україні обмаль, тому подібні проекти лише збагачують технологів та рекламодавців, і трохи розважать публіку, а жодних перспектив не мають. Хоча і у нас існує феномен Л.Черновецького, коли легковажне ставлення до вибору створює проблеми городян. Тобто, демократія не застрахована від помилок, і над цим слід задуматися.

Друга група передвиборчих об’єднань — це технологічні проекти, які зазвичай, створюються на крайніх флангах політичного спектру. Причому спрацьовують вони на користь якраз прямо протилежну за ідеологією політичних сил. Це добре видно з українських реалій. Колись політтехнологи Л.Кучми, в тому числі і О.Волков, опікувались ПСПУ, що віднімала голоси у комуністів і соціалістів, і Наталя Вітренко була у всіх на виду. Нині вона становить конкуренцію Регіоналам, тому значно менше з’являється на телеканалах і білбордах, очевидно зазнаючи фінансових труднощів. Натомість, навпаки, на екранах часто замайоріли "Свобода" та КПУ(о). Тому звинувачення Олега Тягнибока в тому, що його фінансово підтримують Регіони, звичайно через посередників, мають під собою реальні підстави. Бо об’єктивно "розкрутка" цього об’єднання має за собою подвійну вигоду. З одного боку кілька десятків відсотка, а може й більше, він відтягне від "НУ-НС" та БЮТ, а з другого, і це головне, він консолідує проросійськи налаштований електорат. Бо ключовою фішкою панславістських сил є залякування якраз крайнім націоналізмом. Мовляв, бачите, яку загрозу несе українізація політики та культури, тому в жодному разі її неможливо допускати. А чим закінчують лідери подібних проектів добре видно на прикладі Дмитра Корчинського. З іншого боку "розкрутка" КПУ (о) вигідна правому флангу українського політикуму, і тому, не виключена її фінансова підтримка з цього боку. Гра є гра і завжди знайдуться охочі потрапити на чиїсь гачок.

Зовсім інші завдання мають перед собою сили, що колись займали домінуючі позиції в українському парламенті. Усіма силами пробують зберегти рештки електорату комуністи й соціалісти. Першим мабуть ще вистачить запасу стійкості, а другим навряд чи. Зовсім мізерні шанси має колишня НДП і розійтись їй заважає мабуть лише не вміння переключатися та амбіції колишніх заступників, які після відходу перших осіб очолили відповідні центральні та регіональні структури.

Особливе місце в цьому переліку займає Блок Литвина, який на відміну від інших в цій кампанії має шанс зміцнити свої позиції, в першу чергу за рахунок соціалістів. Хоча вони вже далеко не ті, що були За ЄДУ. Тому Володимир Литвин усіма засобами намагається позиціонувати себе третьою силою, хоча насправді його місце п’яте або шосте. Хоча справа не в цифрах, а в суті. І тут Блок Литвина є уламком колись могутньої адміністративно-совкової моделі державного управління. Нині його головний коньок — не допустимо розпродаж та приватизацію землі. Колись подібні позиції займали комуністи щодо приватизації торгівлі. І, до речі, тоді Сергій Ракушняк в Ужгороді пробивав цю стіну. Так, не обійшлося без зловживань і обману владних мужів. Але в стратегічному результаті маємо сучасні європейські магазини, відсутність дефіциту й черг, вільний обмін товарами та послугами. Потім був спротив приватизації промисловості, але нині маємо передові показники в рості економіки, значне зростання центрального і місцевих бюджетів, завоювання зовнішніх ринків. Тепер залишився останній бастіон бюрократії — земля. Мовляв не можна її перетворювати в товар, бо скуплять і вивезуть у невідомому напрямку. Але власності без власника не буває, просто він може бути або приватник, або чиновник. І другий дери банить набагато більше тому, що тимчасовий. Приклад Ужгорода: вищий посадовець — мер разом з депутатами — офіційно за безцінь, а в реальності знаємо як, вже півтора року роздає земельні ділянки пачками. Звичайно в таких умовах їм не потрібний відкритий ринок землі. І до речі, фракція БЮТ брала в цьому найактивнішу участь разом з Регіоналами та Народниками Литвина, за що і були виключені всі її члени з партії "Батьківщина". Однак, позбавити їх мандатів поки можливості немає і дерибан продовжується. Тому демагогія про загальнонародну державну власність завжди залишиться демагогією. А якщо пустуючи, вимираючі села в Центрі чорноземної України це є приклад державного господарювання, то тоді варто голосувати за подібну третю силу.

Теги:

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати