Освячення та закладання наріжнього каменю владика Мілан звершив ще 5-го листопада 2005 року. За допомогою благодійників та підтримки вірників було споруджено новий храм для громади с. Солочин, яка довгий час молитовно та фізичною працею будувала новий храм, бо старий греко-католицький храм, який був збудований у 1868 року, було відібрано і передано православним
Преосвященного владику Мілна зустріла молодь парафії разом з її адміністратором о. Олександром Хвастою. На освячення храму, яке довгий час очікувала громада, прийшло багато вірників з м. Сваляви та навколишніх сіл.
Архієрейську Службу Божу владиці Мілану співслужив декан Свалявського деканату прот. Володимир Іванчов та шестеро священнослужителів. У своєму архіпастирському слові владика привітав усіх з великою подією – освячення нового храму та наголосив про важливість будування парафіяльної спільноти у любові.
Після Літургії владика Мілан подякував всім нашим старим вірникам, котрі зберегли прадідівську віру у своєму серці та кріпко стояли разом з Католицькою Церквою у часи підпілля. Також було вручено Архієрейські подячні листи та грамоти всім хто в особливий спосіб приклався до побудови храму. На кінці було освячено пам’ятну дошку останньому греко-католицькому параху с. Солочин о. Василю Штецю, який був засуджений на 25 років ГУЛАГу за Христову віру .
Довідка
о. Василь ШТЕЦЬ — парох церкви Зіслання св. Духа в с. Солочин Свалявського р-ну. Народився 23 жовтня 1909 р. в сім'ї хліборобів Олексія Штеця і Марії Вовчик у с. Росвигово (нині пригород м. Мукачево). Здобувши початкову освіту батьки у 1921 році віддали хлопця для продовження навчання в Мукачівську гімназію, отримавши свідоцтво про середню освіту, в 1934 р. поступив в Ужгородську духовну семінарію. Після закінчення навчання в семінарії, 12 грудня 1939 р. єпископ Мукачівської єпархії Олександр Стойка рукоположив його на священика. Свою душпастирську працю розпочав парохом у с. Лісковець Міжгірського р-ну, 1943— 1949 рр. працює парохом у с. Солочин. На початку 1949 р. йому як і всім греко-католицьким священикам, які не дали згоди на возз'єднання з російським православ'ям, було заборонено виконувати душпастирську роботу, а сім'ю виселено з парохіяльного будинку. 28 червня 1949 р. співробітники КДБ заарештовують о. Василя Штеця, а обласний суд 29 серпня 1949 року засуджує на 25 років позбавлення волі з поразкою в правах терміном на 5 років і конфіскацією належного йому майна. Після суду о. Василя Штеця разом із олтарними братами священнослужителями Йосифом Карпинцем, Стеф'аном Петенком, Іваном Малишкою та Іваном Скібою відправили через Львівську тюрму-розподільник у Київську тюрму № 1 ("Лук'янівку"), де вони були поселені в камері № 28, а 12 листопада о. Василя Штеця і Івана Малишку переселили в камеру № 29. Пізніше через Московську тюрму-розподільник о. Василь Штець був відправлений у табори ГУЛАГу м. Джезгазкан, де його праця в таборі с. Рудник використовувалася у шахтах по видобутку мідної руди й на різних будівництвах. Там втратив здоров'я, і як інвалід 22 лютого 1955 року був звільнений з таборів ГУЛАГу . Після цього йому дозволили повернутися додому. Приїхавши додому, поселився в Росвигові й влаштувався працювати в Мукачівському АТП кондуктором автобуса. 29 червня 1980 р. на 71-му році життя і на 41-му році свого душпастирства о. Василь Штець помер у Росвигові, де й похований.
Згідно зі ст. 1 Закону Української РСР "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" від 17 квітня 1991 р. о. Василь Штець реабілітований 13 серпня 1991 р. прокуратурою Закарпатської області.