Фінальні ігри щодня збирали стільки вболівальників, що стало ясно: про водне поло в місті пам'ятають, його люблять.
Незважаючи на всі побоювання організаторів змагань, що не встигнуть підготувати басейн, що не зможе Ужгород як слід прийняти команди -фінальні ігри були проведені на високому рівні. Це думка не господарів, а гостей. Господарі все одно бачили всі приховані мінуси в своїй роботі і намагалися усувати їх вже в ході змагань.
На підсумковій прес-конференції йшлося більше саме про ці мінуси. Слід якнайскоріше реанімувати дитячу спортивну школу водного поло.
Фанати спорту Філ Василькін, Олександр Зінов'єв, Михайло Молнар зробили все, що могли, і навіть більше, аби Ужгород не осоромився. Прикро було чути від гостей міста критику на наш Невицький замок. Говорили, що севастопольці та харківчани обурювалися, в якому запущеному стані
навколишня територія цієї перлини Закарпаття. Казали, що тут на туризмі можна добре заробляти, але бачили навколо лише купи сміття.
Ватерполісти роз'їхалися, але розмови про водне поло ще довго точитимуться. Наша команда за підсумками ігор опинилася на 6-ому місці. У першу трійку увійшли команди Донецька, Севастополя і Львова. Кращими визнані воротар Микола Яночко, гравець Дмитро Лавришин.
Слаба фінансова підтримка цього виду спорту. Якщо в Маріуполі кожен гравець-отримує до 2 тисяч доларів, то наші закарпатці тратили свої власні кошти, щоб належно пройшов фінал. Самі нічого не отримували.
На фінальній прес-конференції велася зацікавлена розмова про те, щоб наш регіон став дійсно привабливим для цього виду спорту. Та й не тільки для цього. Потрібно зробити все, щоб відродити спортивну славу Закарпаття. Ентузіасти для цього є. Але одного ентузіазму, на жаль, замало.
Марія Підгорна, "Вісті Ужгородщини"
26 серпня 2007р.
Теги: