Я з дитинства люблю спостерігати за всім живим, та найбільше враження на мене завжди справляли такі рідкісні, сильні і, на перший погляд, агресивні представники фауни, як буйволи. Хотілося довідатися про них якнайбільше, і я перечитав усю доступну мені літературу. Та куди більше мені дали, звичайно, безпосередні відвідини кричівських газд, які по сьогодні тримають на обійстях круторогих.
За переказами, буйволи завезені в наш край ще за часів Батия, у ХІІІ столітті. Їхня батьківщина – В’єтнам, Індія, Північна Америка. На Закарпатті перші буйволи «отримали прописку» в таких селах Тячівщини, як Руське Поле, Колодно і Кричово, а також у Велятині й Стеблівці сусіднього Хустського району.
У 60-их-70-их роках у Кричеві нараховувалось близько 300 буйволів. Зараз їх всього-на-всього 27. І на всі села, де утримуються тварини, один-єдиний самець.
У давнину буйволи були насамперед тягловою силою: господарі зв’язували залізними ланцюгами двох тварин, впрягали їх до ярма, а ланцюги кріпили до воза. Попереду йшов, тримаючись за ярмо, поводир. У такий спосіб селяни транспортували будівельні матеріали, дрова, урожай з поля. Весною буйволами орали і боронували ріллю. Завдяки природній силі й витривалості вони чудово справлялися зі своїми обов’язками, адже значно міцніші за коней. Не дарма кажуть, що буйволи потягнуть стільки, скільки потрібно. Правда, рухаються вони повільно. З цього приводу в народі навіть побутує приказка. «Майже, його буйволи везуть», – кажуть про того, хто десь забарився.
Ще одне достоїнство буйволів – поживне, висококалорійне молоко, жирність якого сягає 10-12%. Переробляють його на бринзу, сир, вурду. Кисле молоко має дуже густу консистенцію: якщо перевернути банку з домашнім кефіром догори дном, воно не витікатиме.
Час спаровування буйволів припадає на літо. Цікаво, що коли череда повертається з поля, бик-залицяльник проводжає самку аж до її воріт і лишень після цього завертає на своє обійстя.
Телята народжуються через 10,5 місяців. У віці 7-8 тижнів вони вже мають вагу 80-85 кг. Після отелу буйволиця дає за один удій 4-5 літрів молока, тобто 9-10 літрів на добу. Дояться ж вони 10 місяців на рік. При народженні теляти йому дають ім’я. Бичок – це, як правило, Беня, Льоня, Дюрій, а теличка – Фанія, Монція, Юлка, Иржія, Бризя…
У квітні буйволи виходять на пашу. Їм, невибагливим, смакує будь-яка трава, навіть кущі. Проте ці тварини не можуть без води – потічка, ставка чи калюжі. Влітку можуть цілісінький день пролежати у воді, занурившись по самі вуха. Тому в Кричеві їх випасають в болотистому урочищі Одарово. Та травички їм замало, тож чекаючи повернення свого утриманця з толоки, господар кладе йому в ясла сіна, муки чи пшениці.
Буйволи дуже звикають до своїх хазяїв, тож чужій людині далеко не завжди вдається прив’язати норовисту тварину до ясел, а тим більше подоїти. Часто буйволи звикають до певних умовностей. Іноді, аби видоїти молоко повністю, хтось мусить стукати в ясла, інший – запрягати тварину до воза, третьому доводиться грати на гармошці. Іноді кращому видоюванню сприяє вже те, що хтось стоїть на порозі хліва.
Червоний колір може викликати в буйволів несамовиту лють, тож через червону деталь гардеробу декому доводиться рятуватися втечею.
Те, що буйволяче поголів’я різко скоротилось і продовжує скорочуватися, має свої причини. Це і мелі-орація пасовищ з баюрами й мочарами, що їх полюбляють тварини, і занепад господарств (адже в Стеблівці на Хустщині була навіть буйволяча ферма). Не варто скидати з рахунку й те, що представники цього екзотичного виду домашньої живності вимагають особливого догляду, а більшість працездатного населення змушена мандрувати за заробітками. На господарствах залишилися старенькі, які не в силах справлятися з примхливими підопічними.
Буйволяче молоко не має аналогів за смаком і корисністю. З нього виходить густа сметана, а кисле буйволяче молоко можна їсти навіть виделкою. Свіже молоко – жирне, ніжне і легке – набагато смачніше, аніж молоко від корови. Воно легко засвоюється організмом людини, що особливо важливо для дітей, осіб похилого віку, тих, хто страждає на захворювання печінки і жовчного міхура. Крім того, в буйволячому молоці багато солей кальцію, що запобігає захворюванню дітей на рахіт, а дорослих – на остеопороз. До всього воно зміцнює імунну систему, через що рекомендоване для профілактики туберкульозу, лейкозу, інших хвороб.
Спостереження за жителями Кричева, що утримували буйволів протягом багатьох років, свідчать про позитивну дію на організм людини буйволячого молока та його продуктів. Адже тут має місце довготривалість життя, міцне здоров’я, імунітет до багатьох захворювань. Непоодинокими є випадки, коли кричівці, які вживають буйволяче молоко, у віці 80-95 років зуміли зберегти хороше здоров’я й розумові здібності. З чого можна зробити висновки про те, що це молоко уповільнює процеси старіння. Старожилів Кричева, які впродовж багатьох літ вживали в їжу буйволяче молоко та молочнокислі продукти, оминала така недуга, як остеопороз (розрідження кісток), що призводить до переломів при незначних травмах, болю в спині.
Про лікувальні властивості буйволячого молока, пов’язані з підвищеним вмістом кальцію, говорить і такий факт. Десятирічний хлопчик страждав на стійке захворювання суглобів, яке загострювалося 2-3 рази в році. Медикаментозне лікування ефекту не давало, поліпшення настало лишень після тривалого вживання буйволячої «кулайстри» (молоко протягом тижня після отелення буйволиці). Щороку восени й навесні він проводив профілактичний прийом заздалегідь заготовленої, що зберігалась в холодильній камері, кулайстри, і недуга відступила. У 98-річної мешканки Кричева, яка впродовж піввіку вживала буйволяче молоко, збереглося більше половини зубів.
А Марія С., мати сімох дітей, за рекомендацією лікарів регулярно споживала сир, бринзу та кисле буйволяче молоко для профілактики анемії та карієсу під час вагітності. Діти теж споживали ці продукти й усі мали здорові зуби та хороші показники крові.
Медична статистична звітність засвідчує, що на Кричівській дільниці колись були найнижчі показники по захворюванню на туберкульоз. Це, видається, теж заслуга отих 300-350 буйволів, якими колись могло похвалитися село.
73-річний кричівець Іван С. чотири роки хворів на туберкульоз і врешті-решт був виписаний додому з безнадійним діагнозом. Після систематичного вживання буйволячого масла і молока через 6 місяців вогнище захворювання розсмокталось. Зараз чоловік почувається добре.
Олена Б. хворіла на істерію. Протягом місяця пила перед сном тепле парне молоко. І що ж? Настрій покращився, сон нормалізувався, підвищилася працездатність. Ефект можна пояснити заспокійливою дією кальцію, який міститься в молоці у достатній кількості.
Хотілося б, аби сказане вище про особливості буйволів та унікальні властивості буйволячого молока, окрім цікавості, змусило ще й задуматись над тим, чи смакуватимуть буйволячим молоком прийдешні покоління. І чи не зникне разом з буйволами щось набагато цінніше й важливіше, як горнятко молока. Хочеться все-таки вірити, що цю рідкісну породу тварин не буде покинуто напризволяще і державна підтримка стане першим вагомим кроком у справі розширення популяції буйволів.
ДО СЛОВА…
У поведінці буйволів немало кумедного й своєрідного. Один з кричівців розповідав, що його син змушений щовечора брати в руки баян і награвати в хліві різні мелодії. Одного разу він поїхав на сесію і буйволиця три дні не хотіла доїтися.
Колишній чередар І.Білич у 60-ті роки випасав буйволів на полонині Магалька. Одна буйволиця відлучилася від стада і на неї напала ведмедиця. Зав’язалася бійка. Буйволиця довго била ведмедицю боком (вони, зазвичай, б’ються боками), а потім притисла до великого міцного дерева і задушила. На жаль, невдовзі вона й сама померла від отриманих травм.
Розповідають також, що буйволи люблять ходити «за вітром». Так, буйволиця Петрикових під час сильного вітру пішла в його напрямку аж на четверте село (за 18 км), де господар її й знайшов. Ходіння за вітром спостерігається часто. Ця звичка буйволів добре відома, тож, зазвичай, знають, де шукати своїх заблукалих годувальників.
Ні для кого не секрет і буйволяча нелюбов до червоного. Колишній секретар сільської ради Кричева розповідає: буйволиця Бризя, яка належала Щефанковим, так розізлилася, побачивши його червону «Яву», що він ледве втік на ній від переслідування. Гонка тривала на двокілометровому відрізку шляху. Лишень після цього охолов переслідувач. Потім Бризя завжди і скрізь впізнавала секретаря й реагувала на його появу залякуючим ревом й тупотінням ніг.
Олександр Стан, с.Угля. "Трибуна"
21 серпня 2007р.
Теги: