- Після завершення контракту з словацькою «Жиліною» в мене, окрім «Говерли» були пропозиції ще з двох клубів – першолігового з Бельгії та клуба з другої німецької ліги. Після тривалої консультації з агентом, дійшли думки, що для подальшої перспективи для мене кращим варіантом будуть виступи в українській прем’єр-лізі.

- Ти зіграв два матчі проти досить таки серйозних суперників - харківського «Металіста» та львівських «Карпат». Як оцінєш рівень нашого чемпіонату?

- Цей чемпіонат для мене саме те, що треба – дуже хороший рівень. Ці два матчі яскраве свідчення цьому – кожна з команд показувала зовсім різний стиль гри. Дуже добре, що в одному чемпіонаті можна знайти різні види футболу.

- Цікаво, який стиль нагадує тобі український футбол – італійський, англійський?

- Я б назвав український футбол синтезом італійсько-німецького футболу. Дії команди в обороні нагадують італійський футбол, а от боротьба в атаці, схожа на німецьку бундес-лігу. Але повторюся, зробив такі висновки лише після двох проведених офіційних матчів.

- Швидко пройшов адаптацію до нових умов життя в українських реаліях?

- Мені пощастило, так як провів повний тренувальний передсезонний цикл в «Говерлі», тож мав час звикнути до стилю гри команди, зрозумів, що від мене вимагає тренер. На початку дуже допомагали футболісти, які всіляко підтримували мене. Таке відношення дуже допомогло мені почувати себе комфортно в новому колективі.

- Які враження в тебе склалися про Україну?

- Тут зовсім інакша культура. Я виріс в Парижі, там трохи інший менталітет, але толерантно ставлюся до всіх, тому намагаюся знайти спільні риси в людях. Тепер вивчаю історію та культуру України, щоб знати більше про країну та Закарпаття зокрема.

- Ти народився і виріс у Франції, є громадянином цієї країни, чому ж вирішив заграти за збірну Того, а не Франції?

- По-перше, мої батьки тоголезці, які переїхали до Франції. Але в той же час з 16 до 20 років входив до складу юнацьких та молодіжних збірних Франції. Отримав великий досвід, граючи за ці команди. Разом зі мною займалися такі відомі нині футболісти світового рівня як Самір Насрі, Карім Бензема, Жеремі Менез, у складі молодіжної команди разом з ними грав у фінальній стадії молодіжного чемпіонату Європи. А в 19 років через велику конкуренцію до основної команди Франції мав можливість вибрати грати за збірну Того, тож вирішив стати футболістом національної збірної своєї корінної Батьківщини. Отримав запрошення, закріпився в складі і тепер дуже радий захищати честь своєї країни, грати про великих команд, боротися за потрапляння на Чемпіонат світу, фінал Кубка Африки та Чемпіонату континенту. Думаю, що для кожного гравця – це вагоме досягнення.

- Ти капітан збірної Того, які завдання стоять перед збірною?

- Наразі чекаємо на старт відбіркового етапу Кубку Африки, в квітні вже будуть відомі деталі проведення, а офіційні матчі розпочнуться з вересня. Це вперше такий тривалий період, коли в збірній немає ігор і мене не викликають до лав збірної Того. З однієї сторони це добре, бо можу сконцентруватися на матчах за свій клуб у чемпіонаті України.

- Чи заспокоїв своїх рідних щодо ситуації в Україні. Адже зараз багато світових ЗМІ, окреслюють події в нашій країні як стан війни?

- Батьки дуже хвилюються за мене. Вже мав поганий досвід у 2010 році, коли автобус збірної Того, яким їхали на матч проти збірної Кот-Д’Іуара в Кубку африканських націй до Анголи попав під обстріл сепаратистів в провінції Кабінда. В тій перестрілці отримав поранення в спину, тому тепер, коли їду кудись грати батьки сильно хвилюються за мене і, навіть, умовляли не їхати до України. Доводилося, навіть щось вигадувати, щоб заспокоїти їх, що тут все гаразд. Дуже щасливий, що зараз все більш-менш тут все нормально й сподіваюся, що так буде й надалі.

- Чи є в тебе гравці, яких маєш за взірець і намагаєшся наслідувати їх манеру гри?

- Так як я захисник, тож дивлюся саме за футболістами свого амплуа. Зараз мені подобаються два футболісти – Венсан Компані з англійського «Манчестер Сіті» та Тьяго Сілва з французького ПСЖ. Прагну досягти їх рівня, багато працюю над собою, щоб дійти до цієї мети.

- Окрім власне захисних функцій частенько йдеш в атаку, особливо під час стандартів, тож маєш на меті забити гол?

- Так. Незважаючи на те, що я гравець захисної ланки, як і кожен гравець, люблю забивати голи. Щороку забиваю мінімум по три гола в ворота суперників. В першій частині чемпіонату Словаччини в складі «Жиліни» на моєму рахунку вже чотири м’ячі. Гадаю, в «Говерлі» мені також вдасться мімум тричі святкувати взяття воріт суперника.

- В якому чемпіонаті хотів би грати?

- Так як я ще молодий, тож прагну пограти в чемпіонаті Італії, а саме за мій улюблений клуб - «Мілан», за який вболіваю з дитинства.

- Чи спробував українську та закарпатську кухню – борщ, бограч?

- Так. Куштував разом із усіма гравцями – мені сподобалося.

- Як тобі наше місто, вболівальники команди?

- Ужгород – спокійне місто. Вболівальники також порадували, сильно нас підтримували в останньому матчі, що й допомогло нам здобути перемогу над «Карпатами».

- Щоб хотів побажати вболівальникам нашої команди?

- В першу чергу, хочемо залишитися в прем’єр-лізі, адже в минулому сезоні команда практично лише за щасливим збігом обставин залишилася в еліті. Тому, лише коли прийшов до Ужгорода вирішив докласти максимум зусиль, щоб допомогти «Говерлі» зберегти прописку в прем’єр-лізі, адже хочеться залишити хороший слід після себе. На мою думку, наша команда займає не ту позицію в турнірній таблиці на яку заслуговує, тому що за потенціалом мали б посідати сходинку на 4-5 пунктів вище. Запевняю наших вболівальників зробити все можливе, щоб цього добитися.