«Маленька Росія» Роберта Фіцо

Дрейф у «світле минуле»

Словаччина після здобуття незалежності 1 січня 1993 року боролася із величезними економічними труднощами та гігантським  безробіттям. Уряд Владіміра Мечіара, якому дорікали за націоналізм, на кілька років загальмував вступ до НАТО. У 1998 році до влади у Братиславі прийшли праві ліберали на чолі Мікулашем Дзуріндою. Упродовж восьми років його прем’єрства Словаччина стала найбільш динамічною країною Центрально-Східної Європи – ВВП щороку зростав на майже 7%. Завдяки сміливим ринковим реформам Словаччина привабила значні іноземні інвестиції, часто перемагаючи конкурентів із Чехії, Польщі та Угорщини.
Водночас успіхи уряду М.Дзурінди супроводжувалися всезростаючою тугою суспільства за «соціальною безпекою» комуністичних часів. Громадяни охоче вірили політикам, які проголошували найвищою цінністю «соціальну державу». Найбільш активно просувала цю ідею партія Smer (напрямок). Її лідер Роберт Фіцо – молодий, енергійний, вправний оратор, ставав дедалі популярнішим. Багато словаків гадали, що він є гарантом отримання роботи і вищих пенсій, що вирішить проблему еміграції молоді, боротьби зі злочинністю та наркоманією. Р.Фіцо дуже багато просторікував про обов’язки держави, він обіцяв, що покінчить із ринковими експериментами в системі охорони здоров’я. 4 липня 2006 року Smer виграв парламентські вибори.

Кар’єра без люстраціїї

Роберт Фіцо здобувши фах юриста в Братиславському університеті, став до праці 1987 року в Інституті держави і права Словацької АН та вступив до Компартії. Оксамитову революцію восени 1989 році він, як сам сказав, не зауважив. У 1992 році вступив до посткомуністичної Партії лівих демократів (SDL) і почав робити блискавичну кар’єру. Вже через кілька місяців став депутатом парламенту. Перед виборами 1998 року Р.Фіцо відстоював створення коаліції з партією В.Мечіара. Коли посткомуністи увійшли до коаліції з прем’єром М.Дзуріндою, Р.Фіцо сподівався отримати посаду міністра юстиції чи принаймні генерального прокурора. Проте йому навіть не запропонували ввійти до складу уряду. В знак протесту він вийшов із SDL і створив власну партію – Smer. Шукаючи місця на політичній сцені, він проголосив ідею «третього шляху». Головним злом Р.Фіцо називав «злодійську» приватизацію, зловживання чиновників і корупцію. Його фраза, що «приватизація, глобалізація та лібералізм рівні геноцидові» стала крилатою.

На парламентських виборах 2002 року Smer здобув 13,5% голосів, що було успіхом як для дебютанта. Р.Фіцо почав гучно критикувати економічні реформи М.Дзурінди, дорікаючи тому, що він прагне збагатити вузький клас власників капіталу й менеджерів коштом решти суспільства. У червні 2006 року його партія отримала 29% голосів виборців і третину місць у парламенті. Р.Фіцо створив уряд за участі HZDS і націоналістичної партії Йосефа Слоти.

Маленька країна з великодержавними вподобаннями

За час прем’єрства Р.Фіцо зросла напруга у стосунках із національними меншинами, які населяють країну. Виступи радикального члена коаліції, націоналіста Й.Слоти, який заявив, що «у Словаччині немає проблеми угорської меншини, а є проблема того, що деякі словаки сміють декларувати себе угорцями» спричинили протест сусідньої Угорщини. Очевидну неприхильність й самого прем’єра до нацменшин засвідчив і його докір, кинутий минулоріч на їхню адресу, мовляв «меншини лише простягають руки для отримання допомоги, а обов’язків перед країною не мають жодних». На звинувачення у суспільному «нахлібництві» гостро відреагувала Президія Центральної ради Союзу русинів-українців Словацької Республіки. «Меншини не простягають руки і не жебрають, а  просять  тільки те, що належить їм по праву, і вимагають зобов'язання, які взяла на себе Словаччина на міжнародній арені. Коли ці вимоги порівняємо з деякими іншими країнами, то ми повинні їх оцінити  як відносно скромні.  Адже в Словаччині багато років ми не можемо добитись ні основного закону про статус національних меншин та  фінансування їхньої культури. Право субсидіарності, тобто право на участь в управлінні своїми справами, закріплені в Конституції, можемо розуміти  тільки  символічно, тому що насправді, в більшості випадків, рішення приймаються  про нас без нас», – каже голова Центральної ради Петро Сокол.

Роберт Фіцо змінив курс і міжнародної словацької політики: «Росія – це та країна, з якою мій уряд хоче мати і матиме якнайкращі і взаємовигідні відносини». При цьому прем’єр не забув нагадати, що його уряд був на боці Росії й під час її газової суперечки з Україною, й під час її вторгнення в Грузію. У 2012-2013 роках уряд Р.Фіцо також не сприяв Києву у газових питаннях. Братислава ігнорувала наполегливі рекомендації Брюсселя дати «зелене світло» реверсним постачанням газу із Західної Європи до України. Згодом Словаччина отримала від «Газпрому» суттєву знижку. Окремі оглядачі зазначають, що Словаччина за влади Роберта Фіцо почала скидатися на «маленьку Росію» де панує одна партія, а її лідер по-путінськи грає на публіку, вдаючи із себе «вождя нації».

На думку словацького прем’єр-міністра, сьогодні Європейський Союз не має перебирати на себе відповідальності за українську економіку, оскільки українці повинні насамперед самі навести лад у своїй країні, й лише потім з ними можна домовлятися. «Словаччина, – сказав Р.Фіцо, – не погодиться з безглуздими економічними санкціями на адресу Росії, бо вони завдадуть колосальної шкоди нашому господарству». Водночас він звернувся з критикою на адресу Європейського Союзу, звинувативши його в тому, що той безпідставно «спокушав» Україну членством, а відтак і спричинив глобальне явище, яке світ називає сьогодні «українською кризою».

Нещодавно я мав нагоду поспілкуватися з журналістом впливової словацької газети SME Мікулашем Єсінскі, який приїздив до Ужгорода в пору, коли вирував Майдан. Колеги, які напрочуд об’єктивно і детально писали як про події на київському Майдані, так і про перебіг зміни влади на Закарпатті, самі наголошували, що вони ніяковіють від позиції, яку зайняв їхній уряд стосовно подій в Україні. На тлі активних дипломатичних зусиль та гуманітарної допомоги інших наших сусідів із Вишеградської четвірки, слова словацького прем’єра Р.Фіцо, мовлені ним у пік масових розстрілів мітингувальників у центрі Києва, що він не розуміє того, що відбувається в Україні і не знає, якої допомоги нині потребують українці, звучали особливо цинічно.

З президентськими виборами, частина аналітиків пов’язує й антиукраїнські заяви словацького прем’єра на брюссельському саміті. «Словаки мають щастя, – писала напередодні брюссельського саміту чеська газета «Lidové noviny», – бо обирають свого президента якраз у ті дні, коли вирішується доля України, коли кандидати мають довести, чи є вони демократичні державники, чи, навпаки, мюнхенські боягузи й політичні опортуністи. Чи спроможуться назвати агресію агресією, окупацію – окупацією, а окупанта – окупантом? Чи спроможуться на те, щоб Словаччина повелася так, як поводиться Польща, абсолютно слушно наполягаючи на якнайтвердішій відповіді Заходу путінській Росії?».

Теги: Фіцо, Словаччина, Росія

20 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати