Леон Данко: "У Солотвині лікують не тільки вода та грязі, але й повітря..."

Десятки тисяч людей прагнуть відчути на собі цілющу силу легендарних солених озер Солотвина, десятки тисяч хворих роками очікують можливості пройти унікальний курс лікування у підземних соляних шахтах. Щоліта навколо Солотвинських озер, наповнених цілющою ропою і грязями, розростається людський мурашник із тих, хто приїхав сюди за здоров'ям, хто шукає екзотику, і тих, хто просто вирішив відпочити на озерах. Але в Солотвині лікує не тільки вода та грязі, але й повітря. Про цю останню дивовижну особливість, відому широкому загалу трохи менше, ніж солені озера, наша сьогоднішня розмова з головним лікарем обласної алергологічної лікарні, кандидатом медичних наук Леоном ДАНКОМ.

СОЛЕРУДНИК

Про цілющі властивості солених озер Солотвина відомо вже далеко за межами не тільки області, але й країни. Разом з тим не менш унікальною є властивість підземних соляних шахт лікувати астму та різного роду алергічні хвороби. В чому ж полягає особливість спеле-отерапії, яка вважається однією з найдієвіших лікувальних методик при різноманітних захворюваннях органів дихання?

Майже сорок років тому, в 1968 p., в умовах мікроклімату соляних шахт солерудника в Солотвині почали лікувати хворих на бронхіальну астму та інші неспецифічні захворювання легенів. Спочатку це було алергологічне відділення місцевої лікарні, яке пізніше реорганізували в обласну алергологічну лікарню. На глибині 300 метрів, у відпрацьованих камерах Солотвинського солерудника шахти № 8,
розташоване підземне відділення лікарні.

Унікальний мікроклімат - постійна впродовж року температура 18,4— 20,2 °С, відносна вологість 34— 40 %, атмосферний тиск 764— 760 мм рт. ст., іонізоване повітря, яке за вмістом бактеріальної флори відповідає умовам операційної, відсутність алергенів, шкідливих газів, у кілька разів нижчий радіаційний фон, зведений до мінімуму вплив електромагнітних полів і велика кількість іонів натрію створюють надзвичайно сприятливі умови для лікування різноманітних захворювань органів дихання. Методика лікування включає 18-21 спуск у підземне відділення впродовж чотирьох тижнів.
Причому тільки один адаптаційний спуск проводиться в денний період (на 5 годин), а далі призначаються нічні сеанси. Крім спелеотерапії, хворі займаються
дихальною гімнастикою, а в наземній частині лікарні широко застосовуються фізіотерапевтичні методи лікування, психотерапія. Ефективність лікування сягає 80—86 відсотків серед дорослих та 90—95 серед дітей.

— Леоне Івановичу, знаю, що кількість хворих, яким необхідне це лікування, в кілька разів перевищує потенційні можливості лікарні...

— Так, справді, кількість пацієнтів, які потребують лікування та реабілітації спелеотерапією, набагато більша, ніж може прийняти лікарня. Причому, для стійкого позитивного ефекту потрібно пройти щонайменше курс лікування три роки поспіль. Зараз наша лікарня приймає замовлення вже на грудень. Загалом за майже сорокарічний період роботи обласної алергологічної лікарні проліковано близько ЗО тисяч хворих. Переважна більшість пацієнтів — наші краяни, хоча ми маємо право приймати на лікування до 10 пацієнтів з інших областей України. На сьогодні в нашому закладі 70 ліжок, з яких 30 - дитячі.

— При яких саме захворюваннях лікувальний ефект від перебування в соляних печерах найвищий?

— Звичайно ж, передусім, у кого бронхіальна астма, передастма, алергічні рініти, риносинусопатії,
поліноми тощо.

— Обласна алергологічна лікарня є своєрідним симбіозом із Солотвинським солерудником. І хоча
справно сплачує кошти за спуск-підйом хворих у соляні шахти, проте декілька разів на рік виникають ситуації, коли спуск хворих у підземне відділення лікарні знаходиться під загрозою. Бо солерудник банкрутує і не в змозі розрахуватись з численними боргами.

— На жаль, такі ситуації виникають дедалі частіше.

— Чи є шлях унеможливити їх виникнення?

— Безперечно, якщо прийняти рішення на державному рівні. Наприклад, найбільша проблема солерудника — борги за спожиту електроенергію. Левова частка
електроенергії йде на відкачку води, яка потрапила в шахту внаслідок повеней 1998 та 2001 років.

Вважаю, що оплатою за відкачку води повинен займатися не солерудник, не управління економіки і не управління агропромполітики, а міністерство з надзвичайних ситуацій. Тому що це є надзвичайна
ситуація. Така моя особиста думка. Якщо МНС проведе оплату за спожиту електроенергію для
відкачування води з нижніх горизонтів (з четвертого горизонту восьмої і дев'ятої шахт), то
солерудник з боргової ями потроху викарабкається.

Наша обласна алергологічна лікарня за спуск хворих платить 55,5 тисячі в місяць, а Українська республіканська — 120 тис. грн. за такий же період. Загалом за спожиту електроенергію солерудник повинен щомісяця сплачувати 220 тис.грн. Якщо б частину витрат на себе взяло МНС, то можна було б вийти з цієї ситуації. Ще одна з болючих проблем солерудника — катастрофічна нестача кваліфікованих кадрів. Адже при хронічних невиплатах заробітної плати люди залишають роботу...

СПЕЛЕОЛОГІЯ

— Знаю про ваше захоплення спелеологією. Ваші колеги розповідають, що і понині полюбляєте поблукати темними коридорами печер. Що було первинне - спелеотерапія чи спелеологія?

— Після третього курсу навчання я, як медбрат, проходив практику в Республіканській лікарні. Саме тоді головний лікар цієї лікарні, відомий український спелеолог Павло Петрович Горбенко разом із моїм двоюрідним братом, який працював тут начмедом, просто-таки затягнули мене в спелеологію. А вже потім виникла цікавість до спелеотерапії.

— Але ж за фахом ви — кардіолог...

— Уже після третього курсу навчання в Івано-Франківському медінституті знав, що однозначно буду займатися спелеотерапією і працюватиму в Солотвині в одній з алергологічних лікарень. Разом з тим на шостому курсі чудовий викладач, доцент кафедри Тамара Українська прищепила любов до кардіології всій нашій групі. Рідко зустрічаєш людей, в яких поєднуються всі найкращі риси - вона була прекрасною людиною, прекрасним педагогом і висококваліфікованим лікарем. Саме завдячуючи їй я і йшов цими двома шляхами паралельно...

— Леоне Івановичу, ви пропрацювали в Українській алергологічній лікарні 22 роки. Не шкодували, коли
довелося все кардинально змінити в своїй роботі — залишити посаду лікаря і йти фактично на адміністративну роботу. Адже головлікарю доводиться бути і постачальником, і виконробом, і
бухгалтером...

— Дуже шкодував... Там пройшла майже половина мого життя. Але вважаю, що моя фахова підготовка достатня, аби й надалі займатися спелеотерапією і розвивати лікарню. Ну і, звісно, хотілось спробувати себе в абсолютно новій якості.

— За ці роки багато що змінилось в лікарні. Почалися ремонти корпусів. Ваші колеги розповідали, що шеф почав ремонт не зі свого кабінету, як зазвичай буває, а з палат, медичних кабінетів... А що в найближчих планах?

— Вивести нашу лікарню на рівень сучасного зразкового обласного медичного закладу. Закінчити ремонти у всіх корпусах, привести в порядок територію, продовжити і завершити будівництво недобудови на 36 місць, яка стоїть ще з 1993 року, запровадити бальнеотерапію... Планів - безліч. А враховуючи досить важкий стан на солеруднику, я не впевнений, що спелеотерапія існуватиме ще впродовж тривалого періоду. Потрібно робити якісь запасні варіанти. Наприклад, перевести нашу лікарню у реабілітаційно-курортологічний оздоровчий комплекс з використанням нашого чистого повітря, ропи озера і грязей, які за своїми якостями не поступаються сакським, анапським, євпаторійським чи куяльниковським. Недарма наше найбільше солотвинське озеро Кунігунда порівнють із Мертвим морем в Ізраїлі.

— Вам довелось побувати не в одній печері. Які з них справили на вас найбільше враження? І як можна
використовувати лікувальний потенціал наших українських печер?

— За розмірами найбільше враження залишається після Новоафонської печери в Абхазії. А за красою - наші Тернопільські печери — «Голубі озера», «Кришталева», «Оптимістична». Лікувальний мікроклімат є не тільки в шахтах, але і в печерах. Упродовж тисячоліть він використовувався для лікування різних захворювань, в т.ч. і дихальних шляхів. Якби була створена спільна державна програма по туризму і по охороні здоров'я, то можна використовувати печери, що знаходяться на Тернопільщині, з достатньо високою ефективністю для лікування хворих на бронхіальну астму, різні алергічні захворювання верхніх дихальних шляхів. Таким чином не потрібно спускатися під землю на 300 метрів, а можна тут розробити відповідні методики. Це не є чимсь новим, у всьому світі використовується лікування методом спелеотерапії в печерах. Власне спелеотерапія починалась як лікування саме в печерах. Адже грецьке слово «спелеон» означає печера, а не шахта.

І ПРО ОСОБИСТЕ

— Чим керувались, коли визначали свій життєвий шлях як лікаря?..

— Це сталося випадково. В кінці 16-го класу я отримав травму і потрапив в лікарню, де медики мені повернули зір. Після того я вирішив стати лікарем.

— А чому поїхали вчитись саме до Івано-Франківська?

— Я родом із с. Вільхівці Тячівського району. Батьки — вчителі. Школу закінчив з медаллю. Коли отримав атестат, то з батьком зробили екскурсію по Західній Україні. Найбільше мені сподобався Івано-Франківський інститут. Туди і вирішив поступати.

— Леоне Івановичу, якби життя спробувати пройти по-новому, ви повторили б шлях, вибравши професію лікаря?

— Не впевнений... У мене була інша мрія — я хотів стати архітектором. Ще з дитячих років захоплювався малюванням, завжди був затребуваний як художник — і під час навчання в школі, і в інституті, і вже будучи лікарем. Тепер на це вже немає ані часу, ані натхнення...

— Від ваших співробітників якось довелось почути, що ви — досить ліберальна і м'яка людина, ніколи ні на кого не підвищуєте голос. Зазвичай головних лікарів бояться, а вас — люблять і поважають.

— По-перше, я вважаю, що з кожною людиною можна знайти спільну мову, не підвищуючи голосу. Якщо ж
людина не розуміє, то можна на неї кричати, стукати кулаком по столу, але ніколи спільної мови не знайдеш. А, по-друге, ми всі однакові перед Богом, і я вважаю, що жодна людина не має права
принижувати іншу, незалежно від того, яку ти посаду займаєш.

— Ви з дружиною — лікарі, син працює травматологом і ваша невістка теж медик. І серед друзів у вас теж багато медиків. То ж чи є серед друзів люди інших «цивільних» професій?

— Звичайно! Друзів вибирають не за фаховою ознакою, а за вподобаннями, людськими якостями. В числі моїх однодумців є шахтарі, економісти, бізнесмени і, звичайно ж, медики.

— Які якості цінуєте в людях найбільше?

— Порядність і розум.

— Чого б не могли вибачити друзям і близькій ЛЮДИНІ?

— Зраду.

— Ваше розуміння щастя?

— Коли на роботі і в родині все гаразд.

— А життєве кредо?

— Воно не одне. Перше - робити людям добро. І не тільки своїм друзям чи малознайомим людям, але й
недоброзичливцям та ворогам. Друге -все, що не робиться, йде до кращого.

— Як відпочиваєте, позбуваєтесь стресу?

— Так Бог дав, що я добудував будиночок на березі Тиси, куди приходжу і наче за рятівною стіною відгороджуюсь від більшості проблем. Мені нікуди не треба їхати, відпочиваю вдома, читаю книги, ловлю рибку...

— Яким книжкам надаєте перевагу?

— Детективам. Серйозні книги читаю рідко, під настрій.

— Що хотіли б самому собі побажати?

— Душевного спокою і внутрішньої гармонії. Ну і, звичайно, здоров'я.

***

Нещодавно Леон Іванович святкував 50-річний ювілей. Зичимо ювілярові міцного здоров'я, сімейного благополуччя, доброго настрою на довгі роки. Добра вам і щастя, нових здобутків у праці, бадьорості духу, невичерпної енергії та незгасаючого оптимізму, успіхів та вагомих досягнень в усіх справах.

Теги:

5 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати