Брехт, який зустрів Першу світову війну гімназистом, напередодні Другої світової всього за кілька тижнів пише велику драму “Матінка Кураж та її діти” (Хроніка часів Тридцятилітньої війни) як пересторогу для сучасників. Змальовуючи війну 1618-1648 р.р., драматург нагадує рідній Німеччині ті жахливі тридцять років - період ганебних, зловісних лихоліть та кровопролиття. Весь жах війни він втілює в образі жінки. Що може бути більш абсурдним, ніж жінка на війні?
Головною героїнею п’єси є маркітантка Анна Фірлінг, яку за відчайдушний характер прозивають Матінка Кураж. Вона разом зі своїми трьома дітьми переїздить у фургоні з крамом слідом за фронтом, і, хто б не переміг у бою, вдова все одно отримає зиск. Кому війна — а їй мати рідна. Вона тонко розраховує, що треба солдатам чи офіцерам, завжди тримає потрібне під рукою і вигідно продає чи то каплуна голодному командувачу, чи то набої солдатам, яким нічим відбиватися від ворога. Хитра перекупка уживається в жінці поряд з матір’ю, котра вболіває за своїх дітей. Але хто думає прожити війною, повинен платити страшну ціну. І ця ціна — людське життя.
Світова прем’єра “Матінки Кураж…” відбулася в квітні 1941 року в Цюріху, коли Європою вже йшла війна. В Берліні виставу вперше зіграли в січні 1949 року. “Матінку Кураж…” вважають “міцним горішком” для театрів, бо ж при сценічному втіленні треба знайти розумне поєднання “розвитку думки і емоцій”. А до того ж Брехт є засновником епічного (діалектичного ) театру, він спонукає до конфлікту між розважанням і навчанням, що має знищувати «емоціональну причетність» у глядачів, досягаючи в такий спосіб «ефекту відчуження». Як показала генеральна репетиція вистави, що відбулася 21 листопада, саме це відтворив в ужгородській постановці режисер Михайло Мільмейстер з Німеччини. Вже після першої дії глядача після такої «емоційної непричетності» накриває така хвиля емоцій, що хочеться втекти подалі… в іншу реальність, а потім виявляється, що дев’ятий вал вас тільки очікує.
Нова постановка кардинально відрізняється від попередньої, яку ужгородці мали можливість бачити далекого 1983 р. у постановці заслуженого артиста УРСР Юрія Горулі. Матінку Кураж тоді зіграла Марія Харченко, яка працює в театрі з 1945 року. 89-річна народна артистка України, що прийшла подивитися на генеральну репетицію, поділилася спогадами про тодішні репетиції вистави. Юрій Горуля дуже добре знався на музиці і відчував п’єсу, тому коли з’являлася музика на сцені, можна було вважати, що вистава вже зіграна. Музика налаштовувала акторку на роль. Тодішня постановка, зауважує жінка, була на багато коротшою від теперішньої, всього на одну дію, але і більш насиченішою. Режисер розбирав з Марією Федорівною кожен епізод, бувало репетиції закінчувалися аж під ранок. І найбільшою похвалою для акторки за недоспані ночі були схвальні відгуки глядачів. Одного разу до неї після закінчення вистави підійшов москвич з дочкою, обняв, поцілував і сказав, що бачив цю виставу у Москві у театрі Червоної Армії, так матінка Кураж у виконанні Харченко була кращою, вона перевернула всю його душу.
Тож чи переверне сьогоднішня матінка Кураж у виконанні народної артистки України Лариси Білак вашу душу ви дізнаєтеся, прийшовши до театру 1 грудня.
На фото - епізод з репетиції - Матінка Кураж з старшим сином
Оксана Чужа для Закарпаття онлайн. Фото автора