Невеличке село Кам’яниця розкинулося в долині річки Уж, яка змією в’ється посеред широкої долини. У самому населеному пункті нараховують понад дві тисячі жителів. З одного боку Кам’яницю обістали гори, з іншого видніється широкий та високий кар’єр – тут видобувають камінь та щебінь для численних новобудов. Основною принадою і, як кажуть місцеві, годувальницею населеного пункту є напівзруйнований старовинний замок, побудований ще в 13-му столітті. Він стоїть на вершині гори вулканічного походження, на висоті 260 метрів над рівнем моря. За легендою, замок був побудований як схованка для жінок і дітей під час ворожих нападів. Звідси начебто і походить назва – Невицький, або схованка «невіст», «невістський замок».
Ужгородський історик Михайло Поп розповідає, що до будівництва укріплення тут було городище, яке виконувало функції сховища. Із самим замком пов’язано чимало легенд, найпоширеніша – про Погань-діву.
«Серед місцевого населення побутує легенда, що колись в долині Ужа поселилася жорстока царівна Погань-діва. Вона наказала збудувати собі замок, а щоб він був міцнішим, домішувати до вапна яйця та молоко. Тоді страшний голод настав у всіх довколишніх селах. Від феодального гніту людей врятував угорський король Матвій, який нібито відрубав їй голову», – переказує легенду історик.
Замок є основною туристичною принадою Ужанської долини, його стіни заввишки до трьох метрів. На цій території історики, вчені, студенти проводять щороку археологічні розкопки. Поблизу історичної споруди вже побудували кілька туристичних комплексів – охочих помилуватися середньовічними руїнами чимало.
Ще одна туристична родзинка Кам’яниці – місцеві ліси. Лісове урочище Тепла яма, розташоване поряд із селом, є ботанічною пам'яткою природи загальнодержавного значення
«Це не гербарій!»
Тут під охороною працівників місцевого лісгоспу букові ліси, а також елітні дуби скельні віком понад 150 років. І тут же найбільша в Україні жива колекція червонокнижних рослин, розташована безпосередньо на території адміністрації Ужгородського лісгоспу. Його спеціаліст й ініціатор створення колекції Василь Лисичук розповідає про унікальні екземпляри.
«Тут зібрано 51 вид рослин – тих, які занесені до Червоної книги і є під загрозою вимирання. Особливість колекції у тім, що вона – жива, її можна побачити будь-якої пори року. Це не гербарій! Для рослин створені штучні болота, сухі, кам’янисті місця. Наприклад, тут росте едельвейс, і його тут можна побачити, а не лізти в гори. Це як живий навчальний посібник», – каже Василь Лисичук.
А ще одна цікавинка Кам’яниці – незвичної форми гребля, побудована в 1930-му році на Ужі. Саме від неї починається 10-кілометровий дериваційний канал «Невицьке-Ужгород», на якому зведено дві міні-гідроелектростанції. Канал забезпечує питною водою половину жителів обласного центру Закарпаття.
Робота є, але шукають її за межами села
Місцева міні-гідроелектростанція, туристичні принади, лісгосп та кар’єр дають роботу населенню Кам’яниці. Попри це, чимало селян доїжджають на роботу до обласного центру. Усі вони пишаються тим, що їхнє село в районі чи не найунікальніше, бо з огляду на нинішні українські реалії – переважна частина вулиць заасфальтована та освітлена. Жителька Камяниці Вікторія не натішиться з цього факту.
«Не знаю, десь 70 чи 80 відсотків вулиць заасфальтовані у нас. Хоч не страшно на каблуках ходити – не поламаються на ямах», – заважує вона.
Ті вулиці, на які бракує коштів, ремонтують «експериментальним шляхом», каже сільський голова Марія Коваль-Мазюта.
«Зробили ми дорогу з бетону, десь 200 метрів, до присілку Гута. Там приблизно 200 людей живе. Подивимося, як витримає. Якщо буде добре – так і далі будемо робити, як ні, то бетон буде дуже доброю основною під асфальт», – розповідає Марія Коваль-Мазюта.
Якщо з дорогами справилися, то з демографічною ситуацією – важче. Вірніше, ситуація хороша, а ось куди потім діток подіти – проблема. Садочок у Кам’яниці з навантаженням справляється, а ось школа – ні.
«Із 1989 року планується у нас будівництво школи, проект був на 400 місць. Діточок маємо десь 240-250, це так приблизно, не вистачає їм класів у місцевій школі», – констатує Марія Коваль-Мазюта.
Сільський голова каже, що місцева громада готова долучитися до будівництва школи, кошти будуть з продажу землі. Головне, щоб почули на державному рівні.
Надія Петрів, Радіо Свобода