Історія палацу розпочалася понад три століття тому, коли на знак подяки за вірну службу імператор Карл III подарував колишні володіння роду Долгаї графу Ласлу Телекі. В 1712 році Телекі розпочав у Довгому будівництво маєтку, який став його літньою резиденцією. Деякі радянські вчені припускали, що палац був зведений на місці старого замку. Але його значна віддаленість від руїн замкової каплиці спростовує цю версію. Проте під палацом збереглися залишки іншої споруди, датованої XV—XVIII століттями, що робить його ще унікальнішим. Варто зазначити також, що на сьогоднішні це єдиний в Європі архітектурний зразок сільської садиби епохи Середньовіччя.

За часів Радянського Союзу палац-фортеця став власністю держави, а в 1953 році в його приміщенні відкрили тубдиспансер. Нині тут функціонує стаціонар на 60 ліжок, клініко-діагностична лабораторія та рентгенологічний кабінет. Та все ж, незважаючи на всі плюси й користь, яку приносить цей лікувальний заклад, його розміщення в центрі села становить неабияку загрозу для тутешніх жителів. Крім того, тубдиспансер знаходиться в будівлі XVIII ст., що являє собою пам’ятку історії та архітектури і має велику культурну цінність.

Невдоволення місцевих жителів таким сусідством виникло з самого початку функціонування лікарні, але в радянські часи відкрито про це говорити ніхто не наважувався. Вже в роки незалежної України ця проблема зрушила з мертвої точки: з ініціативи мешканця с. Довге, на той час депутата районної ради Василя Кузана було прийнято рішення Іршавської райради про перенесення тубдиспансеру в інше місце. За словами Василя Васильовича, одразу ж виникла інша проблема: де його розмістити? Як варіанти розглядалися Білківське СПТУ (нині Білківський аграрний ліцей), а також санаторій «Факел» (нині «Боржава»). Однак через те, що Білківський ліцей і тубдиспансер підпорядковувалися різним міністерствам (відповідно Міносвіти та МОЗу), перший варіант був відкинутий. Згодом відмовилися і від другого.

У розв’язанні цієї проблеми насамперед була зацікавлена сільська громада с. Довге. Причини цього більш ніж зрозумілі: тубдиспансер знаходиться в центрі села, поряд із ним – школа, 3 церкви та близько 8 закладів харчування.

За словами Василя Кузана, в радянські часи пацієнти рідше виходили за межі лікарні, а крім того, їм видавали спеціальний одяг, завдяки якому вони вирізнялися з-поміж інших. Сьогодні ж хворі вільно пересуваються в межах села, що є надзвичайно небезпечним, оскільки тут лікуються і ті, хто має відкриту форму туберкульозу.

Щоб хоч якось зарадити проблемі, сільський голова Михайло Шкелебей дав згоду на виділення земельної ділянки під будівництво нового протитуберкульозного відділення. Та цього виявилося недостатньо: як завжди забракло коштів.

У 2011 р. до вирішення проблеми долучилася й «Агенція місцевого розвитку «Іршавщина». По-перше, питання порушувалося перед потенційними угорськими партнерами та управлінням охорони здоров’я ОДА. Основна мета – створення в майбутньому транскордонного проекту між Угорщиною й Україною. По-друге, «Агенція» в той же час розглядала й інші варіанти залучення грантових коштів, завдяки чому винесення згаданого медичного закладу за межі палацу та села стало б реальністю. Безперечно, це дозволило б у кілька разів збільшити туристичний потік, а також зменшило б ризик інфекційних захворювань у Довгому. Погодьтеся, довжани б від цього тільки виграли. І все ж, як бачимо, поки що вагомих результатів діяльність «Агенції» не дала.

У березні минулого року про проблему довжанського тубдиспансеру знову заговорили й у стінах облдержадміністрації. Тоді ж голова Закарпатської ОДА О.Ледида в рамках робочої поїздки на Іршавщину відвідав і протитуберкульозне відділення Іршавської райлікарні. А згодом у прес-центрі ОДА повідомили, що вже до кінця 2012 року в Тячівському районі планують збудувати комплекс, де лікуватимуть хворих на туберкульоз з усієї області. Це мало б вирішити проблему довжанського палацу. Та, як бачимо, минув рік, а віз і досі там…

Жодним чином не впливає на вирішення проблеми і той факт, що палац-фортеця графів Телекі має статус пам’ятки архітектури національного значення. Ще в кінці 2005-го було схвалено Комплексну програму збереження і використання пам’яток культурної спадщини Закарпатської області на 2006–2015 роки. Та, як не дивно, в переліку пам’яток замкової архітектури області, які потребують першочергової реставрації й консервації, довжанський палац жодним чином не згадується. Враховуючи те, що загальний обсяг фінансування Програми становить 248,00 млн. грн., бодай мала його частина могла б стати в нагоді.

І насамкінець, для реставрації будівлі погодилися надати кошти заможні нащадки графів Телекі з Угорщини, яких відшукав краєзнавець Василь Кузан. За його словами, їхньою єдиною умовою для співпраці є можливість приїжджати кілька разів на рік і безкоштовно відпочивати у відреставрованому комплексі.

Що ж, як бачимо, варіантів для подальшого розвитку сюжету більш ніж достатньо. Та все ж котрий із них виявиться найбільш ефективним, покаже час. Маємо надію, що проблема довжанської архітектурної перлини буде вирішена вже невдовзі.