"У моєму місті було багато циган. Учитель мого брата по скрипці теж був циганом, - розповідає Зеев. – Також у моєму класі були німці: два брати на прізвище Шварц. Ми були великими друзями. Був ще один, він добре розбирався в математиці і допомагав мені робити домашнє завдання".

Зеев говорить, що його родину не вважали євреями.

"Я належав до угорської громади. Я угорський патріот. Ми пишалися тим, що були угорцями".

Наприкінці 1938-го року Закарпаття стало частиною Угорщини, де при владі був диктатор Горті. З 1939-го ця країна фактично стала союзницею Німеччини.

"Життя почало погіршуватись. Батька і братів відправили в гетто, – розповідає Зеев, - Потім прийшли німці. Увійшли в наше місто, наш дім. Нам сказали, що ми євреї і наказали виходити з дому".

Зееву тоді було 13 років, його батькові і матері по 45, а брату – 18.

"Зібратися потрібно було за 5 хвилин. Нас відвезли на вокзал. Посадили у вагони. Потяг їхав в Аушвіц".

"Коли в Аушвіці мені видали смугасту форму я спочатку зрадів, думав, що з мене хочуть зробити моряка. Але хвилин через п'ять від мене забрали маму і мені стало сумно".

В Аушвіці сім'ю Зеева розділили: діти і жінки пішли в одну сторону, чоловіки в іншу.

"Я відчував себе дорослим і пішов з чоловіками. Ми почали рухатися в середину табору. Німецький офіцер запитав у мене скільки мені років. Я не хотів говорити, що я занадто молодий, я боявся. Я обдурив його і сказав, що мені 14".

Сім'я Зеева залишалася в таборі днів 10, а потім знову поїзд і півтора-два дні шляху. Вони приїхали до місця неподалік від Вроцлава (Furstenstein). І пробули там в таборі 9 місяців.

"В якісь моменти я прислуговував німецькому офіцерові. Серед багатьох німецьких солдатів, я зустрів і справжніх людей", - говорить Зеев.

"Через 9 місяців, у січні 1945-го, коли небо вже було повно літаками союзників і радянські танки вже наближалися, нас відправили у, так званий, "марш смерті".

Зеев зі своєю родиною та з іншими ув'язненими йшли близько чотирьох тижнів.

"Ми йшли пішки з раннього ранку до пізнього вечора. Одного разу ми увійшли в село. Було дуже холодно. У селі були такі білі будиночки з красивими квітами, - згадує Зеев Тібі Рам. - Там жили люди, у яких було все добре: вони їли, пили, спали. Я задавав собі питання "Чому я повинен так страждати, коли ці люди мого віку живуть так спокійно?"

Це було в районі Судетів, а кінцевою зупинкою ув'язнених був концтабір Берген-Бельзен.

"Це було пекло. Ми всі були хворі. Ми довго не їли. Багато людей померло від голоду, інші були – самі шкіра та кістки. Тоді я думав "Я помру, я не витримаю".

14 квітня 1945 року помер батько Зеева, це сталося за день до приходу у концтабір англійських військ.

"У багатьох загиблих були золоті зуби. І полонені намагалися за допомогою каменю дістати ці зуби. Коли мій батько помер, я взяв маленький камінчик і дуже ніжно відірвав йому ті зуби. Я не хотів, щоб інші це робили. Я взяв його зуби і поклав поряд з його тілом, так що будь-хто міг їх взяти, не спотворюючи обличчя мого батька".

Брат Зеева помер на наступний день після приходу англійців.

"Мені сказали, що брат непритомний. Я побіг швидко до лікарні. Там побачив брата і заснув на одному з вільних ліжок, які стояли поруч. Коли я прокинувся, то побачив, що ліжко мого брата була порожнім. Доктор повів мене в кабінет і сказав, що брат вранці помер".

В живих залишилися однокласники брата Зеева, також його мати була спочатку разом з ними.

"Ми провели ніч у місці, де спали жінки. Жінки відчували себе краще, тому що їх краще годували, хотіли, щоб вони працювали на них. Коли я тим ранком побачив англійців, які прийшли звільнити нас, вони взяли 6 жінок в лікарню".

Зеев говорить, що з того часу йому так і не вдалося більше побачити свою матір.

"Коли нам треба було йти, табір був повний трупів. Англійці хотіли очистити табір. Нам, ув'язненим, потрібно було перенести всі ці тіла з одного місця в інше. Я взяв тіло. Почав іти з цим трупом. Я його ледве тягнув. У якийсь момент рука цього трупа відірвалася. Я йшов і тримав тільки руку цієї людини..."

Тисячі людей в концтаборі були хворими і близько 14 тисяч померли вже після приходу англійських військ. Захворів і Зеев Тібі Рам.

"Мене поклали в англійську лікарню в Берген-Бельзені. Я там пробув десь місяць. Зі мною було 40-50 дітей".

"Через 6 тижнів нас посадили на корабель і відправили до Швеції. Шведський уряд прийняв нас. Я залишився там на 5 років з групою людей таких, як я. Деякі вирішили залишитися жити в Швеції, інші поїхали до Англії".

Після Швеції Зеев хотів повернутися в Угорщину, але його планам не судилося збутися. Вже багато років він живе в Ізраїлі.

"Мені запропонували поїхати в Ізраїль. Там я пережив ще багато воєн. Зараз у мене троє дітей, двоє онуків. Я багато страждав, але не можу сказати, що я когось ненавиджу чи когось звинувачую. І точно не шукаю способів помститися", - говорить Зеев Тібі Рам.